ЛЕВИ́ЦЬКА Зінаїда Костянтинівна  (1870, Київ — 01. 04. 1919, Афіни) — письмен­ниця, пере­кладачка. Дружина М. Левицького. Засновниця й перша членкиня київ. товариства «Просвіта» (1906). Мешкала разом із чоловіком у м. Ковель (нині Волин. обл., 1895), тоді ж за­приятелювала з родиною Косачів, спілкувалася з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою. 1896 у звʼязку із загостре­н­ням сухот пере­їхала у с-ще Окни (нині смт Красні Окни Одес. обл.), 1899 — до с. Будаївці (нині Красноокнян. р-ну). Після арешту і звільне­н­ня з Лукʼянів. тюрми чоловіка (1907) майже 10 р. проживала у Білій Церкві, а від 1917 — у Києві. 26 січ­ня 1919 разом з дипломат. місією Л. вирушила до Афін. Дорога видалася важкою, виснажливою, особливо тер. України. Шлях пролягав: Київ, Волочиськ, Радзивилів, Броди, Тернопіль, Ходорів, Стрий, Лавочне, Будапешт, Фіуме, Корфу, Пірей, Афіни. Для Л., хворої на сухоти, зимова подорож була трагічною. Прибувши 2 березня до Афін разом із чоловіком та сином Віктором, Л. занедужала, прикута до ліжка. Авторка істор. повісті «При битій дорозі» (К., 1912; Л., 2008), в якій змальовано характери персонажів, що належать до різних національностей і до різних верств насел., у ній гостро стоїть одвічна про­блема зради задля слави та маєтків. Разом із чоловіком пере­кладала укр. з франц., рос. та польс. мов, зокрема твори Е. Сінклера, Г. Сенкевича, Б. Пруса.

.