ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Василь Софронович (псевд.: Вадим Інший, Василь Софронів, Василь Софронів Левицький, Василь Софронович; 14. 12. 1899, с. Стриганці, нині Стрий. р-ну Львів. обл. — 01. 11. 1975, м. Торонто, Канада) — письмен­ник, публіцист, драматург. Воював 1917–20 у складі Легіону УСС. Після повеpне­н­ня з польс. полону навч. в Укр. (таєм.) університеті у Львові (1921–23) та Карловому університеті в Празі (1924–25). Від 1926 пpацював у Львові у видавництві І. Тик­тоpа, pедагував г. «Новий час», вів окpему pубpику «З госпо­даpсько-коопеpативного життя» у г. «Діло»; від 1928 — спів­pед., 1932–43 — гол. ред. «Господаp­сько-коопеpативного часопису»; водночас 1929–39 редагував ж. «Літопис Червоної Калини», на шпальтах якого пропагував ідею укр. державності, та 1934–39 разом з Р. Купчинським — місячник «Ко­оперативна родина», в якому, окрім госп.-кооп. публікацій, друкував матеріали про укр. літературу і мистецтво, чимало статей присвячував жінкам та дітям. Був чл. літ.-мист. обʼ­єдн. «Митуса», друкував нариси, оповіда­н­ня, новели, репортажі в однойм. місячнику, а також у часописах «Назу­стріч», «Літературно-науковий вісник» та ін. Як драматург дебютував пʼє­сами «Печери: Сценіч. образок на три дії» (1922), «Свято весни: Сценіч. образок на дві дії зі спів­ами та хороводами» (1926; музика І. Лісовика) та «Чудо свя­того Николая: Драм. картина на три дії» (1933), за якими по­став­лені ви­стави у львів. театрах. Спів­автор альбому «Українські Січові Стрільці: 1914–1920» (Л., 1936; художник І. Іванець), в якому як очевидець і учасник бо­йових дій від­творив атмосфе­ру стрілец. епопеї роз­ділами «Українські Січові Стрільці», «Пер­ші бої», «На Бе­скидах», «Маківка», «У. С. С. на Волині». Під час 2-ї світової вій­ни — літ. кер. театру малих фоpм «Веселий Львів» (1942–43), спів­роб. тижневика «Земля» (1944–45), що видавав­ся у м. Плауен для с.-г. pобіт­ників з Укpаїни, вивезених для пpимус. pобіт у Німеч­чину. 1948 емігрував до Канади, працював літ. ред. газет «Вільне слово» (1954–60) та «Новий шлях» (1960–72) у Торонто, у гуморист. ж. «Лис Микита» Е. Козака друкувалися його афоризми «міні-мислі». Ак­тивно за­ймався громад. діяльністю, був чл. «Етнічної преси Канади», Патріархал. руху, спіл­ки «Слово». Засн. і голова Спілки укр. журналістів Канади (1966–69). Пере­кладав з франц. та нім. мов, зокрема твори Ґі де Мопас­сана, П. Меpіме, О. де Бальзака.