Розмір шрифту

A

Легіони польські

ЛЕГІО́НИ ПО́ЛЬСЬКІ — загальна назва польських добровольчих військових формувань, що діяли у складі військ іноземних держав після втрати Польщею незалежності внаслідок поділів 1772, 1793, 1795. Уперше такі військ. формува­н­ня сформовані й діяли 1797–1803, удруге — 1848–49, утретє — 1914–17. У 1797 Л. п. створ. з ініціативи генерал-поручика Я.-Г. Домбровського на тер. Італії. Під­порядковувалися командуван­ню франц. армії й брали участь у бо­йових діях на її боці. Початко­во утримувалися коштом створ. Наполеоном Бонапартом Ломбард. Респ., згодом — франц. скарбниці. У легіонах служили пере­важно полонені французами поляки з австр. війська й втікачі з колиш. Речі Посполитої (зокрема й з укр. земель). Генерал-поручик Я.-Г. Домбровський хотів мати військо зі сві­домою дисципліною, тому офіцери з метою патріот. вихова­н­ня жовнірів влаштовували курси чита­н­ня й письма, проводили бесіди з віт­чизн. історії. Знач. популярністю користувалася пісня «Jeszcze Pol­ska nie zginęła» на сл. офіцера легіону Ю. Вибіцькі (первісно називалася «Mazurek Dąb­row­skiego»), що нині є нац. гімном Польщі. За час існува­н­ня легіонів у їхніх лавах служило бл. 25 тис. вояків. Найчи­сель­нішим особовий склад був 1801 — 15 063 жовніри й офіцери. Після укладе­н­ня Францією 1801 Люневіл. миру з Австрією, проти якої гол. чином і воювали Л. п., значна частина вояків на знак протесту залишила службу. Інших легіонерів франц. влада вислала на о-в Сан-До­­мін­ґо (нині Гаїті) для боротьби з пов­станцями, однак багато польс. вояків пере­йшло на бік місц. населе­н­ня. Не­вдовзі Л. п. роз­формовано. Удруге створ. 1848 у Ломбардії, Венеції й Пʼємон­ті з ініціативи польс. поета А. Міцкевича (воювали проти Австрії за свободу Ломбардії). Заг. гасла їхньої боротьби: війна за свободу сумлі­н­ня й слова, рівність усіх (включаючи євреїв і жінок) перед законом, солідарність із поневоленими сло­вʼян. народами. Не­зважаючи на те, що Л. п. не отримали благослове­н­ня Папи Римського Пія IX, вони 16–17 червня 1849 на чолі з А. Міцкевичем вступили до Рима, однак незабаром їх виведено з міста й роз­формовано. З поч. Крим. війни 1853–56 А. Міцкевич ви­їхав до Стамбула з наміром сформувати там польс. частини для боротьби з Рос. імперією, однак 1855 він помер, а задум так і не був реалізований. Утретє Л. п. організов. 1914 з ініціативи Ю.-К. Пілсудського (брали участь у бо­йових діях на боці австро-угор. та нім. військ). До їхніх лав вступали поляки, євреї та українці (як правило, греко-католики), звільнені від військ. служби або делеговані до Л. п. з австро-угор. війська, а також добровольці з польс. тер., окупов. рос. армією. Більшість з них перед 1-ю світ. війною про­йшла під­готовку в польс. парамілітар. організаціях, що діяли легально на тер. Австро-Угор. і нелегально — на тер. Рос. імперій. Формуван­ню Л. п. пере­дувала не­вдала спроба Ю.-К. Пілсудського під­няти на поч. 1-ї світової війни на тер. Царства Польського пов­ста­н­ня проти Рос. імперії. У свою чергу, ініціативу щодо організації легіонів під­хопили польс. політики Галичини, угодовськи налаштовані до Австро-Угорщини, які для цього заснували Гол. нац. комітет (початково планувалося сформувати 2 легіони по 9 тис. вояків). Уже на­прикінці серпня 1914 у Кракові укомплектовано Зх. легіон, у Львові — Сх. (ліквідов. у вересні). Від­тоді назву «Л. п.» вживали стосовно частин, які по­стали на базі Зх. легіону. Найраніше сформована 1-а бригада під командува­н­ням Ю.-К. Пілсудського (після його від­мови від командува­н­ня бригаду в жовтні 1916 очолив полковник М. Янушайтіс), що була й найчисельнішою (бл. 25 тис. вояків). До її складу входили 1-й, 5-й і 7-й піхотні полки та 1-й полк уланів. У травні 1915 в м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.) створ. 2-у бригаду (т. зв. Карпат., або Залізну). Первісно нею командував полковник Ф. Кіт­тнер, від серпня 1916 — полковник Ю. Гал­лер. Складалася з 2-го й 3-го піхот. полків й 2-го полку уланів. Одночасно сформовано найменшу 3-ю бригаду в складі 4-го й 6-го піхот. полків. Нею командували полковники В. Гжесіцкі, С. Шептицький (він мав намір очолити Легіон УСС, однак укр. політики Галичини не дали на це згоди), З. Зєліньскі, Б. Роя. Як військ. формува­н­ня всі 3 бригади під­порядк. командуван­ню Л. п. (остан­нє, у свою чергу, — гол. командуван­ню австро-угор. війська), політично — Гол. нац. комітету з резиденцією в Кракові. Після захопле­н­ня 1915 нім. і австро-угор. військами тер. Царства Польського Л. п. пере­дис­локовано на Волинь, де легіонери під командува­н­ням Ю.-К. Піл­судського 4–6 липня 1916 взяли участь у битві з рос. війсь­ками побл. с. Костюхнівка (нині Маневиц. р-ну Волин. обл.). Згодом образ 1-ї бригади, що діяла під проводом Ю.-К. Пілсудського і вирізнялася серед ін. легіонів патріот. на­строєм її вояків та демократизмом стосунків між офіцерами й солдатами, набув статусу взірця елітар. зʼ­єд­на­н­ня; її вояки фаворитизувалися як у війську, так і цивіл. житті. Через конфлікти з австро-угор. і нім. командува­н­ням Ю.-К. Пілсудський 26 вересня 1916 від­мовився від командува­н­ня 1-ю бригадою, а після того, як австро-угор. імператор Франц-Йосиф I Габсбурґ і нім. імператор Вільгельм II Гогенцол­лерн оголосили про створе­н­ня залежного від Центр. держав Царства Польського і від легіонерів почали вимагати присяги на від­даність союзниц. австро-нім. армії, звернувся із закликом не складати такої присяги. Польс. легіонерів, які не склали присяги (більшість вояків 1-ї i 3-ї бригад), інтернували до таборів у Беньямінові та Щип­йорно. Вояки 2-ї бригади склали присягу й уві­йшли до складу новосформов. Польс. допоміж. корпусу. Легіонерів-галичан, які склали присягу, зарахували до австро-угор. війська. Ю.-К. Пілсудського та його нач­штабу полковника К. Соснковського інтерновано у нім. фортеці в м. Маґдебурґ. Після від­родже­н­ня 1918 Польщі вояки Л. п. уві­йшли до складу Війська Польського. На Поділ­лі й Волині вони неодноразово мали бо­йові зі­ткне­н­ня з укр. селянством і військами Армії УНР, зокрема 7 березня 1919 у бою з укр. військами смертельно поранено колиш. легіонера під­полковника Л. Ліс-Кулю. Багато колиш. легіонерів у між­воєн. час стали урядовцями, серед них — майор А. Білик, який був Терноп. (1936–37) і Львів. (1937–39) воєводою. Колишні вояки Л. п. служили держ. чиновниками у Станіслав. та Поліс. воєводствах і на Волині.

Літ.: M. Kukiel. Zarys historii wojsko­wości w Polsce. Warszawa, 1922; Кулик А., Пташинський П. До історії збройної спілки української буржуазії та польських поміщиків для боротьби проти пролетарської революції: Польські легіони на Поділ­лі та Волині 1918 р.: Док. // Арх. Рад. України. 1932. № 4–5; S. Kienie­wicz. Legion Mickiewicza 1848–1849. Warszawa, 1957; J. T. Nowak. Droga życio­wa pułkownika Lisa-Kuli. Przemyśl, 1985; J. Mleczak. Akcja werbunkowa Naczelnego Komitetu Narodowego w Galicji i Króles­twie Polskim w latach 1914–1916. Przemyśl, 1988; U źródeł niepodległości. 1914–1918: Z dziejów polskiego czynu zbrojnego. War­szawa, 1988; W. Lipiński. Walka zbrojna o niepodległość Polski w latach 1905–1918. Warszawa, 1990; W. Suleja. Józef Piłsudski. Wrocław, 1995; M. Klimecki. Le­giony Polskie. Warszawa, 1996; Polacy na Ukrainie: Zbiór dokumentów. Сz. 1: Lata 1917–1939, t. 3–4. Przemyśl, 2001–04.

О. С. Рубльов

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2016
Том ЕСУ:
17
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Військо і зброя
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
54031
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
287
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 2
  • середня позиція у результатах пошуку: 29
  • переходи на сторінку: 1
  • частка переходів (для позиції 29):
Бібліографічний опис:

Легіони польські / О. С. Рубльов // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-54031.

Lehiony polski / O. S. Rublov // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2016. – Available at: https://esu.com.ua/article-54031.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору