Легітимація етична

ЛЕГІТИМА́ЦІЯ ЕТИ́ЧНА — процедура об­ґрунтува­н­ня (виправ­да­н­ня) норм моралі. Етичні норми не при­ймають як довіл. приписи; вони під­лягають виправ­дан­ню і повин­ні мати всезаг. значущість. Якщо у домодерні часи легітимативну ін­станцію роз­глядали метафізично (напр., лад буття, світ ідей, Бог, природа), то у Новий час — транс­цендентально (філософія сві­домості); легітимацію морал. належностей здійснювали на основі рац. об­ґрунтува­н­ня. У новіт. морал. філософії легітиматив. метаін­ституцією по­став практич. дискурс. Проте якщо у комунікатив. філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас) апелюють до ідеал. (транс­цендентал.) дискурсу як регулятив. ідеї остаточ., гранич. або процедур. об­ґрунтува­н­ня, то у цін­ніс. консе­рватизмі (Г. Люббе, Г. Кальтен­брун­нер, В. Клюксен), постмодернізмі (Р. Рорті, М. Фуко, В. Вельш), амер. комунітаризмі (А. Макінтайр, Х. Вельцер, М. Сендел, Е. Тейлор), систем. теорії (Н. Луман) обмежуються емпірич. дискурсом як легітиматив. ін­станцією правових та морал. норм.

Завантажити статтю