Легітимація етична
Визначення і загальна характеристика
ЛЕГІТИМА́ЦІЯ ЕТИ́ЧНА — процедура обґрунтування (виправдання) норм моралі. Етичні норми не приймають як довіл. приписи; вони підлягають виправданню і повинні мати всезаг. значущість. Якщо у домодерні часи легітимативну інстанцію розглядали метафізично (напр., лад буття, світ ідей, Бог, природа), то у Новий час — трансцендентально (філософія свідомості); легітимацію морал. належностей здійснювали на основі рац. обґрунтування. У новіт. морал. філософії легітиматив. метаінституцією постав практич. дискурс. Проте якщо у комунікатив. філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас) апелюють до ідеал. (трансцендентал.) дискурсу як регулятив. ідеї остаточ., гранич. або процедур. обґрунтування, то у цінніс. консерватизмі (Г. Люббе, Г. Кальтенбруннер, В. Клюксен), постмодернізмі (Р. Рорті, М. Фуко, В. Вельш), амер. комунітаризмі (А. Макінтайр, Х. Вельцер, М. Сендел, Е. Тейлор), систем. теорії (Н. Луман) обмежуються емпірич. дискурсом як легітиматив. інстанцією правових та морал. норм.
Літ.: Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избран. произведения / Пер. с нем. Москва, 1990; Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право / Пер. з нім. К., 1999; Єрмоленко А. М. Універсальний громадський дискурс як морально-етична метаінституція легітимації політичного ладу // Етика і політика. К., 2001; Його ж. Дискурс-етична легітимація соціальних інституцій сучасного суспільства // ФД. 2009. № 5.
А. М. Єрмоленко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
