ЛЕО́НТІЙ (Филипович Василь Костянтинович; 06(19). 08. 1904, Київ — 02. 07. 1971, Буенос-Айрес) — церковний діяч. Закін. Київ. духовне училище (1917) і семінарію (1918). У 1923–27 — послушник Китаїв. пустині Києво-Печер. лаври; водночас 1923–24 слухав лекції у Київ. духов. академії; від 1927 навч. на богослов. курсах у Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург). 1930 рукопоклад. у ієро­монахи, служив у Китаїв. пустині Києво-Печер. лаври. 1932 і 1933 був заарешт., однак незабаром звільнений. Написав наук. працю «Жития святых, как материал для христианской апологетики», за яку 1934 ріше­н­ням митрополита Сергія (Страгородського) йому на­дано ступ. канд. богословʼя. 1935 митрополитом Костянтином (Дяковим) рукопоклад. на архімандрита, з метою уникнути арешту пере­­­йшов на нелегал. становище. Ме­шкав у Житомирі, після нім. окупації міста у липні 1941 першим ви­йшов із під­пі­л­ля і почав здійснювати богослужі­н­ня. 7 ли­стопада 1941 ієрархами ново­створ. Укр. Автоном. Православ. Церкви (ви­знавала себе частиною Моск. Патріархату) архієпи­­скопом Олексієм (Громадським), єпис­копами Веніаміном (Новицьким), Дамаскиним (Малютою) рукопоклад. на єпис­копа. Від­тоді — єпис­коп Бердичівський. Службу правив церк.-словʼян., проповіді інколи виголошував укр. мовами. 1943 ви­їхав до Польщі, 1944 — до Німеч­чини. Пере­йшов під юрисдикцію РПЦ за кордоном. Від 1947 — єпис­коп Асунсь­йонський і Параґвайський, від 1953 — Сан­тьязький і Чилійський. 23 серпня 1957 во­звед. у сан архі­єпис­копа. Від­тоді — архі­єпис­коп Чилійський, від 1967 — Сан-Паульський, від 1969 — Буенос-Айреський, Арґентинський і Параґвайський (під­порядк. також приходи в Уруґваї, Чилі та Перу).