Леонтович Володимир Миколайович
ЛЕОНТО́ВИЧ Володимир Миколайович (псевд.: Вол. Левенко, В. Л-ко та ін.; 24. 07(05. 08). 1866, х. Оріхівщина, нині село Хорол. р-ну Полтав. обл. – 10. 12. 1933, Прага) – письменник, громадсько-культурний діяч. Закін. Прилуц. г-зію, правн. факультет Моск. університету (1888). Видавав ж. «Нова громада» (1906) і перші укр. газети у Сх. Україні «Громадська думка», «Рада» (1906–14, спільно з В. Симиренком та Є. Чикаленком). 1907–19 входив до ред. львів. «Літературно-наукового вісника». 1917 – чл. ЦР, 1918 – міністр земел. справ в уряді П. Скоропадського. 1919 емігрував до Болгарії, Сербії. 1920–22 редагував г. «Українське слово» (Берлін) і друкувався у ній. Автор оповідання «Салдатський розрух» («Діло», 1891), повісті «Пани і люди» (1893), циклу оповідань-образків із життя духовенства «Per pedes apostolorum» («Стопами апостолів», 1896), зб. оповідань «Старе і нове» (1913), повісті «Хроніка Гречок» (1922; Л., 1994) та ін. творів із життя селян, панів, ремісників і фабр. робітників. Про нац. поневолення і його згубний вплив писав в «істор. фантазії» «Абдул Газіс» (1903), де відчут. протест проти громад. байдужості та застою думки. Укр. тематика притаманна і творам, які Л. написав в еміграції: «Спомини утікача» (1922), «Ворохобня й інші оповідання» (1930), «Мимоволі» (1933), «Комісар Сара Соломонова» (1934) й ін. Виступав і як літ. критик («Грицько Григоренко», 1903; «Ентузіазм Коцюбинського», 1913) та мемуарист («Спогади про Чикаленка», «Спогади про мої зустрічі з українськими діячами старшого покоління» тощо). Член Старої Громади, Товариства укр. поступовців і Полтав. губерн. земського зібрання, в якому відстоював розвиток нар. освіти на базі української мови.
Літ.: Леонтович О. Слово про діда // УС. 1993, 1 груд.; Ванцак Б. «Немає кращого краю од України...» // СіЧ. 1993. № 7.
П. П. Ротач
Рекомендована література
- Леонтович О. Слово про діда // УС. 1993, 1 груд.;
- Ванцак Б. «Немає кращого краю од України...» // СіЧ. 1993. № 7.