Леонтович Микола Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕОНТО́ВИЧ Микола Дмитрович (01(13). 12. 1877, с. Селевинці, нині Монастирок Немирівського. р-ну Він­ницької обл. — 23. 01. 1921, с. Марківка, нині Теплицького р-ну Він­ницької обл.) — композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, фольклорист. На­вчався у Шар­гороській духовній школі (нині Він­ницької обл., 1888–92), Камʼянець-По­дільської духовної семінарії (нині Хмельницької обл., 1892–99), від­відував лекції у Придворній спів­очій капелі в С.-Пе­тербурзі (1903–04, склав іспит на зва­н­ня регента), 1908–13 приватно студіював композицію у Б. Яворського. Працював вчителем співу і диригентом у на­вчальних закладах Він­ниці та с. Гришине (нині місто Покровськ Донецької обл., 1904–07). 1903 у Він­ниці видав «Другу збірку пісень з Поді­л­ля» (перша збірка залишилася неопублікованою). 1908–17 — час пошуків і шліфува­н­ня власного стилю, за дружньої під­тримки К. Стеценка.

Над­звичайний успіх «Щедрика» в Різдвяних концертах Студентського хору О. Кошиця (1916) зробив його знаменитим. Від 1918 — у Києві: викладав у Музично-драматичному ін­ституті, в учительській семінарії, працював у музичному від­ділі Міністерства освіти, у Всеукраїнській церковній раді (УАПЦ), брав участь у концертній подорожі Україною Першого національного хору (диригент К. Стеценко, солістка М. Литвиненко-Вольгемут).

Його художні від­кри­т­тя у хорових тлумаче­н­нях пісень — в аспектах психологічної лірики («Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори камʼяної», «Піють півні»), трагічних колізій («Козака несуть», «Ой з-за гори сніжок летить»), об­рядово-ігрових замальовок («Мак», «Гра в зайчика»), танцювально-жартівливих сюжетів («За городом качки кря­чуть», «Ой устану я в понеділок») — мали тоді і згодом велику популярність в Україні, а в інтер­претації капел О. Кошиця (1919–27) високе ви­зна­н­ня європейської та світової критики і публіки. Оригінальні хорові твори 1918–19 — «Легенда» (сл. М. Вороного), «Літні тони», «Льодолом» (обидва — сл. Г. Чу­принки), «Моя пісня» (сл. К. Білиловського) — засвідчили інтерес композитора до модерної поезії та пошук засобів від­творе­н­ня її на­строєвості й колориту. Серед духовних композицій, пред­ставлених аранжува­н­ням традиційних на­співів та окремими пісне­співами до Служби Божої, вирізняють цикли «Молебен благодарствен­ний» і Літургія Іоана Златоустого (обидва — 1919). Оста­н­ня довер­шено втілювала питомі форми духовної лірики сповід­альності, її викона­н­ня набуло й символьного зна­че­н­ня як перша від­права Служ­би Божої українськоюмовою (Київ, травень 1919). Від осені того ж року мешкав у м. Тульчин (нині Він­ницької обл.), де педагогічна й диригентська діяльність були майже на громадських засадах. Роз­почав роботу над фантастичною оперою «Русалчин Великдень», до написа­н­ня якої спонукав успіх київського шкільного спектаклю з його музикою (хорами) для інсценованої казки Б. Грінченка, сюжет якої покладено в основу опери диригента.

Трагічно загинув, убитий агентом Гайсинського ВЧК. Опера залишилася незавершеною у ви­гляді фрагментів першої дії, а пере­важна більшість творів — у рукописах. Актом солідарного протесту музичної спільноти проти вбивства стало заснува­н­ня 1921 Комітету памʼяті Леонтовича, згодом — Все­українського музичного товариства імені Леонтовича. Воно спромоглося не лише зберегти, а й опублікувати творчі доробки полеглої в той час когорти композиторів — М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка.

Композиторська твор­чість мала винятково важливе значе­н­ня для роз­витку національної композиторської школи і всього обширу галузей української музики. У 1920-х рр. його імʼям на­звано Харківський державний хор, Рівненське хорове товариство Національні всеукраїнські музичні спілки України, школи мистецтв Харкова і Донецька, вулиці в Києві, Фастові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Він­ниці, Тульчині, Запоріж­жі та ін. Памʼятник Леонтовичу вста­новлено в Тульчині (1969, скульп­тор Г. Кальченко). Від 1989 у Києві проводять Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича. Композитор М. Скорик ре­ставрував ескізний матеріал «Русалчиного Великодня» і, використовуючи наявну музику, тематизм, систему лейтмотив, завершив оперу, оркеструвавши її з властивим йому шармом. Премʼєра від­булася в груд­ні 1977 під на­звою «На русалчині луки».

Тв.: Опера «На Русалчин Великдень» (1919–21, за однойм. казкою Б. Грінченка, незаверш., 1 дія, лібрето Н. Танашевич); оригін. хори; обробки нар. пісень: для мішаного хору без су­проводу (понад 90) — «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Зажурились галичан­ки», «Заш­уміла ліщинонька», «Котилася зірка»; для чол. хору (бл. 15) — «А в Киє­ві на ринку», «Гаю, гаю, зелен роз­маю», «Гей, нум, бра­т­тя»; для жін. або дит. хору (бл. 40) — «Добрий вечір, дівчино», «Закувала зозуленька», «Нарвала квіточок»; твори для церк. від­прав; окремі духовні твори для хорів різного скла­ду без су­проводу.

Літ.: Дяченко В. М. Д. Леонтович: малюнки з життя. К., 1941, 1950, 1959, 1963, 1985; М. Д. Леонтович: Збірник статей і матеріалів. К., 1947; Гордійчук М. М. Д. Леон­тович. К., 1960, 1972, 1974, 1977; Мико­­ла Леонтович: Спогади. Листи. Матеріали. К., 1982; Пархоменко Л. Хорова творчість // Історія української музики. К., 1992. Вип. 4; Кузик В. Товариству ім. Миколи Леонтовича — 75 років. К., 1996; Кузик В. Комітет памʼяті М. Леон­товича як фе­­номен доби Українського Від­родже­н­ня 20-х рр. 20 ст. // Музично-педагогічна діяльність М. Леонтовича в контекс­ті від­родже­н­ня національної освіти та культури. Камʼянець-Подільський, 1997; Корній Л., Климен­ко Е. М. Д. Леонтович і його музична спадщина. Музичний архів М. Д. Леон­товича. К., 1999; Козаренко О. Фено­мен української національної музичної мови. Л., 2000; Ржевська М. До історії діяльності Музичного товариства ім. Ле­­онтовича // Актуал. про­блеми історії, теорії та практики худож. культури. К., 2000; Завальнюк А. Микола Леонто­вич: Дослідже­н­ня, документи, листи. В., 2002; Завальнюк А. Микола Леонтович. Листи. Документи. Духовні твори. 2-е вид. В., 2007; Іванова Л. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича. М.; В., 2007; Пархоменко Л. Микола Леонто­вич (з CD — фонозаписом 17 творів Л.). К., 2007; Вітошинський Я. Зу­стрічі з Ми­­колою Леонтовичем // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008; Деревʼянко Д. М. Леонтович у вчительській семінарії // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008; Шеровська-Кравчук І. Микола Леонто­вич у Тульчинському ліцеї // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008.

Л. О. Пархоменко

Завантажити статтю