ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Леонтович Микола Дмитрович

ЛЕОНТО́ВИЧ Микола Дмитрович (01(13). 12. 1877, с. Селевинці, нині Монастирок Немирівського. р-ну Вінницької обл. – 23. 01. 1921, с. Марківка, нині Теплицького р-ну Вінницької обл.) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, фольклорист. Навчався у Шар­гороській духовній школі (нині Вінницької обл., 1888–92), Кам’янець-По­дільської духовної семінарії (нині Хмельницької обл., 1892–99), відвідував лекції у Придворній співочій капелі в С.-Пе­тербурзі (1903–04, склав іспит на звання регента), 1908–13 приватно студіював композицію у Б. Яворського. Працював вчителем співу і диригентом у навчальних закладах Вінниці та с. Гришине (нині місто Покровськ Донецької обл., 1904–07). 1903 у Вінниці видав «Другу збірку пісень з Поділля» (перша збірка залишилася неопублікованою). 1908–17 – час пошуків і шліфування власного стилю, за дружньої підтримки К. Стеценка.

Надзвичайний успіх «Щедрика» в Різдвяних концертах Студентського хору О. Кошиця (1916) зробив його знаменитим. Від 1918 – у Києві: викладав у Музично-драматичному інституті, в учительській семінарії, працював у музичному відділі Міністерства освіти, у Всеукраїнській церковній раді (УАПЦ), брав участь у концертній подорожі Україною Першого національного хору (диригент К. Стеценко, солістка М. Литвиненко-Вольгемут).

Його художні відкриття у хорових тлумаченнях пісень – в аспектах психологічної лірики («Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної», «Піють півні»), трагічних колізій («Козака несуть», «Ой з-за гори сніжок летить»), об­рядово-ігрових замальовок («Мак», «Гра в зайчика»), танцювально-жартівливих сюжетів («За городом качки кря­чуть», «Ой устану я в понеділок») – мали тоді і згодом велику популярність в Україні, а в інтерпретації капел О. Кошиця (1919–27) високе визнання європейської та світової критики і публіки. Оригінальні хорові твори 1918–19 – «Легенда» (сл. М. Вороного), «Літні тони», «Льодолом» (обидва – сл. Г. Чупринки), «Моя пісня» (сл. К. Білиловського) – засвідчили інтерес композитора до модерної поезії та пошук засобів відтворення її настроєвості й колориту. Серед духовних композицій, представлених аранжуванням традиційних наспівів та окремими піснеспівами до Служби Божої, вирізняють цикли «Молебен благодарственний» і Літургія Іоана Златоустого (обидва – 1919). Остання довер­шено втілювала питомі форми духовної лірики сповідальності, її виконання набуло й символьного зна­чення як перша відправа Служ­би Божої українськоюмовою (Київ, травень 1919). Від осені того ж року мешкав у м. Тульчин (нині Вінницької обл.), де педагогічна й диригентська діяльність були майже на громадських засадах. Розпочав роботу над фантастичною оперою «Русалчин Великдень», до написання якої спонукав успіх київського шкільного спектаклю з його музикою (хорами) для інсценованої казки Б. Грінченка, сюжет якої покладено в основу опери диригента.

Трагічно загинув, убитий агентом Гайсинського ВЧК. Опера залишилася незавершеною у вигляді фрагментів першої дії, а переважна більшість творів – у рукописах. Актом солідарного протесту музичної спільноти проти вбивства стало заснування 1921 Комітету пам’яті Леонтовича, згодом – Все­українського музичного товариства імені Леонтовича. Воно спромоглося не лише зберегти, а й опублікувати творчі доробки полеглої в той час когорти композиторів – М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка.

Композиторська твор­чість мала винятково важливе значення для розвитку національної композиторської школи і всього обширу галузей української музики. У 1920-х рр. його ім’ям названо Харківський державний хор, Рівненське хорове товариство Національні всеукраїнські музичні спілки України, школи мистецтв Харкова і Донецька, вулиці в Києві, Фастові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Вінниці, Тульчині, Запоріжжі та ін. Пам’ятник Леонтовичу вста­новлено в Тульчині (1969, скульп­тор Г. Кальченко). Від 1989 у Києві проводять Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича. Композитор М. Скорик реставрував ескізний матеріал «Русалчиного Великодня» і, використовуючи наявну музику, тематизм, систему лейтмотив, завершив оперу, оркеструвавши її з властивим йому шармом. Прем’єра відбулася в груд­ні 1977 під назвою «На русалчині луки».

Тв.: Опера «На Русалчин Великдень» (1919–21, за однойм. казкою Б. Грінченка, незаверш., 1 дія, лібрето Н. Танашевич); оригін. хори; обробки нар. пісень: для мішаного хору без супроводу (понад 90) – «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Зажурились галичан­ки», «Зашуміла ліщинонька», «Котилася зірка»; для чол. хору (бл. 15) – «А в Киє­ві на ринку», «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Гей, нум, браття»; для жін. або дит. хору (бл. 40) – «Добрий вечір, дівчино», «Закувала зозуленька», «Нарвала квіточок»; твори для церк. відправ; окремі духовні твори для хорів різного скла­ду без супроводу.

Літ.: Дяченко В. М. Д. Леонтович: малюнки з життя. К., 1941, 1950, 1959, 1963, 1985; М. Д. Леонтович: Збірник статей і матеріалів. К., 1947; Гордійчук М. М. Д. Леон­тович. К., 1960, 1972, 1974, 1977; Мико­­ла Леонтович: Спогади. Листи. Матеріали. К., 1982; Пархоменко Л. Хорова творчість // Історія української музики. К., 1992. Вип. 4; Кузик В. Товариству ім. Миколи Леонтовича – 75 років. К., 1996; Кузик В. Комітет пам’яті М. Леон­товича як фе­­номен доби Українського Відродження 20-х рр. 20 ст. // Музично-педагогічна діяльність М. Леонтовича в контексті відродження національної освіти та культури. Кам’янець-Подільський, 1997; Корній Л., Климен­ко Е. М. Д. Леонтович і його музична спадщина. Музичний архів М. Д. Леон­товича. К., 1999; Козаренко О. Фено­мен української національної музичної мови. Л., 2000; Ржевська М. До історії діяльності Музичного товариства ім. Ле­­онтовича // Актуал. проблеми історії, теорії та практики худож. культури. К., 2000; Завальнюк А. Микола Леонто­вич: Дослідження, документи, листи. В., 2002; Завальнюк А. Микола Леонтович. Листи. Документи. Духовні твори. 2-е вид. В., 2007; Іванова Л. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича. М.; В., 2007; Пархоменко Л. Микола Леонто­вич (з CD – фонозаписом 17 творів Л.). К., 2007; Вітошинський Я. Зустрічі з Ми­­колою Леонтовичем // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008; Дерев’янко Д. М. Леонтович у вчительській семінарії // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008; Шеровська-Кравчук І. Микола Леонто­вич у Тульчинському ліцеї // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008.

Л. О. Пархоменко

Основні твори

Опера «На Русалчин Великдень» (1919–21, за однойм. казкою Б. Грінченка, незаверш., 1 дія, лібрето Н. Танашевич); оригін. хори; обробки нар. пісень: для мішаного хору без супроводу (понад 90) – «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Зажурились галичан­ки», «Зашуміла ліщинонька», «Котилася зірка»; для чол. хору (бл. 15) – «А в Киє­ві на ринку», «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Гей, нум, браття»; для жін. або дит. хору (бл. 40) – «Добрий вечір, дівчино», «Закувала зозуленька», «Нарвала квіточок»; твори для церк. відправ; окремі духовні твори для хорів різного скла­ду без супроводу.

Рекомендована література

  1. Дяченко В. М. Д. Леонтович: малюнки з життя. К., 1941, 1950, 1959, 1963, 1985;Google Scholar
  2. М. Д. Леонтович: Збірник статей і матеріалів. К., 1947;Google Scholar
  3. Гордійчук М. М. Д. Леон­тович. К., 1960, 1972, 1974, 1977;Google Scholar
  4. Мико­­ла Леонтович: Спогади. Листи. Матеріали. К., 1982;Google Scholar
  5. Пархоменко Л. Хорова творчість // Історія української музики. К., 1992. Вип. 4;Google Scholar
  6. Кузик В. Товариству ім. Миколи Леонтовича – 75 років. К., 1996;Google Scholar
  7. Кузик В. Комітет пам’яті М. Леон­товича як фе­­номен доби Українського Відродження 20-х рр. 20 ст. // Музично-педагогічна діяльність М. Леонтовича в контексті відродження національної освіти та культури. Кам’янець-Подільський, 1997;Google Scholar
  8. Корній Л., Климен­ко Е. М. Д. Леонтович і його музична спадщина. Музичний архів М. Д. Леон­товича. К., 1999;Google Scholar
  9. Козаренко О. Фено­мен української національної музичної мови. Л., 2000;Google Scholar
  10. Ржевська М. До історії діяльності Музичного товариства ім. Ле­­онтовича // Актуал. проблеми історії, теорії та практики худож. культури. К., 2000;Google Scholar
  11. Завальнюк А. Микола Леонто­вич: Дослідження, документи, листи. В., 2002;Google Scholar
  12. Завальнюк А. Микола Леонтович. Листи. Документи. Духовні твори. 2-е вид. В., 2007;Google Scholar
  13. Іванова Л. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича. М.; В., 2007;Google Scholar
  14. Пархоменко Л. Микола Леонто­вич (з CD – фонозаписом 17 творів Л.). К., 2007;Google Scholar
  15. Вітошинський Я. Зустрічі з Ми­­колою Леонтовичем // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008;Google Scholar
  16. Дерев’янко Д. М. Леонтович у вчительській семінарії // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008;Google Scholar
  17. Шеровська-Кравчук І. Микола Леонто­вич у Тульчинському ліцеї // Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. К., 2008.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Леонтович Микола Дмитрович / Л. О. Пархоменко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-54321. – Останнє поновлення : 12 груд. 2023.

Том ЕСУ:

17-й

Дата виходу друком тому:

2016

Дата останньої редакції статті:

2023-12-12

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Ключове слово:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

54321

Кількість переглядів цього року:

173

Схожі статті

Композиторів України Національна спілка
Світ-суспільство-культура  | Том 14 | 2014
Т. С. Невінчана
Ахматова
Людина  |  Том 1 | 2001
В. Є. Токарчук
Льонко
Людина  |  Том 18 | 2017
В. П. Корнійчук

Нагору