Леонтович Микола Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕОНТО́ВИЧ Микола Дмитрович (01(13). 12. 1877, с. Селевинці, нині Монастирок Немирівського. р-ну Вінницької обл. — 23. 01. 1921, с. Марківка, нині Теплицького р-ну Вінницької обл.) — композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, фольклорист. Навчався у Шар­гороській духовній школі (нині Вінницької обл., 1888–92), Кам’янець-По­дільської духовної семінарії (нині Хмельницької обл., 1892–99), відвідував лекції у Придворній співочій капелі в С.-Пе­тербурзі (1903–04, склав іспит на звання регента), 1908–13 приватно студіював композицію у Б. Яворського. Працював вчителем співу і диригентом у навчальних закладах Вінниці та с. Гришине (нині місто Покровськ Донецької обл., 1904–07). 1903 у Вінниці видав «Другу збірку пісень з Поділля» (перша збірка залишилася неопублікованою). 1908–17 — час пошуків і шліфування власного стилю, за дружньої підтримки К. Стеценка.

Надзвичайний успіх «Щедрика» в Різдвяних концертах Студентського хору О. Кошиця (1916) зробив його знаменитим. Від 1918 — у Києві: викладав у Музично-драматичному інституті, в учительській семінарії, працював у музичному відділі Міністерства освіти, у Всеукраїнській церковній раді (УАПЦ), брав участь у концертній подорожі Україною Першого національного хору (диригент К. Стеценко, солістка М. Литвиненко-Вольгемут).

Його художні відкриття у хорових тлумаченнях пісень — в аспектах психологічної лірики («Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної», «Піють півні»), трагічних колізій («Козака несуть», «Ой з-за гори сніжок летить»), об­рядово-ігрових замальовок («Мак», «Гра в зайчика»), танцювально-жартівливих сюжетів («За городом качки кря­чуть», «Ой устану я в понеділок») — мали тоді і згодом велику популярність в Україні, а в інтерпретації капел О. Кошиця (1919–27) високе визнання європейської та світової критики і публіки. Оригінальні хорові твори 1918–19 — «Легенда» (сл. М. Вороного), «Літні тони», «Льодолом» (обидва — сл. Г. Чупринки), «Моя пісня» (сл. К. Білиловського) — засвідчили інтерес композитора до модерної поезії та пошук засобів відтворення її настроєвості й колориту. Серед духовних композицій, представлених аранжуванням традиційних наспівів та окремими піснеспівами до Служби Божої, вирізняють цикли «Молебен благодарственний» і Літургія Іоана Златоустого (обидва — 1919). Остання довер­шено втілювала питомі форми духовної лірики сповідальності, її виконання набуло й символьного зна­чення як перша відправа Служ­би Божої українськоюмовою (Київ, травень 1919). Від осені того ж року мешкав у м. Тульчин (нині Вінницької обл.), де педагогічна й диригентська діяльність були майже на громадських засадах. Розпочав роботу над фантастичною оперою «Русалчин Великдень», до написання якої спонукав успіх київського шкільного спектаклю з його музикою (хорами) для інсценованої казки Б. Грінченка, сюжет якої покладено в основу опери диригента.

Трагічно загинув, убитий агентом Гайсинського ВЧК. Опера залишилася незавершеною у вигляді фрагментів першої дії, а переважна більшість творів — у рукописах. Актом солідарного протесту музичної спільноти проти вбивства стало заснування 1921 Комітету пам’яті Леонтовича, згодом — Все­українського музичного товариства імені Леонтовича. Воно спромоглося не лише зберегти, а й опублікувати творчі доробки полеглої в той час когорти композиторів — М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка.

Композиторська твор­чість мала винятково важливе значення для розвитку національної композиторської школи і всього обширу галузей української музики. У 1920-х рр. його ім’ям названо Харківський державний хор, Рівненське хорове товариство Національні всеукраїнські музичні спілки України, школи мистецтв Харкова і Донецька, вулиці в Києві, Фастові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Вінниці, Тульчині, Запоріжжі та ін. Пам’ятник Леонтовичу вста­новлено в Тульчині (1969, скульп­тор Г. Кальченко). Від 1989 у Києві проводять Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича. Композитор М. Скорик реставрував ескізний матеріал «Русалчиного Великодня» і, використовуючи наявну музику, тематизм, систему лейтмотив, завершив оперу, оркеструвавши її з властивим йому шармом. Прем’єра відбулася в груд­ні 1977 під назвою «На русалчині луки».

Завантажити статтю