ЛЕОНТО́ВИЧ Олександр Васильович (20. 10(01. 11). 1869, Київ — 15. 12. 1943, Москва) — фізіолог, нейро­гістолог. Батько М. Леонтовича. Доктор медицини (1900), біол. н. (1937), професор (1913), академік АН УРСР (1929). Заслужений діяч науки УРСР (1939). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1893), де й працював від 1895: пом. прозектора гістол. лаб., від 1899 — прозектором каф. фізіології, від 1900 — приват-доцент Водночас 1899–1913 викладав фізіологію тварин у Київ. політех. ін­ституті. 1906 пере­бував у наук. від­ряджен­ні за кордоном, зокрема у Відні. 1913–37 — проф., завідувач кафедри фізіології с.-г. тварин Моск. с.-г. академії, 1930–35 — Моск. зоотех. ін­ституту; водночас від 1936 — завідувач від­ділу нормал. фізіології Ін­ституту клін. фізіології АН УРСР (Київ). Член Президії АН УРСР (1939–43). Ви­вчав фізіологію і гістологію вегетатив. нерв. сис­теми, пита­н­ня фізіол. дегенерації й регенерації елементів нерв. тканини, що від­буваються протягом життя організму (на­звав це явище по­стій. нерв. ре­­ституцією), про­блеми перед­час. старі­н­ня організму людини. Встановив по­двій­ну ін­нервацію шкіри людини церебро­спінал. і симпатич. нерв. волокнами; за­пропонував теорію нейрона як апарата змін. струму, метод фар­бува­н­ня і фіксації нерв. структур метиленовою синню, за допомогою якого виявив автономне периферичне нерв. сплеті­н­ня (сплеті­н­ня Л.). Дослідив гістол. структуру та ін­нервацію вимʼя у корів, став одним із засн. сучас. теорії нейрогумо­рал. регуляції молоко­утворе­н­ня.