Леонтович Михайло Олександрович

ЛЕОНТО́ВИЧ Михайло Олександрович (22. 02(07. 03). 1903, С.-Пе­тербург — 30. 03. 1981, Москва) — фізик. Син О. Леонтовича, внук Віктора та племінник Михайла Кирпичових. Доктор фізико-математичних наук (1935, без захисту дисертації), академік АН СРСР (1946). Ленінська премія (1958). Золота медаль ім. О. Попова АН СРСР (1952). Герой Соціалістичної Праці (1969). Державні нагороди СРСР (3 ордени Леніна, 5 — Трудового Червоного Прапора). Закінчив Московський університет (1923), де з перервами й працював: 1927–34 — співробітник НДІ фізики, 1946–81 — професор, 1940–46 — завідувач кафедри квантової оптики, 1954–71 — завідувач кафедри електродинаміки та квантової теорії. 1934–41 і 1946–52 — у Фізичному інституті АН СРСР: від 1947 — завідувач лабораторії коливань; від 1951 — в Інституті атомної енергії (обидва — Москва), де керував теоретичними дослідженнями з термоядерного синтезу. Водночас викладав 1946–54 у Московському фізико-технічному інституті: від 1949 — завідувач кафедри теоретичної фізики. 

Один з найвидатніших фізиків-теоретиків світового рівня. Створив школу радіофізиків, був керівником теоретичних робіт з фізики плазми та проблеми керованих термоядерних реакцій. Його наукові праці стосуються різних напрямів науки — електродинаміки, фізичної оптики, статистичної фізики, термодинаміки, квантової механіки, теорії коливань, акустики, радіофізики, фізики плазми та проблем керованого термоядерного синтезу. Роз­винув теорію тунельного ефекту (разом з Л. Мандельштамом), запропонував загальний метод вивчення явищ дисипації у твердих тілах, досліджував поширення радіо­хвиль над поверхнею Землі (разом з В. Фоком), встановив взаємозв’язок між кореляцією флуктуацій струму в середовищі і її провідністю (разом з С. Ритовим), обґрунтував теорію інерційного стискування плазми, через яку протікає струм, що лягло в основу створення потужних імпульсних розрядів для отримання високотемпературної плазми. Йому належить низка фундаментальних ідей щодо створення термоядерного реактора-токамака. Брав участь у низці київських конференцій, які проводив Інститут теоретичної фізики АН УРСР.

Завантажити статтю