Лептоспіроз
ЛЕПТОСПІРО́З (нім. Leptospirose, від грец. λεпτός — вузький і οпεĩра — завиток) — природно-осередкова інфекційна хвороба тварин і людей, спричинена різними серогрупами лептоспір. Збудник належить до патоген. бактерій із роду Leptospiroza. Клін. картину захворювання вперше описав 1886 нім. учений А. Вайль. 1914–15 япон. дослідники Р. Інадо і Ю. Ідо виділили з крові хворих людей чисту культуру збудника. Нині відомо понад 120 серотипів патоген. лептоспір. Осн. джерела збудника — щури, миші, велика рогата худоба, свині, собаки, лисиці, песці, які виділяють лептоспіри у довкілля із сечею. Всього відомо понад 100 видів диких і домаш. тварин, сприйнятливих до Л. Хвора людина не становить небезпеки для інших. Зараження людей відбувається під час купання у водоймі, риболовлі, косовиці, вживання забруднених лептоспірами продуктів і води, догляді за хворими тваринами. В організм людини і тварин лептоспіри проникають через ушкоджену шкіру та слиз. оболонки. Найчастіше хворіють тваринники, співроб. м’ясокомбінатів, дератизатори, особи, які працюють на заболочених луках, шахтарі. Після перенесеного захворювання формується стійкий типоспецифіч. імунітет. Л. поширений переважно у країнах з вологим тропіч. кліматом. В Україні зафіксовано спорадичні випадки захворювання, іноді спостерігають групові спалахи, ендем. вважають територію Зх. Поділля. Інкубац. період становить 7–14 діб. Захворювання починається переважно з ознобу та стрімкого підвищення температури тіла до 39–40 °С. Гарячк. період триває 5–10 діб, через декілька днів можлива його друга хвиля, коротша за першу. У тварин, зокрема собак, проявами хвороби є лихоманка, слабкість, втрата апетиту, жовтяниця, крововиливи; у людей — заг. слабкість, головний біль, нудота, блювання, іноді — марення. Характерні також біль у м’язах, розширені судини склер, почервоніння обличчя і шиї, герпес на губах, прискорений пульс, низький артеріал. тиск, збільшені печінка і селезінка. Під час захворювання кількість сечі зменшується, на шкірі з’являються висипи, геморагії. Часто спостерігається жовтяниця з червоним відтінком. Хвороба іноді ускладнюється менінгітом, інфекц.-токсич. шоком, нирк.-печінк. і серц.-судин. недостатністю, знач. кровотечами, що може мати летал. наслідки. Аналіз крові при Л. засвідчує гіперлейкоцитоз із нейтрофільозом і зсувом формули вліво, значне збільшення швидкості осідання еритроцитів, а також підвищення вмісту азотистих метаболітів (сечовини, креатиніну), при жовтяничній формі — білірубіну. У сечі наявні білок, лейкоцити, еритроцити, гіалінові циліндри. При тяжких формах хвороби летальність у тварин досягає 80 %, у людей — 10–40 %. У перші дні захворювання лептоспіри можна побачити при мікроскопії крові, від 6–7-го дня — в сечі. Для діагностики використовують серол. реакції, імунофермент. метод, полімеразну ланцюг. реакцію, а також висів крові, сечі, ліквору на спец. живил. середовища і біол. пробу на ґвінейських свинках. Лікування хворих здійснюють в умовах інфекц. стаціонару, в тяжких випадках — у реанімац. відділенні. Ефектив. є антибіотики пеніцилін. ряду, цефалоспорини, фторхінолони, протилептоспіроз. донор. імуноглобулін, дезінтоксикац. засоби, у випадку розвитку нирк.-печінк. недостатності — гемодіаліз, плазмаферез, гемосорбція. Особи, які перехворіли на Л., протягом 6-ти місяців підлягають диспансер. спостереженню. Профілакт. та протиепідем. заходи (визначення характеру й інтенсивності епідем. та епізоот. процесів, боротьба з шкідливими гризунами, охорона джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення ними, заборона вживати воду з відкритих водойм і купатися в них у р-ні ендемії) проводять спіл. зусиллями територ. СЕС та вет. служби. Для запобігання захворюванню необхідно користуватися захис. одягом, гумовими чоботами і рукавицями під час роботи в заболоченій місцевості, на бойнях і м’ясокомбінатах тощо. За епізоот. та епідем. показаннями використовують лептоспірозну вакцину. В ендем. осередках здійснюють дезінфекцію і дератизацію.
Рекомендована література
- Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині. Т., 2007;
- Бессарабов Б. Ф., Вашутин А. А., Воронин Е. C. и др. Инфекционные болезни животных. Москва, 2007;
- Андрейчин М. А., Василишин З. П., Виноград Н. О. та ін. Епідеміологія: Підруч. В., 2012.
Завантажити статтю
