Лептоспіроз

ЛЕПТОСПІРО́З (нім. Leptospirose, від грец. λεпτός — вузький і οпεĩра — завиток) — природно-осередкова інфекційна хвороба тварин і людей, спричинена різними серогрупами лептоспір. Збудник належить до патоген. бактерій із роду Leptospiroza. Клін. карти­ну захворювання вперше описав 1886 нім. учений А. Вайль. 1914–15 япон. дослідники Р. Інадо і Ю. Ідо виділили з крові хворих людей чисту культуру збудника. Нині відомо понад 120 серотипів патоген. лептоспір. Осн. джерела збудника — щури, миші, велика рогата худоба, свині, собаки, лисиці, песці, які виділяють лептоспіри у довкілля із сечею. Всього відомо понад 100 видів диких і домаш. тварин, сприйнятливих до Л. Хвора людина не становить небезпеки для інших. Зараження людей відбувається під час купання у водоймі, риболовлі, косовиці, вживання забруднених лепто­спірами продуктів і води, догляді за хворими тваринами. В організм людини і тварин лептоспіри проникають через ушкоджену шкіру та слиз. оболонки. Найчастіше хворіють тваринники, співроб. м’ясокомбінатів, дератизатори, особи, які працюють на заболочених луках, шахтарі. Після перенесеного захворювання формується стійкий типо­специфіч. імунітет. Л. поширений переважно у країнах з вологим тропіч. кліматом. В Україні зафіксовано спорадичні випадки захворювання, іноді спостерігають групові спалахи, ендем. вважають територію Зх. Поділля. Інкубац. період становить 7–14 діб. Захворювання починається переважно з ознобу та стрімкого підвищення температури тіла до 39–40 °С. Гарячк. період триває 5–10 діб, через декілька днів можлива його друга хвиля, коротша за першу. У тварин, зокрема собак, проявами хвороби є лихоманка, слабкість, втрата апетиту, жовтяниця, крововиливи; у людей — заг. слабкість, головний біль, нудота, блювання, іноді — марення. Характерні також біль у м’язах, розширені судини склер, почервоніння обличчя і шиї, герпес на губах, прискорений пульс, низький артеріал. тиск, збільшені печінка і селезінка. Під час захворювання кількість сечі зменшується, на шкірі з’являються висипи, геморагії. Часто спостерігається жовтяниця з червоним відтінком. Хвороба іноді ускладнюється менінгітом, інфекц.-токсич. шоком, нирк.-печінк. і серц.-судин. недостатністю, знач. кровотечами, що може мати летал. наслідки. Аналіз крові при Л. засвідчує гіперлейкоцитоз із нейтрофільозом і зсувом формули вліво, значне збільшення швидкості осідання еритроцитів, а також підвищення вмісту азотистих метаболітів (сечовини, креатиніну), при жовтяничній формі — білірубіну. У сечі наявні білок, лейкоцити, еритроцити, гіалінові циліндри. При тяжких фор­мах хвороби летальність у тварин досягає 80 %, у людей — 10–40 %. У перші дні захворювання лептоспіри можна побачити при мікроскопії крові, від 6–7-го дня — в сечі. Для діагностики використовують серол. реакції, імунофермент. метод, полімеразну ланцюг. реакцію, а також висів крові, сечі, ліквору на спец. живил. середовища і біол. пробу на ґвінейських свинках. Лікування хворих здійснюють в умовах інфекц. стаціонару, в тяжких випадках — у реанімац. відділенні. Ефектив. є антибіотики пеніцилін. ряду, цефалоспорини, фторхінолони, протилептоспіроз. донор. імуноглобулін, дезінтоксикац. засоби, у випадку розвитку нирк.-печінк. недостатності — гемодіаліз, плазмаферез, гемосорбція. Особи, які перехворіли на Л., протягом 6-ти місяців підлягають диспансер. спостереженню. Профілакт. та протиепідем. заходи (визначення характеру й інтенсивності епідем. та епізоот. процесів, боротьба з шкідливими гризунами, охорона джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення ними, заборона вживати воду з відкритих водойм і купатися в них у р-ні ендемії) проводять спіл. зусиллями територ. СЕС та вет. служби. Для запобігання захворюванню необхідно користуватися захис. одягом, гумовими чоботами і рукавицями під час роботи в заболоченій місцевості, на бойнях і м’ясокомбінатах тощо. За епізоот. та епідем. показаннями використовують лептоспірозну вакцину. В ендем. осередках здійснюють дезінфекцію і дератизацію.

Літ.: Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині. Т., 2007; Бессарабов Б. Ф., Вашутин А. А., Воронин Е. C. и др. Инфекционные болезни животных. Москва, 2007; Андрейчин М. А., Василишин З. П., Виноград Н. О. та ін. Епідеміологія: Підруч. В., 2012.

М. А. Андрейчин

Рекомендована література

1. Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині. Т., 2007;
   Google ScholarInternet
2. Бессарабов Б. Ф., Вашутин А. А., Воронин Е. C. и др. Инфекционные болезни животных. Москва, 2007;
   Google ScholarInternet
3. Андрейчин М. А., Василишин З. П., Виноград Н. О. та ін. Епідеміологія: Підруч. В., 2012.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю