Лиман Леонід Іванович

Визначення і загальна характеристика

ЛИ́МАН Леонід Іванович (13. 08. 1922, с. Малі Сорочинці, нині Миргород. р-ну Полтав. обл. — 31. 10. 2003, м. Нью-Йорк, США) — пись­менник, публіцист. Навч. у Гадяц. пед. технікумі (Полтав. обл.) та Харків. учител. інституті (1939–41). У повоєн. час жив у м. Реґенсбурґ (Німеччина), де почав займатися літ. творчістю. 1946–47 його поезії друкували у ж. «Арка», «Неділя» та ін. Від 1949 — у Нью-Йорку. 1960–70 видавав щомісяч. суспільно-політ. бюлетень «Нотатник», 1992–96 — інформ. бю­летень «Полтавське земляцтво». Вміщував статті у часописі «Укра­їнські вісті» (США) та ін. виданнях. Автор повісті «Колгоспники» («Збірник української літературної газети», Мюнхен, 1956), зб. віршів «Ти знов живеш у Хар­кові тепер..!» («Український засів», 1994, № 1), «Повісті про Харків» («Березіль», 1996, № 9–10), кн. поезії і прози «Пам’ять» (К., 2002). Л. часто звертався до творчості Т. Шевченка, постать якого у нього символізує укр. самобутність, державність, духовність, воскресіння нації. У нарисі «Моє інтимне» (1944) й «Повісті про Харків» (1947), ана­лізуючи укр.-рос. політ.-культурні зв’язки 1930-х — поч. 40-х рр., Л. розглядав Т. Шевченка як опозицію імпер. політиці денаціо­налізації, русифікації, пролетаризації укр. суспільства. Викривал. зна­чення у «Повісті про Харків» мають популярні у 1930-і рр. клі­ше, які Л. повторював: «Шевченко і Чернишевський», «Шевченко і російська література», «Шевченко і робітничий клас», «Шевченко і робітничий рух», «Шевченко і релігія», «Шевченко і світовий пролетаріат», «лише завдяки перемозі трудящих мрії Шевченка стали дійсністю» тощо. Л. виступав проти спекуляції іме­нем укр. поета. У «Нотатнику» за­початкував рубрику «До 150-річ­чя народження Т. Г. Шевченка», вміщуючи інформацію про ювіл. заходи, проведені в СРСР та еміграції.

Завантажити статтю