ЛИН­НИЧЕ́НКО Іван Андрі­йович (12(24). 10. 1857, Київ — 09. 06. 1926, Сімферополь) — історик, архео­граф. Член-кореспондент С.-Пе­тербур. (1900) і Краків. (1901) АН. Дійсний член Моск. археол. товариства (1893). Закін. 1-у гімназію (1875) й Університет св. Володимира (1879) у Києві (учень В. Ан­­тоновича). 1884 у С.-Пе­тербур. університеті захистив магістер. дис. «Взаимные отношения Руси и Польши», 1894 в Університеті св. Володимира — доктор. дис. «Черты из истории сословий в Юго-Запад­ной (Галицкой) Руси ХІV–XV вв.». Від 1884 (з пере­рвою) працю­вав у Новорос. університеті в Одесі: від 1895 — екс­траординар., від 1898 — ординар., від 1909 — засл. професор кафедри рос. історії; 1888–95 — приват-доцент Моск. університету. 1903–10 — голова Одес. словʼян. доброчин. товариства ім. Кирила і Мефодія, 1910–12 — голова Одес. бібліогр. товариства та ред. його «Известий». Актив. чл. Одес. товариства історії та старожитностей, Таврій. вченої архів. комісії. Спів­засн. й викл. Одес. вищих жін. курсів. По­стій. учасник археол. зʼ­їздів рос. істориків, а також між­нар. кон­гресів та зʼ­їздів істо­риків і археологів у Римі (1903, 1912), Берліні (1908), Каїрі (1910), Буенос-Айресі (1910), Женеві (1912), Лондоні (1913). Пропагував по­гляди офіц. рос. історіо­­графії, зокрема про те, що ро­сіяни, українці й білорусі — одна нація. Об­стоював по­гляд про трьохчлен­ну періодизацію рос. історії. На­прикінці 1919 залишив Одесу разом із частинами Добровол. армії та пере­їхав до Ялти; від 1920 — проф. Крим. пед. ін­ституту (Сімферополь).