Лисецький Сергій Опанасович

ЛИСЕ́ЦЬКИЙ Сергій Опанасович (13. 02. 1926, Київ – 16. 01. 2022, там само) – кінооператор, кінорежисер. Доц. (1995). Заслужений діяч мистецтв України (1995). Член НСКінУ (1963). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закін. ВДІК (Москва, 1956; майстерня А. Головні). Відтоді працював до 1996 на Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (Київ); водночас від 1974 – у Київ. університеті театру, кіно і телебачення: худож. кер. навч.-твор. майстерні, від 2002 – професор кафедри кінотелеоператорства. Президент профес. гільдії кінооператорів України (від 2001). У кінематогр. творчості Л. домінує тенденція до віднайдення найбільш адекват. і дієвої форми візуал.-пластич. виразності для створення ціліс. екран. образу, прагнення гармоній. поєднання живописності зображення, муз. звучання і змісту драматург.-актор. дійства. Багато працював над стрічками з проблем відродження нац. культури, історії, у жанрі муз. фільму. У публікаціях обстоював мист. критерії створення та сприйняття екран. зображення; дбав про вдосконалення твор. засад професії кінооператора. Кінооператор-постановник кінокартин: «Ми, двоє мужчин» (1962, реж. Ю. Лисенко), «Наймичка» (за однойм. поемою Т. Шевченка та оперою М. Вериківського; 1963, реж. І. Молостова, В. Лапокниш), «Перевірено – мін немає» (1965, реж. Ю. Лисенко, З. Велимирович; диплом Мкф у м. Пула, Югославія, нині Хорватія, 1965), «Театр і поклонники» (реж. І. Молостова; відзнака виставки «Експо-67», м. Монреаль, Канада, 1967), «Лелейська гора» (реж. З. Велимирович; приз Мкф у Пномпені, 1969; обидві – 1967), «Де 0-42?» (1969, реж. О. Ленціус), «Лаври» (1972, реж. В. Горпенко; приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», м. Жданов, нині Маріуполь Донец. обл., 1973), «Переходимо до любові» (1975, реж. О. Мішурін, О. Фіалко), «Спокута чужих гріхів» (1978, реж. В. Підпалий; приз Всесоюз. конкурсу кольор. фільмів за кращу оператор. роботу, Москва, 1979), «Платон мені друг» (1980, реж. В. Шкурін, співоператор). Реж.-оператор фільмів: «Одвічне» (1970), «Майстри» (приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1973), «Троїсті музики» (приз 5-го Вкф телефільмів у Ташкенті, 1973; обидва – 1971), «Автопортрет» (1972; приз 6-го Вкф телефільмів у Тбілісі, 1975; усі – співреж.), «Сонячне коло» (1974; 1-й приз Респ. фестивалю докум. фільмів, Суми, 1974), «Прелюдія долі» (1984, співоператор; приз за кращу муз. кінокартину Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1985), «Кобзо моя» (1989), «Кобзарські мандри» (1990), «Кубанські козаки. А вже літ двісті» (1991, співреж.), «Євгенія Мірошниченко» (1992), «Бельгійські зустрічі» (1993), «Невідомий Перл-Харбор під Полтавою» (1994, співреж.).

Літ.: Сергій Лисецький: «Заради справи жертвую чим завгодно…» / [бесіду вела Л. Брюховецька] // Кіно-Театр. 2006. № 3.

Л. І. Брюховецька

Рекомендована література