Лисецький Сергій Опанасович

ЛИСЕ́ЦЬКИЙ Сергій Опанасович (13. 02. 1926, Київ — 16. 01. 2022, там само) — кінооператор, кінорежисер. Доц. (1995). Заслужений діяч мистецтв України (1995). Член НСКінУ (1963). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бойові нагороди. Закін. ВДІК (Москва, 1956; майстерня А. Головні). Відтоді працював до 1996 на Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (Київ); водночас від 1974 — у Київ. університеті театру, кіно і телебачення: худож. кер. навч.-твор. майстерні, від 2002 — професор кафедри кінотелеоператорства. Президент профес. гільдії кінооператорів України (від 2001). У кінематогр. творчості Л. домінує тенденція до віднайдення найбільш адекват. і діє­вої форми візуал.-пластич. виразності для створення ціліс. екран. образу, прагнення гармоній. поєднання живописності зображення, муз. звучання і змісту драматург.-актор. дійства. Багато працював над стрічками з проблем відродження нац. культури, історії, у жанрі муз. фільму. У публікаціях об­стоював мист. критерії створення та сприйняття екран. зображення; дбав про вдосконалення твор. засад професії кінооператора. Кінооператор-постановник кінокартин: «Ми, двоє мужчин» (1962, реж. Ю. Лисенко), «Наймичка» (за однойм. поемою Т. Шевчен­ка та оперою М. Вериківського; 1963, реж. І. Молостова, В. Лапокниш), «Перевірено — мін немає» (1965, реж. Ю. Лисенко, З. Велимирович; диплом Мкф у м. Пула, Югославія, нині Хорватія, 1965), «Театр і поклонники» (реж. І. Молостова; відзнака ви­ставки «Експо-67», м. Монреаль, Канада, 1967), «Лелейська гора» (реж. З. Велимирович; приз Мкф у Пномпені, 1969; обидві — 1967), «Де 0-42?» (1969, реж. О. Ленціус), «Лаври» (1972, реж. В. Гор­пенко; приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Лю­дина праці на екрані», м. Жданов, нині Маріуполь Донец. обл., 1973), «Переходимо до любові» (1975, реж. О. Мішурін, О. Фіалко), «Спокута чужих гріхів» (1978, реж. В. Підпалий; приз Всесоюз. конкурсу кольор. філь­мів за кращу оператор. роботу, Москва, 1979), «Платон мені друг» (1980, реж. В. Шкурін, співоператор). Реж.-оператор філь­мів: «Одвічне» (1970), «Майстри» (приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1973), «Троїсті музики» (приз 5-го Вкф телефільмів у Ташкенті, 1973; обидва — 1971), «Автопортрет» (1972; приз 6-го Вкф телефільмів у Тбілісі, 1975; усі — співреж.), «Сонячне коло» (1974; 1-й приз Респ. фестивалю докум. фільмів, Суми, 1974), «Пре­людія долі» (1984, співоператор; приз за кращу муз. кінокартину Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1985), «Кобзо моя» (1989), «Кобзарські мандри» (1990), «Кубанські козаки. А вже літ двісті» (1991, співреж.), «Євгенія Мірошниченко» (1992), «Бельгійські зустрічі» (1993), «Невідомий Перл-Хар­бор під Полтавою» (1994, співреж.).

Рекомендована література

1. Сергій Лисецький: «Заради спра­ви жертвую чим завгодно…» / [бесіду вела Л. Брюховецька] // Кіно-Театр. 2006. № 3.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю