Литвин Едуард Григорович

ЛИТВИ́Н Едуард Григорович (22. 06. 1938, с. Стави Кагарлиц. р-ну Київ. обл. — 18. 11. 2000, Будапешт, 28. 08. 2003 перепохов. у Києві) — письменник. Член НСПУ (1994). Закін. Львів. політех. інститут (1965). Працював на виробництві у Львові (1965–69), Києві та обл. (1969–87), зокрема 1970–74 очо­лював Васильків. завод холодиль­ників, 1975 — поїздка до США, виключ. з партії і звільн. з посади дир. 1987 емігрував до Угор­щини, де 1989–98 був власником горілч. заводів. У твор. доробку — 15 повістей, 20 оповідань, 16 образків, 8 казок, 6 на­рисів. Писав також вірші. У своїх творах звертався до історії козацтва та Запороз. Січі з її державністю — одна з найулюбленіших його тем, до проблем сучас. незалеж. України — дуже болюча для Л., він ніяк не міг змиритися з тим, що Україна досі не стала міцною, самостій. державою, хоч має для цього всі підстави, до трагіч. сторінок 2-ї світової війни, розкривав і засуджував комуніст. кер-во, по­казував його бездарність, не­компетентність та пихатість, ви­кривав рад. владу, яка вперто знищувала в Україні все українське. Не оминув Л. і тему села. Писав про рідну землю, про її простих «гречкосіїв», з великою ніжністю та любов’ю, його твори, наче соняч. сяйвом, прикрашені суто нар. укр. гумором (повісті «Алкоголіки», «Колядки в селі Стави, що на Київщині», нариси «Ух, солом’яний дух», «Зустріч»). 2003 на будівлі школи у рідному селі Л. відкрито мемор. дошку.

Завантажити статтю