Литвинов Максим Максимович

Визначення і загальна характеристика

ЛИТВИ́НОВ Максим Максимович (справж. — Вал­лах Макс; псевд.: Папаша, Граф та ін.; 05(17). 07. 1876, м. Бі­лосток Гроднен. губ., нині Польща — 31. 12. 1951, Москва) — партійний і радянський діяч, дипломат. Державні нагороди СРСР. Закін. реал. училище (1893). Від­тоді — на військ. службі. Після демобілізації від 1898 пропагував марксизм у с-щі Клинці Черніг. губ. (нині Брян. обл., РФ), де організував декілька освіт. гуртків. 1900 пере­їхав до Києва, став чл. Київ. комітету РСДРП. 1901 за­­арешт., 1902 втік із Лукʼянів. вʼязниці (Київ) та емігрував до Швейцарії. Входив до адміністрації Закордон. ліги РСДРП, зокрема опікувався роз­по­всюдже­н­ням г. «Искра», закупівлею та до­ставкою зброї. 1903 при­єд­нався до більшовиків. Від 1904 — чл. Ризького, Пн.-Зх. комітетів РСДРП і Бюро комітетів більшості РСДРП; 1905 — делегат 3-го зʼ­їзду РСДРП; 1907 — секр. делегації РСДРП на Штут­тґарт. кон­гресі 2-го Інтернаціоналу. Від 1908 — секр. Лондон. групи більшовиків, пред­ставник від більшовиків у Між­нар. соціаліст. бюро. 1918 при­знач. дипломат. пред­ставником РСФРР у Великій Британії, однак оскільки британ. уряд не ви­знав його повноважень, був заарешт. і обміняний на затриманого у РСФРР голову британ. місії (та роз­відника) Р.-Г. Лок­карта. 1918–19 очолював рад. місію в Копенгаґені. Від 1919 — чл. колегії нар. комісаріату держ. контролю РСФРР; 1920 — пов­­пред в Естонії. 1922 брав участь у Ґенуез. (заст. кер. рад. делегації) й Гааз. (як голова делегації) конференціях. 1923 успішно провів пере­говори з Великою Британією про зня­т­тя екон. блокади СРСР, під­писав торг. угоди з Норвегією та Німеч­чиною. 1927–30 — голова рад. делегації у Під­готов. комісії Ліги Націй до конф. із роз­зброє­н­ня в Женеві (Швейцарія). У лютому 1929 під­писав з низкою сусід. із СРСР держав Моск. протокол про довго­строк. введе­н­ня в дію пакту Бріана–Кел­лоґа про заборону війни як засобу нац. політики. Від 1930 — нарком закордон. справ СРСР. Сприяв при­йому СРСР до Ліги Націй, 1934–38 — пред­ставник СРСР у цій організації. Об­стоював необхідність роз­робле­н­ня концепції колектив. без­пеки в звʼязку із за­грозою з боку нацист. Німеч­чини, спів­робітництва у цьому питан­ні з європ. демократ. країнами та США. Звільнений з посади 1939, коли СРСР обрав курс на зближе­н­ня з Німеч­чиною. 1941–46 — за­ступник наркома закордон. справ СРСР, водночас 1941–43 — посол СРСР у США. У червні 1942 уклав угоду з США про взаємодопомогу у війні проти Німеч­чини, активно сприяв від­кри­т­тю т. зв. другого фронту в Європі, отриман­ню СРСР кредитів та роз­міщен­ню рад. військ. замовлень у США. Після встановле­н­ня 1942 дипломат. від­носин СРСР з Кубою при­знач. послан­ником СРСР у цій країні. Від 1946 — на пенсії.

Пр.: В борьбе за мир. Москва, 1928; За всеобщее разоружение. Москва; Ленин­град, 1928; Внешняя политика СССР: Речи и заявления: 1927–1935. Москва, 1935; Против агрес­сии. Москва, 1938; Неопубликован­ные письма М. М. Литвинова В. И. Ленину (1913–1915) // Новая и новейшая история. 1966. № 4.

Літ.: Литвинова А. Встречи и разлуки: Из воспоминаний о М. М. Литвинове // Новый мир. 1966. № 7; Шейнис З. С. Максим Максимович Литвинов: революционер, дипломат, человек. Москва, 1989; Не оправдавший надежд: К от­ставке М. М. Литвинова в 1939 г. [Подборка документов 1938–1939 гг.] // Родина. 1993. № 10; Млечин Л. Максим Литви­нов: пистолет под подушкой [Из истории советской дипломатии] // Новое время. 1998. № 39; Капистка В. В. М. М. Литвинов — И. В. Сталину: «Я считал бы неправильным пере­дачу в Гер­манию всех... наших за­граничных за­ка­зов» // Воен­но-истор. журн. 2004. № 11.

П. Д. Біленчук, А. А. Ярмолюк

Завантажити статтю