Литвинов Максим Максимович

ЛИТВИ́НОВ Максим Максимович (справж. — Вал­лах Макс; псевд.: Папаша, Граф та ін.; 05(17). 07. 1876, м. Бі­лосток Гроднен. губ., нині Польща — 31. 12. 1951, Москва) — партійний і радянський діяч, дипломат. Державні нагороди СРСР. Закін. реал. училище (1893). Від­тоді — на військ. службі. Після демобілізації від 1898 пропагував марксизм у с-щі Клинці Черніг. губ. (нині Брян. обл., РФ), де організував декілька освіт. гуртків. 1900 пере­їхав до Києва, став чл. Київ. комітету РСДРП. 1901 за­­арешт., 1902 втік із Лукʼянів. вʼязниці (Київ) та емігрував до Швейцарії. Входив до адміністрації Закордон. ліги РСДРП, зокрема опікувався роз­по­всюдже­н­ням г. «Искра», закупівлею та до­ставкою зброї. 1903 при­єд­нався до більшовиків. Від 1904 — чл. Ризького, Пн.-Зх. комітетів РСДРП і Бюро комітетів більшості РСДРП; 1905 — делегат 3-го зʼ­їзду РСДРП; 1907 — секр. делегації РСДРП на Штут­тґарт. кон­гресі 2-го Інтернаціоналу. Від 1908 — секр. Лондон. групи більшовиків, пред­ставник від більшовиків у Між­нар. соціаліст. бюро. 1918 при­знач. дипломат. пред­ставником РСФРР у Великій Британії, однак оскільки британ. уряд не ви­знав його повноважень, був заарешт. і обміняний на затриманого у РСФРР голову британ. місії (та роз­відника) Р.-Г. Лок­карта. 1918–19 очолював рад. місію в Копенгаґені. Від 1919 — чл. колегії нар. комісаріату держ. контролю РСФРР; 1920 — пов­­пред в Естонії. 1922 брав участь у Ґенуез. (заст. кер. рад. делегації) й Гааз. (як голова делегації) конференціях. 1923 успішно провів пере­говори з Великою Британією про зня­т­тя екон. блокади СРСР, під­писав торг. угоди з Норвегією та Німеч­чиною. 1927–30 — голова рад. делегації у Під­готов. комісії Ліги Націй до конф. із роз­зброє­н­ня в Женеві (Швейцарія). У лютому 1929 під­писав з низкою сусід. із СРСР держав Моск. протокол про довго­строк. введе­н­ня в дію пакту Бріана–Кел­лоґа про заборону війни як засобу нац. політики. Від 1930 — нарком закордон. справ СРСР. Сприяв при­йому СРСР до Ліги Націй, 1934–38 — пред­ставник СРСР у цій організації. Об­стоював необхідність роз­робле­н­ня концепції колектив. без­пеки в звʼязку із за­грозою з боку нацист. Німеч­чини, спів­робітництва у цьому питан­ні з європ. демократ. країнами та США. Звільнений з посади 1939, коли СРСР обрав курс на зближе­н­ня з Німеч­чиною. 1941–46 — за­ступник наркома закордон. справ СРСР, водночас 1941–43 — посол СРСР у США. У червні 1942 уклав угоду з США про взаємодопомогу у війні проти Німеч­чини, активно сприяв від­кри­т­тю т. зв. другого фронту в Європі, отриман­ню СРСР кредитів та роз­міщен­ню рад. військ. замовлень у США. Після встановле­н­ня 1942 дипломат. від­носин СРСР з Кубою при­знач. послан­ником СРСР у цій країні. Від 1946 — на пенсії.

Завантажити статтю