Лихоманка Ебола
ЛИХОМА́НКА ЕБО́ЛА — гостре вірусне висококонтагіозне захворювання з вираженим геморагічним синдромом у тяжкій формі, що часто має летальні наслідки (коефіцієнт смертності 50–90 %). Ін. назва — хвороба Ебола. Перші спалахи захворювання зареєстровано 1976 у Судані та Заїрі. Нині епідемія поширена в країнах Зх. Африки (Ґвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Ніґерія, Сенеґал). Найбільш постраждалими визнані Респ. Конґо, Судан та Уґанда. За даними амер. дослід. центру «RAND Corporation», крім країн Зх. Африки, високим є рівень ймовірності спалаху захворювання у таких державах, як Малі, Центр.-афр. Респ., Буркіна-Фасо, Ефіопія, Чад, Кот-д’Івуар, а також у країнах Пд. Азії. Відомі випадки захворювання в ін. країнах в умовах лаб. з необережності (1976 у Великій Британії, 1994 в Кот-д’Івуарі, 1996 та 2004 у РФ) та зараження вірусом у повітр. транспорті (1989–90 та 2008 у Філіппінах, 1990 у США). Статистичні дані та хронологія прояву Л. Е.: 1976 — 603/431 (захворюваність/смертність); 1977 — 1/1; 1979 — 34/22; 1989 — 7/0; 1990 — 4/0; 1994 — 53/31; 1995 — 315/254; 1996 — 94/68; 2000 — 425/224; 2001 — 122/96; 2003 — 178/157; 2004 — 18/8; 2005 — 12/10; 2007 — 413/224; 2008 — 38/15; 2011 — 1/1; 2012 — 47/17; 2014 — 23 914/9714. Осн. чинниками стрімкого поширення хвороби є низький рівень розвитку медицини, відсутність у насел. уявлення про гігієну, нестабільність екон. розвитку внаслідок воєн. конфліктів.
Збудником є Ebola-virus, що належить до роду Marburg-virus, родини Filoviridae. Віріон може мати різну форму — ниткоподібну, павукоподібну, витягнуту округлу, червоподібну. Геном представлений односпірал. негатив. РНК, оточеною ліпопротеїн. мембраною. До складу вірусу входить 7 білків. За антиген. властивостями глікопротеїнів виділяють 4 серотипи вірусу Ебола, 3 з яких спричиняють захворювання у людей в Африці (Ebola-Zaire — EBO-Z, Ebola-Sudan — EBO-S, Ebola-Ivory Coast — EBO-CI). Нині відомі деякі підвиди вірусу, зокрема Бундібуґіо, заїрський та суданський, пошир. у Заїрі та Судані. Випадків зараження 4-м типом (Ebola-Reston virus — EBO-R), високопатоген. для мавп, серед людей не виявлено. Вірус стійкий до високих т-р і нестійкий до ультрафіолет. променів, етил. спитру або хлороформу. Назви вірус і хвороба одержали від найменування річки в осередку захворювання у Заїрі. Природні резервуари вірусів не встановлені, але припускають, що ними можуть бути крилани (плодоїдні кажани) та мавпи. Хвора людина є джерелом інфекції для оточення. Зараження відбувається у результаті прямого контакту з кров’ю і біол. рідинами хворого (сеча, фекалії, слина, блювотні маси, сперма), парентерал. (мед. голки) і побут. (через предмети щоден. вжитку) шляхами при тісному тривалому контакті (напр., під час догляду). Найбільше захворюванню піддаються мед. працівники внаслідок профес. діяльності. Клін. ознаки з’являються після інкубац. періоду, що триває від 2-х до 15-ти днів (іноді 21 день). Хвороба починається раптово з інтенсив. головного болю переважно в лобових чи потиличних ділянках, сухості в горлі, підвищення температури тіла до 39–40 °С. На 2–3-й день додаються біль у животі, діарея, блювота. При тяжких формах на 4–5-й день хвороби з’являються макулопапульоз. (кіроподібний) висип, інтенсивніший на нижній половині тулуба й розгинал. поверхні кінцівок, ін’єкція кон’юнктиви. Ці явища супроводжують кровотечі з ясен, носа, поява крові у випорожненнях та блювот. масах, сухість у роті, що заважає прийому їжі та води. Смерть настає в 60–85 % тяжких випадків на 7–9-й день. Лабораторна діагностика Л. Е. ґрунтується на виділенні та ідентифікації вірусу (в умовах лаб. максимально високого ступ. біол. безпеки) протягом 1-го тижня хвороби; експрес-діагностиці (реакції імунофлуоресценції і непрямої імунофлуоресценції); серол. тестах (непрямий метод флуоресціювал. антитіл з використанням специфіч. сироватки); гістопатол. обстеженні зрізів печінки з метою виявлення характер. включень у гепатоцитах на додаток несистем. клітин. некрозу, некротич. тілець, подібних до тілець Каунсілмена. Специфічне лікування полягає в застосуванні сироваток реконвалесцентів. Проводять протишокову і регідратац. терапію. Специфічна профілактика не розроблена. Хворих негайно ізолюють, а їхнє обслуговування здійснюють із жорстким дотриманням засобів безпеки. Нині завершено 1-й етап тестування експерим. вакцини, розробленої британ. фармацевт. компанією «GlaxoSmithKline».
Рекомендована література
- Руководство к зоонозам. Ленинград, 1983;
- Тропические инфекции. Москва, 1989;
- Медицинская микробиология. Москва, 2001.