КОЛЕ́НКО Борис Захарович (20. 04(02. 05). 1856, Кишинів — 04. 12. 1946, Москва) — мінералог, петро­граф. Походив з давнього козацько-старшинського роду; низка його пред­ставників за­ймалася педагогічною діяльністю в різних містах України та зробила значний внесок у роз­виток української освіти. Дитячі та юнацькі роки К. минули в Херсоні (1861–67) та Катеринославі (нині Дні­про; 1867–75), де його батько очолював чоловічі гімназії. Мати вченого керувала кількома жіночими ін­ститутами, зокрема й у м. Керч (нині АР Крим). Закінчив Катеринославську гімназію (1875) та Санкт-Петербурзький університет (1879; викл. В. Докучаєв, О. Іностранцев), де був залишений для отрима­н­ня професорського зва­н­ня. У студентські роки став членом Російського мінералогічного товариства та Санкт-Петербурзького товариства природодослідників. 1877 під­готував працю з конкурсної теми «Опытный путь в ис­следова­нии метаморфизма горных пород», яку від­значили золотою меда­л­лю та зарахували як кандидатську. 1882–84 на­вчався у Страсбурзькому університеті (Франція; викл. П. фон Ґрот, А. Кундт). Тоді ж одним з перших роз­почав ви­вчати піро­електричні властивості кварцу. 1884 у Санкт-Петербурзькому університеті захистив дисертацію на ступінь магістра геології та гео­гнозії «Полярное элек­­три­­чество кварца по отношению к его кри­стал­ло­графической фор­­ме». К. встановив, що гомоморфний роз­виток кри­сталів є таким же закономірним явищем, як і всі види геміедрії, та повʼязаний з фізичними властивостями кри­сталів; ви­значив роз­поділ електричних властивостей у кварці залежно від кри­сталічної будови. Після закінче­н­ня Санкт-Петербурзького університету отримав за­проше­н­ня викладати у Харківському, після захисту магістерської дисертації — у Новоросійському (Одеса) університетах, однак через непоро­зумі­н­ня з міністерським керівництвом не скори­стався ними. 1880–82 — викладач реального училища та жіночої гімназії у м. Владикавказ; 1884–89 — викладач реального училища у м. Катеринодар (нині Краснодар); 1889–1901 — директор класичної прогімназії у м. Пʼятигорськ (усі — Росія); 1901 — директор класичної гімназії у м. Кутаїсі (нині Грузія); 1902–07 — директор 10-ї гімназії у Санкт-Петербурзі (унаслідок звинувачень у «звʼязках з анти­урядовими силами» змушений звільнитися). 1907–09 — петро­граф і завідувач освітніх закладів Управлі­н­ня Забайкальської залізниці в Іркутську (Росія). У цей час роз­почав збирати матеріали для циклу статей «Петро­графические эскизы» про кри­сталічні вивержені та метаморфічні породи Прибайка­л­ля («Записки Рос­сий­­ского минералогического об­щест­­ва», 1916, сер. 2, ч. 2; 1926, сер. 2, ч. 1; «Вестник Московской горной академии», 1923, т. 1, № 2; «Труды Ин­ститута прикладной минералогии и петро­графии», 1926, вып. 24; 1929, вып. 8). Він виявив генетичний взаємозвʼязок Прибайкальських кри­сталічних порід і довів уміст в них ортиту та деяких інших неві­домих там раніше мінералів. 1910–12 — у Міністерстві народної освіти Російської імперії. Від­тоді — на пенсії. 1912–14 мешкав у м. Ревель (нині Тал­лінн), від 1914 — у Москві. Зберігся лист К. до В. Вернадського від 16 червня 1917, у якому просить по­сприяти в затверджен­ні завідувача природничо-історичного від­ділу музею Полтавського земства. Після більшовицького пере­вороту 1917 деякий час працював вченим секретарем Гірничо-технічної ради при Вищій раді народного господарства та старшим петро­графом Ін­ституту прикладної мінералогії та петро­графії. 1918–24 викладав курси загальної геології, мінералогії, кри­стало­графії, петро­графії та рудних родовищ у Московській гірничій академії, за­ймався обладна­н­ням академічного мінералогічного кабінету. Від 1924 через погірше­н­ня стану здоровʼя за­ймався консультува­н­ням, редакторською і рецензентською діяльністю та обробле­н­ням матеріалів шліфів у домашніх умовах. Також друкувався у «Neues Jahr­­buch für Mineralogie», «Zeitschrift für Mineralogie», «Трудах Санкт-Петербурзького общества естест­­воиспытателей», «Известиях АН СССР» та ін. Окрім Прибайка­л­ля, провадив геологічні дослідже­н­ня у Криворіж­жі (1877 зібрав колекцію для Університету св. Володимира в Києві, 1878 — для Санкт-Петербурзького університету), Придні­провʼї, Карелії, на Кубані, Чорноморському узбереж­жі Кавказу та в ра­йоні Малого Кавказу. Професійно за­ймався шахами, був головою Санкт-Петербурзького шахового зі­бра­н­ня та членом інших шахових товариств.