Розмір шрифту

A

Вернадський Володимир Іванович

ВЕРНА́ДСЬКИЙ Володимир Іванович (28. 02(12. 03). 1863, С.-Петербург — 06. 01. 1945, Москва) — природо­знавець, філософ, біо­геохімік, організатор науки, громадський діяч. Батько Джорджа Вернадського. Академік АН СРСР (1909) та АН УРСР (1919), Паризької АН, Чеської АНМ. Член НТШ. Сталінська премія (1943). Закінчив природниче від­діле­н­ня фізико-математичного факультету С.-Петербурзького університету (1885). У 1888–90 подорожував Європою, ви­вчаючи музеї Парижа та Лондона, працював у Мюнхені й Парижі. Великий вплив на В. мали дружні стосунки з М. Драгомановим. Від 1890 — приват-доцент, 1898–1911 — професор кафедри мінералогії Московського університету. В цей час досліджував поклади залізних руд Криворіж­жя. 1911 пішов у від­ставку на знак протесту проти утисків студентства. Був серед лідерів земського ліберального руху та партії кадетів (кон­ституціоналістів-демократів). Від 1914 — директор Геологічного і мінералогічного музею С.-Петербурзької АН. Від 1915 очолював Комісію з ви­вче­н­ня продуктивних сил Росії, роботу якої від­новив 1926. Віце-президент Між­народної комісії для ви­значе­н­ня віку геологічних порід радіо­активними методами. 

Один із засновників та 1-й президент УАН (1918–21). Засновник 1-ї наукової бібліотеки в Україні (нині НБУ ім. В. Вернадського). Перед на­ступом більшовиків В. ви­їхав до Криму, працював у Таврійському університеті. 1922 повернувся в Росію. Засновник і директор Радієвого ін­ституту (Ленін­град, 1922–39) та Біо­геохімічної лабораторії (1928–39, згодом Ін­ститут геохімії і аналітичної хімії РАН ім. В. Вернадського) у Москві. 1922–26 читав лекції з геохімії у Сорбонському університеті. За його активною участю в складі АН СРСР були створені: Комісія з історії знань (1926), Від­діл живої речовини (1927) та інші наукові установи. 

З імʼям В. повʼязані перші дослідже­н­ня і викори­ста­н­ня енергії атома. На початку 20-х рр. наголошував на від­повід­альності вчених перед су­спільством, за­стерігав щодо можливого викори­ста­н­ня атома для самознище­н­ня. 

У стат­ті «Несколько слов о ноо­сфере» В. ви­значив основні перед­умови утворе­н­ня та існува­н­ня сфери ро­зуму. По-перше, людство мусить стати єдиним в економічному й інформаційному від­ношен­ні. По-друге, ноо­сфера — явище всепланетне, тому людство обовʼязково при­йде до цілковитої рівності рас і народів. По-третє, ноо­сфера не може бути остаточно сформована до припине­н­ня війн між народами світу. Проте його філософські узагальне­н­ня в тоталітарній державі вважалися антинауковими, ідеалістичними; найважливіші праці вченого за його життя не видавалися. 1944 В. писав, що «ідеали нашої демократії ідуть в унісон з природними геологічними процесами, з законами природи. Ці ідеали непереможні». 1929 у листах до сина в США обурювався порядками в академії, заси­л­лям комуністів, зло­вжива­н­нями і злодійством. У щоден­никах пізніших років В. негативно оцінював деспотичний режим і по­стать Й. Сталіна. У своїх працях роз­крив геохімічну роль живої речовини, показав транс­формацію біо­сфери в її якісно новий стан — ноо­сферу, яку необхідно охороняти. Об­ґрунтував, що людський розум та діяльність, наукова думка є ви­значальними чин­никами роз­витку, потужною силою, подібною впливом на природу до геологічних процесів. Уче­н­ня В. про взаємовід­носини природи та су­спільства справило вплив на формува­н­ня сучасної екологічної сві­домості. 

В. є основоположником генетичної мінералогії, гео- та біо­хімії; вче­н­ня про живу речовину, її роль в еволюції біо­сфери; теорії ноо­сфери як якісно нового стану роз­витку біо­сфери. Його ідеї вплинули на роз­виток біо­геології та геохімічної екології. Наукові праці присвячено аналізу структури Землі та поширен­ню хімічних елементів під кутом зору хімії, ви­вчен­ню ролі живої речовини в геологічних процесах. 

Від 1916 головною науковою метою В. стало ви­вче­н­ня живої речовини і життя як космічного феномену. Сформулював положе­н­ня про біо­сферу та ноо­сферу як сфери впливу життя і людського ро­зуму (терміни почав вживати після того, як їх ввели Е. Леруа та П. Тейяр де Шарден, які слухали його лекції в Сорбон­ні). Життя цікавило його насамперед як «особливий прояв чогось, у природі яскраво вираженого перед­усім у живих організмах, але можливо не тільки в них наявного» («Философские мысли натуралиста», Москва, 1988). Йдеться про параметри природи на­стільки ж загальні, як маса і енергія, але придатні саме для характеристики жит­тєвих процесів: у сучасних термінах — негентропійні, інформаційні параметри. В. був пере­конаний, що термінами фізики й хімії не вдасться описати феномен життя, але теорія, придатна для опису живого, зможе пояснити чимало загадок науки про неживе. Це випереджало науку його часу (ідею негентропії висловив 1944 Е. Шредінґер), і сам В. ро­зумів, що в його інтуїціях пере­важає філософія, містика. Його цікавили ті близькі до релігії уявле­н­ня, що їх роз­вивав П. Флоренський, однак В. стверджував, що згодом неясні візії набуватимуть точного наукового характеру (якщо вони мали сер­йозний зміст). Звідси уявле­н­ня В. про су­спільно-політичну та культурну роль науки. Без вільної та незалежної особистості наука неможлива так само, як без науки неможлива культура, що плекає свободу і незалежність індивіда. 

На думку В., АН стане надійнішою опорою інтелектуальної свободи і духовної незалежності, ніж політичні організації, він об­стоював академічні свободи, принципи демократії, національне пита­н­ня. У цьому суть його роз­ходжень із М. Грушевським, який вважав небезпечним об­ґрунтува­н­ня національного самови­значе­н­ня на природних та технічних науках і орієнтувався на україномовні наукові кадри, обʼ­єд­нані гуманітарними науковими товариствами. Орієнтації В. не були вільними від технократичних ілюзій, але вони до­зволили створити у ви­гляді АН надійну опору національної культури. 

В. закликав громадськість до ро­зумі­н­ня українських про­блем. Як політик лівоцентристської орієнтації під­тримував федералістські пер­спективи України, поділяючи пере­кона­н­ня, що «велика культура можлива тільки в великій державі» (С. Ольденбург). Ці на­станови давали змогу йому спів­працювати з консе­рвативно-ліберальною незалежною Україною П. Скоропадського, але після краху Геть­манату на певний час йому, як і багатьом іншим пред­ставникам української інтелігенції, білий російський рух уявлявся ближчим, ніж соціалістична УНР. В. спробував від­стояти союзну та українську АН від партійного диктату (провал філософів-марксистів на виборах в АН СРСР, під­тримка групи А. Кримського проти партійного керівництва УРСР), а після невдачі зосередився на науково-природничій тематиці, покладаючись на вторин­ні культурно-політичні наслідки науково-технічного про­гресу. Політичні ріше­н­ня В. і нині становлять історичний інтерес. 

2003 засновано Золоту медаль ім. Вернадського як найвищу нагороду НАНУ.

Пр.: Основы кри­стал­ло­графии. Москва, 1904; История минералов земной коры. С.-Петербург, 1925; Очерки геохимии. Москва, 1934; Попытка описательной минералогии: Геохимия, химическое строение био­сферы Земли и ее окружения. Москва, 1965; Био­сфера. Москва, 1967; Про­блема времени в современ­ной науке. Москва, 1975; Размышления натуралиста: В 2 кн. Кн. 1: Пространс­тво и время в неживой и живой природе. Москва, 1975; Кн. 2: На­учная мысль как планетарное явление. Москва, 1977; Публицистические статьи. Москва, 1995; Про науку. К., 2005.

Літ.: Вернадский В. Страницы автобио­графии. Москва, 1981; Мочалов И. И. Владимир Иванович Вернадский. Москва, 1982; Вернадский В. Письма к Н. Е. Вернадской (1886–1889). Т. 1–2. Москва, 1988–92; Сытник К. М., Апанович Е. М., Стойко С. М. В. И. Вернадский: Жизнь и деятельность на Украине. К., 1988; Аксенов Г. П. В. И. Вернадский. Москва, 1994, 2001; Дробноход М., Вольвач Ф. В. І. Вернадський у контекс­ті доби // Вісн. НАНУ. 1999. № 7; В. И. Вернадский: Pro et contra. Москва, 2000; В. І. Вернадський. Вчений. Мислитель. Громадянин. Праці вченого та література про нього з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Бібліогр. покажч. К., 2003; «Я не могу уйти в одну науку...». Обществен­но-политические взгляды В. Вернадского: Сб. статей. С.-Петербург, 2005.

М. В. Попович, Д. Є. Макаренко

Додаткові відомості

Основні праці
Основы кристаллографии. Москва, 1904; История минералов земной коры. С.-Петербург, 1925; Очерки геохимии. Москва, 1934; Попытка описательной минералогии: Геохимия, химическое строение биосферы Земли и ее окружения. Москва, 1965; Биосфера. Москва, 1967; Проблема времени в современной науке. Москва, 1975; Размышления натуралиста: В 2 кн. Кн. 1: Пространство и время в неживой и живой природе. Москва, 1975; Кн. 2: Научная мысль как планетарное явление. Москва, 1977; Публицистические статьи. Москва, 1995; Про науку. К., 2005.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2017
Том ЕСУ:
4
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Людина
Ключове слово:
природознавець
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
33604
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
2 693
цьогоріч:
971
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 1 551
  • середня позиція у результатах пошуку: 8
  • переходи на сторінку: 5
  • частка переходів (для позиції 8): 10.7% ★☆☆☆☆
Бібліографічний опис:

Вернадський Володимир Іванович / М. В. Попович, Д. Є. Макаренко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005, оновл. 2017. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-33604.

Vernadskyi Volodymyr Ivanovych / M. V. Popovych, D. Ye. Makarenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2005, upd. 2017. – Available at: https://esu.com.ua/article-33604.

Завантажити бібліографічний опис

Голда
Людина  |  Том 6  |  2006
Г. Д. Бердишев
Катинський
Людина  |  Том 12  |  2012
М. Ф. Бойко
Олеховський
Людина  |  Том 24  |  2022
В. М. Самородов, С. Л. Кигим
ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору