Личкове

Визначення і загальна характеристика

ЛИ́ЧКОВЕ — село Магдалинівського ра­йону Дні­пропетровської області. Личків. сільс. раді під­порядк. с. Великокозирщина. Знаходиться на лівому березі Дні­про–Дон­бас ка­налу та р. Оріль (притока Дні­пра), за 85 км від обл. центру, за 41 км від райцентру та за 1,5 км від межі з Харків. обл. (с. Лиманівка Зачепилів. р-ну). Пл. Л. 7 км². За пере­писом насел. 2001, у Л. проживали 2822, у Великокозирщині — 184 особи; станом на 2016 — від­повід­но 2847 і 150 осіб; пере­важно українці. Залізнична ст. Бузівка. Проходить автошлях Камʼянське–Жем­чужне (Юрʼїв. р-н; обидва — Дні­проп. обл.). На тер. села ви­явлено поселе­н­ня та могильник епохи неоліту (4 тис. до н. е.), кургани епохи бронзи (2 тис. до н. е.), словʼян. поселе­н­ня та мо­гильник (7–8 ст.). Л. засн. у 2-й пол. 17 ст. У 16–18 ст. тер. сучас. села входила до складу земель Війська Запорозького. За нар. пере­казами, назва походить від першого поселенця Личка, який був запороз. козаком. За ін. версією, на­звано так тому, бо у долині Орелі були великі зарослі лози, яку здавна використовували для вʼяза­н­ня личаків. Л. під­порядковувалося Оріл. паланці, деякий час було центром Протовчан. (Личків.) паланки. Багато жит. пере­бували на військ. службі, а також за­ймалися бондарством, ткацтвом, ковальством, тварин­ництвом, рибальством, бортництвом, а пізніше — й рослин­ництвом. У писем. джерелах 1706 Л. згадується як велике поселе­н­ня, в якому вже було кілька десятків дворів і діяла деревʼяна церква. Станом на 1758 — слобода. 1737 і 1768 Л. за­знавало знач. руйнувань унаслідок нападу татар. загонів. 1772 тут мешкали бл. 1 тис., 1776 — 1479 осіб. Від кін. 18 ст. Л. належало стат. раднику М. Іванову, від 2-ї чв. 19 ст. — поміщику І. Катериничу. У 1-й пол. 18 ст. працювали винокурня, кін­ний завод і 2 млини. 1784–1923 — село Новомоск. пов.; 1784–96 — Катеринослав. намісництва; 1796–1802 — Новорос., 1802–1925 — Катеринослав. губ. У 19 — на поч. 20 ст. існувала Личків. волость. 1878 зведено Покров. церкву, яку знищено у 1930-х рр. за наказом більшов. влади. 1885 від­­крито церк.-парафіял. школу, 1911 — однокласне початк. земське училище. 1886 проживали 1535 осіб, було 299 дворів, збиралися 4 ярмарки на рік (найбільший — Георгіївський — у квітні, його від­відували понад 1,5 тис. осіб). 1908 мешкали 2708 осіб, налічувалося 475 дворів, діяло багато ку­стар. під­приємств, які за­ймалися ковальством, шорництвом, шили одяг і взу­т­тя, виробляли цеглу тощо. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада не­одноразово змінювалася, на поч. 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1923–25 — у складі Красногр., 1925–30 — Дні­проп. округ; від 1932 — Дні­проп. обл.; 1923–58 — Котов., від 1958 — Магдалинів. р-нів. 1927 прокладено залізницю. Жит. чинили опір проведен­ню насильниц. колективізації, за що 1932–33 потерпали від голодомору. Низка мешканців за­знала сталін. ре­пресій. Від 28 вересня 1941 до 22 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової війни загинули 550 жит. 1958 створ. одне із найбільших с.-г. під­приємств Дні­проп. обл., яке спеціалізувалося на від­годівлі великої рогатої худоби (утримувалося до 12 тис. голів), свиней (2 тис. голів), птахівництві (6 тис. курей) та виробництві мʼяса й рослин­ництві — радгосп ім. О. Суворова. 1971 його кер. М. Шкуліпу, а 1975 гол. агронома Ф. Чу­прину удостоєно зва­н­ня Героя Соц. Праці. На­прикінці 1960-х рр. мешкали понад 3,2 тис. осіб. У 1970-х рр. виявлено Личків. нафтогазоконденсатне родовище. У рад. період також від­крито звіроферму, хутро якої надходило у всі республіки СРСР і за його межі. Нині на базі колиш. радгоспу ім. О. Суворова працюють кілька с.-г. під­приємств, зокрема «Агроальянс» та «Олімпекс-Агро». Для риборо­зведе­н­ня створ. низку штуч. водо­ймищ. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; дільнична лікарня; від­діл. Ощад­банку. Діє реліг. громада УПЦ МП. Побл. села — частина заг.-держ. значе­н­ня ландшафт. Приорільського заказника (заг. пл. 8377 га, з них на землях Личків. сільс. ради — 2028 га). Землі Личків. сільс. ради від­несені до тер. про­ектованого Нац. природ. парку «Орільський». Роз­винений сільс. зелений туризм. Встановлено па­мʼятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятний знак на честь перших трактористів. Серед видат. уро­дженців — фахівець у галузі фіз. вихова­н­ня та спорту М. Бака, актор, режисер, нар. арт. України А. Дудка.

Літ.: Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. Екатеринослав, 1880. Вып. 2.

В. В. Манюк

Завантажити статтю