Лишнівка
ЛИШНІ́ВКА — село Маневицького району Волинської області. Знаходиться за близько 10 км від місця впадіння р. Череваха у Стохід (бас. Припʼяті), за 130 км від обласного центру, за 30 км від райцентру та залізничної ст. Маневичі. Поблизу села зростають великі ліси. На західній околиці — оз. Вепрак, на північній — оз. Гривинське, на південно-східній — оз. Біле. На півдні від Л. бере початок притока Стоходу — р. Гривка (довж. 13 км; нині є магістральним каналом Лишнівської осушувальної системи; раніше протікала через оз. Гривинське, нині русло проходить лівіше). Навколо Л. — низка обʼєктів природно-заповід. фонду, зокрема загально-державного значення Черемський природний заповідник (створ. 2001 на базі орнітол. заказника урочище Сузанка, загально-зоол. заказника Карасинський і ботанічного заказника Карасинський ялинний-1, площа 2975,7 га), місц. значення орнітологічний заказник Вовча Будка (26,6 га), загально-зоологічний заказник Городоцький (234,1; обидва — 1991), ландшафт. заказник Градиський (589 га, 1997).
Площа Л. 3,51 км2. За переписом населення 2001, проживали 567 осіб; станом на 2016 — 541 особа; переважно українці. За 3 км від села — автошлях Луцьк–Дольськ (Любешівського р-ну Волинської обл.), який сполучений з білорус. автотрасою. Раніше тут проходив тракт від Рівного до Пінська (Білорусь). У селі та його околицях виявлено артефакти епохи бронзи (3–2 тис. до н. е.) і культури кулястих амфор, уламки пізньотрипільського неорнаментованого посуду сірого кольору та глиняну табличку, яку одні дослідники відносять до шумер. цивілізації, інші — до трипільської культури. Тривалий час мало назву Лишня, яка трансформувалася у сучасну. Вперше згадується у писемних джерелах 1629 як містечко. Тоді Л. належала володимир. старості Г. Стемповському та шляхтичу Я. Непокойчиському, у ній проживали 450 осіб. Пізніше (до 1810) власниками були князі Радзивілли та шляхтичі Закашевські. Жит. брали участь у Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. За Андрусівським перемирʼям 1667 Л. залишилася у складі Польщі. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у межах кордонів Російської імперії. Відтоді — у складі Луцького пов. Волин. губ. У 19 — на поч. 20 ст. Л. підпорядковувалася Городецькій волості. 1798 нараховувалося 627 жителів, було 78 дворів, працювали 2 водяних млини. В актах 19 ст. Л. значилася як містечко, станом на 1913 вже була селом. Здавна тут проживала значна єврейська громада. За Всеросійським переписом населення 1897, мешкали 21,5 % євреїв (292 особи). Наприкінці 19 ст. проживали 1076 осіб, було 160 дворів, діяли церква, синагога, дім молитви, функціонувала початк. школа. За переписом 1911, населення складало 1710 осіб. 1919–39 — знову у межах кордонів Польщі (Луцького пов. Волин. воєводства), від 1939 — УРСР. 1921 проживали 624 особи. Від липня 1941 до лютого 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вивезли тутешніх євреїв до Маневичів, де у вересні 1942 їх розстріляли. За 9 км від Л., у лісі — меморіальний комплекс на місці перебування партизан. зʼєднання під командуванням Героя Рад. Союзу А. Бринського. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Жителі зазнали сталінських репресій. Наприкінці 1960-х рр. проживали 1139 осіб. 2005 — 531 особа, 230 дворів.
Нині у Л. — загально-освітня школа; клуб, бібліотека; фельдшер.-акушер. пункт. Функціонує Лишнів. лісництво. Діють релігійні громади УПЦ МП і християн віри євангельської. Памʼятка архітектури місцевого значення — деревʼяна церква Успіння Богородиці з дзвіницею (1863). Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.
Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: (краєзн. словник — від найдавніших часів до 1914 р.). Вінніпег, 1986. Т. 1; Хомич П. Традиційна побутова культура Маневиччини (за матеріалами фондів Маневицького краєзнавчого музею) // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині: Мат. ХІІ Всеукр. наук. істор.-краєзн. конф., присвяченої 12-й річниці Незалежності України і 485-й річниці надання Ковелю Маґдебур. права. м. Ковель, 23–24 жовт. 2003. Ч. І. Лц., 2003; Златогорський О., Охріменко Г., Охріменко В., Пальоха О. З історії села Лишнівки Маневицького району // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина: Мат. ХІІІ Волин. наук. істор.-краєзн. конф. Лц., 2004; Златогорський О., Охріменко Г., Охріменко В. та ін. Лишнівська сільська рада // Маневиччина крізь віки: Наук.-краєзн. нарис. Лц., 2005; Зубчук К. Було тут містечко Радзивіллів… Старовинне поселення між трьох озер // Волинь. 2016, 17 трав.
Т. П. Ковердюк
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
Населені пункти 
