Лишнівка

ЛИШНІ́ВКА — село Маневицького ра­йону Волинської області. Знаходиться за близько 10 км від місця впаді­н­ня р. Череваха у Стохід (бас. При­пʼяті), за 130 км від обласного центру, за 30 км від райцентру та залізничної ст. Маневичі. По­близу села зростають великі ліси. На західній око­лиці — оз. Вепрак, на пів­нічній — оз. Гри­винське, на пів­ден­но-східній — оз. Біле. На пів­дні від Л. бере початок притока Стоходу — р. Гривка (довж. 13 км; нині є магістральним ка­налом Лишнівської осушувальної системи; раніше протікала через оз. Гривинське, нині русло проходить лівіше). Навколо Л. — низка обʼєктів природно-заповід. фонду, зокрема загально-державного значе­н­ня Черемський природний заповід­ник (створ. 2001 на базі орнітол. заказника ур­очище Сузанка, загально-зоол. за­казника Карасинський і ботанічного заказника Карасинський ялин­ний-1, площа 2975,7 га), місц. значе­н­ня орнітологічний заказник Вовча Будка (26,6 га), загально-зоологічний заказник Городоцький (234,1; оби­два — 1991), ландшафт. заказник Градиський (589 га, 1997). 

Площа Л. 3,51 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 567 осіб; станом на 2016 — 541 особа; пере­важно українці. За 3 км від села — автошлях Луцьк–Дольськ (Любешівського р-ну Волинської обл.), який сполучений з білорус. автотрасою. Раніше тут проходив тракт від Рівного до Пінська (Білорусь). У селі та його околицях виявлено артефакти епохи брон­зи (3–2 тис. до н. е.) і культури кулястих амфор, уламки пізньотрипільського неорнаментованого посуду сірого кольору та глиняну табличку, яку одні дослідники від­носять до шумер. цивілізації, інші — до трипільської культури. Тривалий час мало назву Лишня, яка транс­формувалася у сучасну. Вперше згадується у писемних джерелах 1629 як містечко. Тоді Л. належала володимир. старості Г. Стемповському та шляхтичу Я. Непокойчиському, у ній проживали 450 осіб. Пізніше (до 1810) власниками були князі Радзивіл­ли та шляхтичі Закашевські. Жит. брали участь у Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. За Андрусівським пере­­мирʼям 1667 Л. залишилася у складі Польщі. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у межах кордонів Російської імперії. Від­тоді — у складі Луцького пов. Волин. губ. У 19 — на поч. 20 ст. Л. під­порядковувалася Городецькій волості. 1798 нараховувалося 627 жителів, було 78 дворів, працювали 2 водяних млини. В актах 19 ст. Л. значилася як містечко, станом на 1913 вже була селом. Здавна тут проживала значна єврейська громада. За Всеросійським пере­писом населе­н­ня 1897, мешкали 21,5 % євреїв (292 особи). На­прикінці 19 ст. проживали 1076 осіб, було 160 дворів, діяли церква, синагога, дім молитви, функціонувала по­чатк. школа. За пере­писом 1911, населе­н­ня складало 1710 осіб. 1919–39 — знову у межах кордонів Польщі (Луцького пов. Волин. воєводства), від 1939 — УРСР. 1921 проживали 624 особи. Від липня 1941 до лютого 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вивезли тутешніх євреїв до Маневичів, де у вересні 1942 їх роз­стріляли. За 9 км від Л., у лісі — меморіальний комплекс на місці пере­бува­н­ня партизан. зʼ­єд­на­н­ня під командува­н­ням Героя Рад. Союзу А. Бринського. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. Жителі за­знали сталінських ре­пресій. На­прикінці 1960-х рр. проживали 1139 осіб. 2005 — 531 особа, 230 дворів. 

Нині у Л. — загально-освітня школа; клуб, бібліотека; фельд­шер.-акушер. пункт. Функціонує Лишнів. лісництво. Діють релігійні громади УПЦ МП і християн віри євангельської. Памʼятка архітектури місцевого значе­н­ня — деревʼяна церк­ва Успі­н­ня Богородиці з дзвіницею (1863). Встановлено памʼят­ник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.

Завантажити статтю