Ліґоцький Едвард

ЛІҐО́ЦЬКИЙ Едвард (Ligocki Edward; 05(17). 03. 1887, с. Туча Бердичів. пов. Київ. губ., нині Козятин. р-ну Вінн. обл. — 06. 05. 1966, Варшава) — польський письменник, публіцист. Закін. гімназію у Києві (1904), навч. у Яґеллон. університеті (Краків, 1904–07). Дебютував у літературі 1905 драмою «Kuźnica Illma­ro­wa», написаною за мотивами фін. епосу «Kalewala». Опубліку­вав дві зб. «Poezji» (1906; 1908). У 1907–09 продовжив філос. студії в університетах Лозанни, Фрайбурґа й Сорбонни. 1909 повернувся до Києва, співпрацював із київ. («Dziennik Kijowski», «Na­sza przyszlość»), львів. («Nasz kraj», «Кrоnіка Powszechna»), краків. («Miesięcznik Literacki i Artystycz­ny») часописами, видав повісті «Przeznaczenie» (Kijów, 1909) i «Legendy o Królowej Jadwidze» (Lwów, 1911). Перебував 1912–13 у Швейцарії, від 1913 — у Па­рижі. На поч. 1-ї світової вій­ни спіль­но з В. Замойським проводив акцію захисту полонених поляків з нім. армії. Від 1915 — у Швейцарії, де працював у Центр. бюро прес-служби, служив у різних польс. організаціях, зокрема 1918–19 був секр. польс. посольства у м. Берн. 1919–20 воював на Помор. фронті під командуванням генерала Ю. Галлера, якому присвятив низку книг-спогадів: «Płonące Reims», «Nowa legen­da» (обидві — 1921), «Lew św. Marka» (1922), «Gdyby pod Radzy­mi­nem...» (1927; усі — Варшава), «Derwisz tańczący» (Poznan´), «Mare Polo­num» (Torun´; обидві — 1924). Від 1921 — майор у відставці. Мешкав у м. Познань (Польща), від 1933 — у Парижі, 1940 евакуйов. у Шотландію, 1945 повернувся до Польщі, де співпрацював з Публіцист.-інформ. агентством. Більшість літ. творів мають автобіогр. характер і відображають спотворений погляд автора на його роль в історії. Належав до противників політики Ю. Піл­судського, у тв. «Ryzykanci» (War­szawа, 1926) гостро розкритику­вав його політику.

Завантажити статтю