Ліки

ЛІ́КИ — продукт фармацевтичної діяльності, що має певний склад, лікарську форму, упаковку, термін придатності та при­значається хворому з метою профілактики, діагностики, лікува­н­ня чи полегше­н­ня симптомів захворюва­н­ня або зміни стану фізіологічних функцій організму. Тер­­мін «Л.» використовують як узагальнювальний на по­значе­н­ня лікар. препаратів.

Залежно від рівня роз­витку су­спільства в різні часи Л. мали різ­­ні ви­гляд і якість. Людство емпірич. шляхом від­крило лікув. влас­­тивості багатьох речовин. До 19 ст. в якості Л. використовували сировину рослин., тварин. або мінерал. походже­н­ня, яку під­давали від­носно простому оброблен­ню. Згодом з цієї сировини почали виділяти активні речовини, концентрувати їх у ви­гляді різних витягів, установлювати їхню структуру, здійснювати синтез. Значно піз­ніше ви­значено взаємозвʼязок між хім. будовою біо­логічно актив. речовин та їхньою фармакол. дією, отримано аналоги й гомологи природ. сполук. Із встановле­н­ням механізму дії актив. речовин різних фармакотерапевт. груп започатковано цілеспрямов. пошук нових ефектив. лікар. речовин. На всіх етапах роз­вит­­ку су­спільства у мед. практиці використовували лікар. препарати в різних лікар. формах (збори, порошки, пілюлі, мазі, пластирі, настої, примочки, гранули тощо). І. Па­влов ще 1895 від­значав універсальність лікар. терапії, яку використовують при всіх мед. процедурах. Нині фармацевт. фірми пропонують новітні лікар. системи з адрес. до­ставкою актив. речовин, для яких, на від­міну від звичай. лікар. препаратів, характерні пролонгована дія, контрольоване вивільне­н­ня актив. фармацевт. інгредієнта та його цілеспрямована до­ставка до певних органів або тканин організму. Л. вводять в організм різними шляхами, вибір яких залежить від мети їхнього за­стосува­н­ня, стану й особливостей організму та ін. показників. Роз­різняють парентерал. (без участі шлунк.-кишк. тракту) та ентерал. (через шлунк.-кишк. тракт) шляхи. При парентерал. введен­ні (внутрішньовен­­но, внутрішньоартеріально, внут­­рішньомʼязово, під­шкірно тощо) активні речовини на місці контакту з тканинами організму не змінюються й надходять у заг. кровообіг. Цей шлях використовують з метою на­да­н­ня швидкої допомоги, при необхідності введе­н­ня Л. у знач. обʼємах або при тривалому введен­ні. Най­природнішим і найпоширенішим є ентерал. (перорал.) транс­пор­­тува­н­ня Л., при якому активна речовина проходить два фільтри — слиз. оболонку шлунк.-кишк. тракту і печінку, які пере­шкоджають проникнен­ню у кров речовин різних за структурою й роз­міром. Ректал. метод є доцільним, коли активні речовини руйнуються в процесі метаболізму першого проходже­н­ня або мають не­приємний смак, а також у педіатрії, коли хворий пере­буває в стані не­притомності або за необхідності зменшити кількість побічних, особливо алер­­гіч., ефектів тощо. Через шкіру та слиз. оболонку вводять Л. з метою місц. та заг. дії на організм. Цей шлях вважають най­­безпечнішим. Широко використовують інгаляц. метод (при захворюва­н­нях легенів, бронхів, горла тощо). Для кожного із шляхів уведе­н­ня лікар. препаратів роз­робляють певну лікар. форму, метод за­стосува­н­ня, а інколи й спец. інструментарій. Фармакотерапевт. дія Л. залежить від багатьох фармацевт. та біол. чин­ників, що ви­значають швидкість і повноту вивільне­н­ня, всмоктува­н­ня та екс­креції актив. фармацевт. інгредієнта, а також від раціональності по­єд­на­н­ня з допоміж. речовинами, виду лікар. форми, технології виготовле­н­ня, часто — від індивід. реакції організму на введені Л., функціон. стану організму або окремих його органів, можливої взаємодії різних Л. (при одночас. за­стосуван­ні), часу спожива­н­ня їжі тощо. Однією з важливих умов фармакотерапії є оптимал. вжива­н­ня Л. та їжі. Правил. по­єд­на­н­ня дієти з урахува­н­ням часу вжива­н­ня Л. дає змогу під­вищити їхню ефективність, зменшити дозува­н­ня, а інколи по­збавитися побічної дії. Необхідно враховувати можливість впливу продуктів харчува­н­ня на всмоктува­н­ня та біо­до­ступність актив. фармацевт. інгредієнта, а також вплив Л. на всмоктува­н­ня пожив. речовин. У багатьох випадках необхідно терміново за­стосовувати Л., напр., при отру­­є­н­нях, го­строму сповільнен­ні діяльності серця, зупинці диха­н­ня, матк., леген. та ін. внут­р. кровотечах. При хроніч. пере­бігу хвороби Л. за­стосовують системно протягом від­повід. періоду в певний час. Для кожного виду Л. характер. певний термін прояву їхньої дії. За умов тривалого за­стосува­н­ня Л. мож­­ливе накопиче­н­ня (кумуляція) актив. фармацевт. інгредієнта в організмі, послабле­н­ня дії, роз­­­виток залежності та звика­н­ня. З обережністю використовують Л. у лікуван­ні дітей, людей літнього віку, під час вагітності. Інколи спо­стерігають індивід. чутливість організму до Л., особ­­ливе значе­н­ня має ідіосинкразія (своєрідна, нетипова реакція організму на окремі препарати).

У кожній країні пере­лік заре­єстрованих лікар. препаратів умі­­щено у довідк. вид. («Компендіум», «РЛС — энциклопедия лекарств» та ін.). Л. класифікують за фармакотерапевт. дією, за мед. при­значе­н­ням тощо. Існують також класифікац. системи, які використовують з метою ви­вче­н­ня ефективності, обсягу спожива­н­ня або недоліків (побічної дії) Л. Крім того, ви­окремлюють Л. до­ступні (від­пускають без рецепта), рецептурні (від­пускають за рецептом), патентовані (Л., на виробництво яких фармацевт. фірми мають виняткове право), орфан­ні, або «Л.-сироти» (мають обмежений лікув. попит), синтет., ін­новац., нано-, фіто­препарати та ін. В історії фармакотерапії були періоди, коли заперечували позитивну роль Л., напр., під час роз­квіту ятрохімії, знач. роз­вит­­ку хім.-фармацевт. промисловості в Німеч­чині, коли надмірне й необ­ґрунтоване захопле­н­ня новими, недо­статньо дослідженими хім. речовинами часто призводило до отруєнь. Навіть виникали товариства боротьби з хім. отрує­н­нями, сприя­н­ня повернен­ню до не­шкідливих природ. речовин тощо. Нині доведено, що ефективність Л. залежить від дози, своєчасності й раціональності за­стосува­н­ня.

І. М. Перцев

Ліки у ветеринарній медицині — лікарські речовини, суб­станції або суміші речовин синтетичного чи природного походже­н­ня, пред­ставлені у ви­гляді лікар­­ської форми (таблетки, кап­­сули, роз­чини), які про­йшли клінічні ви­пробува­н­ня та до­зволені для викори­ста­н­ня у профілактиці, діагностиці й лікуван­ні хвороб тварин різного походже­н­ня (не­­заразних, бактеріальних, вірусних, паразитарних).

З давніх часів люди намагалися лікувати домаш. тварин, використовуючи природні лікар. речовини, найчастіше — рослин­ні екс­тракти, а також препарати, які виготовляли з сирого мʼяса, дріжджів та від­ходів тварин­ництва. З часом вони помітили, що лікув. ефект таких речовин полягає у вибірк. впливі на організм певних хім. сполук, які почали отримувати в лаб. шляхом синтезу. Успіхи техніки та роз­виток низки наук. дисциплін (анатомії, фізіології й, особливо, хімії) у 2-й пол. 19 ст. зробили можливим синтез знач. кількості речовин з терапевт. дією (антипірин, пірамідон, плазмоцид, аспірин та ін.) та дали змогу по­ставити ви­вче­н­ня дії лікар. засобів та роз­робле­н­ня нових ліків на основу наук. екс­перименту. Засн. сучас. хіміотерапії вважають нім. бактеріолога і хіміка П. Ерліха, який 1891 роз­робив теорію за­стосува­н­ня хім. сполук для боротьби з інфекц. захворюва­н­нями.

Існує кілька класифікацій лікар. засобів, зокрема за хім. будовою роз­різняють зʼ­єд­на­н­ня похідних фурфуролу, імідазолу, піримідину тощо; за походже­н­ням — природні, синтетичні, мінерал.; за фармакол. групою — препарати, що діють на ЦНС, протимікробні та протипаразитарні, сечогін­ні, ферментні, тканин­ні та ін.; за захворюва­н­ням, для лікува­н­ня якого використовують засіб, — препарати, що впливають на серц.-судин­ну систему та ін. Шляхи введе­н­ня лікар. речовин у вет. і гуман. медицині аналогічні. Лікар. речовини, потрапляючи в організм тварин, викликають зміни, в основі яких — дві дії: збудже­н­ня (посиле­н­ня функції) та пригніче­н­ня (послабле­н­ня функції). За­­лежно від того, з якими тканинами організму вони вступають у взаємодію, викликаючи фармакол. ефект, роз­різняють місц. (проявляється на місці за­стосува­н­ня Л.) та резорбтивну (проявляється у від­далених від місця введе­н­ня органах) дії. Ви­окремлюють заг. та вибірк., осн. та побічну, зворотну та незворотну дії. Заг. дію лікар. речовини спо­стерігають у випадку, коли вона одночасно змінює функцію клітин багатьох органів та систем завдяки однотипності впливу на біо­хім. реакції. Так можуть діяти глюкоза, амінокислоти, де­­які біо­стимулятори, солі лужних та важких металів, які широко використовують при ослаблен­ні організму, хроніч. захворюва­н­нях, для стимуляції росту і роз­витку тварин. Вибірк. дія — специфічна дія лікар. речовини на окремі органи та системи, зумовлена особливостями хім. структури і фіз. властивостей самої речовини, а також морфофункціон. специфікою органа. У лікув. практиці вибірк. дія є найцін­нішою, оскільки дає змогу цілеспрямовано змінювати функ­­цію того чи ін. органа. Вона характерна для серц. глікозидів, наркотич. засобів, гормонал., се­­чогін., адрено- та холінергіч. препаратів тощо. Заг. та вибірк. дії можуть бути місц. і резорбтив., прямими і непрямими, вибіркова — лише основною (домінує над іншими, на неї й роз­раховує лікар). На від­міну від основної, другорядна (побічна) дія є менш вираженою, але її необхідно обовʼязково враховувати. Важко ви­значити лікар. препарат, який би мав лише осн. дію. Побічна дія може бути бажаною (коли вона доповнює основну) та небажаною (не тіль­­ки звужує осн. дію, а й негативно впливає на функції ін. органів і систем). Найпоширенішим прикладом негатив. дії лікар. речовин є гостра та хронічна ток­­сичність, яку обовʼязково спочатку ви­вчають на лаборатор., потім на с.-г. тваринах під час клін. ви­пробува­н­ня. Ви­вче­н­ня лікар. засобів проводять шляхом хім. аналізу, фармакол. і клін. спо­стережень; при цьому ви­значають діючі речовини й осн. якісні показники: органотропність (пере­важну дію на ті чи ін. органи хворого або ж на збудників захворюва­н­ня — на бактерії, паразитів тощо); наявність побічної дії; здатність Л. викликати особливу чутливість. Кількіс. показниками лікар. засобу є доза (роз­раховують на 1 кг живої ваги тварини) — смертел., токсична та терапевтична. Від­ноше­н­ня смертел. дози до терапевтичної називають терапевт. індексом лікар. засобу. Чим біль­­ше це від­ноше­н­ня, тим без­печнішим є викори­ста­н­ня Л. У вет. практиці більшість лікар. засобів за­стосовують багаторазово. Кратність їхнього введе­н­ня та тривалість лікува­н­ня залежать від властивостей засобів та клін. стану хворої тварини. Дія лікар. речовини при по­втор. за­стосуван­ні за силою та побіч. ефектом може значно від­різнятися від разового. При тривалому за­стосуван­ні Л. найчастіше від­бувається послабле­н­ня фармакол. дії, яке називають звика­н­ням. У звʼязку з цим бажаного фармакол. ефекту досягають лише за умови під­вище­н­ня дози. Таку властивість мають більшість алкалоїдів (кофеїн, морфін, лобелін, нікотин та ін.), а також болезаспокійливі та проносні засоби. Часто має місце звика­н­ня збудників захворювань і паразитів до протимікроб. та протипаразитар. засобів (антибіо­тиків, сульфаніламідів, фосфорорган., хлор­­орган. сполук та карбаматів). Це від­бувається пере­важно у результаті неправил. за­стосува­н­ня Л. — у недо­стат. дозі, з великими інтервалами тощо. Комплексна фармакотерапія, що є най­ефективішою, перед­бачає одночасне за­стосува­н­ня кількох лікар. засобів. Одночасна дія на організм кількох препаратів має свої особливості, що необхідно обовʼязково враховувати. Для характеристики кінц. фармакол. ефекту існують такі поня­т­тя, як синергізм (одночасна дія двох або більше засобів в одному напрямі) та антагонізм (одночасна дія двох чи більше лікар. засобів у протилеж. напрямах, що призводить до послабле­н­ня кінц. фармакол. ефекту). Вет. препарати роз­ра­­ховані для багатьох видів тварин. Їх дозува­н­ня залежить не лише від віку та маси тіла. В анотаціях до Л. вказують дозува­н­ня на 1 кг (1 ц тощо) маси тварини. Лікар. засоби, утворюючи в організмі тварин біо­логічно активні зʼ­єд­на­н­ня, виводяться назовні через трав. тракт (з каловими масами), се­­чову систему (нирки), рідше — через легені та шкіру. У звʼязку з тим, що с.-г. тварин вирощують для одержа­н­ня продукції (молока, мʼяса, яєць), враховують такий показник, як період напів­виведе­н­ня лікар. речовин. Такі за­стереже­н­ня вказують у листівці-вкладці до вет. препаратів. У вет. медицині використовують мед. препарати, при­знач. для людей. За­стосува­н­ня лікар. засобів регламентує Держ. фармакол. комісія вет. медицини, що є екс­пертно-дорадчим органом з питань без­печ. та ефектив. за­стосува­н­ня вет. пре­­паратів, корм. добавок, преміксів та готових кормів, а також їхньої реєстрації.

П. В. Шарандак

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю