Лікіцари

Визначення і загальна характеристика

ЛІКІЦА́РИ — село Пере­чинського ра­йону Закарпатської області. Під­порядк. Туричків. сільс. раді. Знаходиться побл. г. Полонина-Руна, на струмку Зведу-Звур (притока Турички, бас. Дунаю), за 41 км від обл. центру та за 24 км від райцентру і залізнич. ст. Пере­чин. Навколо села зростають букові ліси. Площа 13,5 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 54 особи; станом на 2016 — 40 осіб; пере­важно українці. Село вперше згадується у писем. джерелах 15 ст., коли було під владою Угорщини. 1867–1918 — у складі Австро-Угор. імперії. За угор. часів мало назву Куруцвар. Здавна село стало одним з центрів лісорозробле­н­ня. 1919 ві­ді­йшло до Чехо-Словач­чини; 1939–45 — під контролем гортист. Угорщини; від 1945 — у межах УРСР. У 1960–70-х рр. тут проживали 350 осіб, було понад 70 дворів. У рад. період працював колгосп «Верховина». До поч. 21 ст. функціонували початк. школа, клуб, лікар. амбулаторія. Нині пере­важна більшість жит. за­ймається присадиб. с. госп-вом і збиральництвом (грибів, ягід). Є деревʼяна Василів. церква (памʼятка архітектури нац. значе­н­ня; пере­буває під охороною ЮНЕСКО). Раніше вона належала ченцям-василіанам. Двозруб. триділ. храм зведено з ялини у 17 ст. триверхим у бойків. стилі. 1748 його пере­будували, від­тоді він набув сучас. ви­гляду. Від первіс. споруди збереглися стіни зрубів і шатр. пере­кри­т­тя нави та вівтар. зрубу. Церква вкрита гонтом, заверше­н­ня — цинков. залізом. У 19 — на поч. 20 ст. поруч з церквою на високому камʼяному під­мурівку споруджено деревʼяну кар­касну дзвіницю з двома дзвонами. Менший дзвін виготовлено 1820 у м. Пряшів (нині Словач­чина), а великий від­лив 1924 ві­домий закарп. ливарник Ф. Еґрі. 1932 Василів. церкву від­ремонтовано, 1985 у ній змінено інте­рʼєр, а 1988 пере­фарбовано. Навколишні мальовничі ландшафти разом з Василів. церквою сприяють роз­витку рекреації та туризму.

Літ.: Панькович В. Холодна зима 93-го // Новини Закарпа­т­тя. 1993, 24 квіт.; Кешеля Л. Остан­ні з лікіцарських могікан // Ужгород. 2005, 27 серп.; Дудаш О. Ще наша свічка не згасла // Фест. 2005, 10 листоп.; Сирохман М. Пʼятдесят пʼять деревʼяних храмів Закарпа­т­тя. К., 2008; Руда Л. Село вимирає // Срібна Земля. 2010, 23 квіт.; Фазекаш Д. Чи виживе село Лікіцари // Закарп. правда. 2012, 28 лип.; Штефаньо О. Усі дороги ведуть до Рима і лиш одна в Лікіцари // Новини Закарпа­т­тя. 2012, 18 серп.; Куколь О. Липовець і Лікіцари вмирають чи від­роджуються // Закарп. правда. 2013, 6 квіт.; Федака С. Населені пункти і ра­йони За­карпа­т­тя: Істор.-геогр. довід. Уж., 2014.

Й. Р. Гілецький

Завантажити статтю