Лімбічна система

ЛІМБІ́ЧНА СИСТЕ́МА (від лат. limbus – край, облямівка) – сукупність певних структур головного мозку (кінцевого, проміжного й середнього відділів), пов’язаних між собою фізіологічно (функціонально) завдяки участі в організації емоційно-мотиваційної поведінки. Структури лімбічної системи розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з корою півкуль головного мозку й відокремлюють її від стовбура мозку.

Лімбічна система складається з коркових та підкіркових структур. Коркові структури формують елементи стародавньої і давньої кори, серед яких:

нюхові цибулина, тракт і трикутник;
т. зв. передня продірявлена речовина;
спинна, зубчаста, парагіпокампальні звивини;
гіпокамп;
мигдалеподібне та сосочкоподібні тіла;
гіпоталамус;
ретикулярна формація середнього мозку.

Основне фізіологічне призначення лімбічної системи: регуляція вегетативних функцій організму (кровообіг, дихання, травлення, виділення, статевий потяг, функціонування внутрішніх органів тощо), організація процесів саморегуляції поведінки (зокрема інстинктивних) і психічної активності (емоцій та мотивацій). Іншими функціями є регуляція нюхової системи (на думку деяких учених, лімбічна система пов’язана лише з нею), циклу бадьорість–сон, організація короткочасної і довготривалої пам’яті.

Поняття лімбічної системи вивчають у нейробіології. У науковий обіг його вперше запровадив 1952 американський дослідник П. Маклін. Він охарактеризував лімбічну систему як сукупність структур головного мозку, що беруть участь в організації поведінки на основі емоцій і мотивів. Проте окремі нейробіологи пропонують відмовитися від цього терміна, оскільки семантично він не відповідає фізіологічному змісту цього поняття. У своїх подальших дослідженнях П. Маклін поглибив знання про лімбічну систему і запропонував теорію триєдиного мозку (на противагу теорії про дві функціональні півкулі головного мозку), згідно з якою мозок людини складається із 3-х частин, кожна з яких співвіднесена з певним етапом еволюції людини і, відповідно, певними функціями. Історично перша частина мозку – рептилоїдний мозок – відповідає за інстинкти самозбереження та продовження роду, друга – лімбічний мозок – за емоційні та пізнавальні функції, третя – новий мозок – за сприйняття, аналітичне мислення, інтелект, мову, свідомість. Загалом питання будови, призначення, функцій цієї системи лишаються актуальними донині, оскільки наявні знання про неї ґрунтуються лише на основі теорій і потребують глибшої надійності.

Літ.: P. D. MacLean. Some psychiatric implications of physiological studies on the frontotemporal portion of limbic system (visceral brain) // Electroencephalography and Clinical Neurophysiology. 1952. Vol. 4, № 4; Физиология и патофизиология лимбико-ретикулярной системы. Москва, 1971; J. A. Simpson. The Limbic System // J. of Neurology, Neurosurgery, and Psychiatry. 1973. Vol. 39, № 11; Psychopharmacology of the Limbic System. Oxford, 1984; Маруненко І. М., Неведомська Є. О., Волковська Г. І. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи. К., 2013.

С. І. Ціхун

Рекомендована література

P. D. MacLean. Some psychiatric implications of physiological studies on the frontotemporal portion of limbic system (visceral brain) // Electroencephalography and Clinical Neurophysiology. 1952. Vol. 4, № 4;
Физиология и патофизиология лимбико-ретикулярной системы. Москва, 1971;
J. A. Simpson. The Limbic System // J. of Neurology, Neurosurgery, and Psychiatry. 1973. Vol. 39, № 11;
Psychopharmacology of the Limbic System. Oxford, 1984;
Маруненко І. М., Неведомська Є. О., Волковська Г. І. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи. К., 2013.