Лімфологія

ЛІМФОЛО́ГІЯ — роз­діл анатомії, що ви­вчає будову і функції лімфатичної системи. Історія від­кри­т­тя лімфатич. системи походить із антич. часів і повʼязана з іменами Гіп­пократа, Аристотеля, Еразистрата, Герофіла, а пізніше, в період від­родже­н­ня природн. наук, — з іменами Везалія, Фал­лопія, Євстахія. У працях давніх дослідників згадуються судини й вузли, що містять про­зору рідину (білу кров), при­значе­н­ня якої тривалий час залишалося незʼя­сованим. Лімфатичну систему як сукупність лімфатич. судин і вузлів вперше висвітлено в 17 ст. у працях Г. Азел­лі, О. Рудбека і Т. Бартоліна. Термін «лімфатичні судини» ві­домий із тих часів і належить Т. Бартоліну. У 18–19 ст. зна­н­ня про структуру лімфатич. системи по­глиблено. Зʼявилися атласи лімфатич. системи авторства П. Масканьї (1787), М. Сап­пея (1885). У серед. 19 ст. роз­почато ви­вче­н­ня фізіол. ролі та функцій лімфатич. системи. Класична фундаментал. Л., що виникла у 20 ст., складається із морфол. і фізіол. аспектів. Знач. внесок у її роз­виток зробили укр. науковці, зокрема Ф. Стефаніс, учень проф. М. Тихомирова. На поч. 20 ст. він здійснив систематизов. дослідж. лімфатич. судин шлунку, печінки, нирок; заклав основи класифікації лімфатич. вузлів черев. порожнини; висунув ідею щодо пошарового роз­ташува­н­ня лімфатич. судин черев. порожнини. Від­кри­т­тя Ф. Стефаніса стали вагомим доповне­н­ням до ро­зумі­н­ня анатомії лімфатич. системи. Велике значе­н­ня для роз­витку вітчизн. Л. 1-ї пол. і серед. 20 ст. мають дослідж. М. Спірова, завдяки якому про київ. лімфол. школу ді­зналися в усьому світі. Він, зокрема, довів, що лімфатичні судини органів черев. порожнини роз­виваються в певних її ділянках і захоплюють від­повід­ні ділянки лімфатич. сіток очеревини. Серед ін. укр. дослідників лімфатич. системи того періоду — О. Дольницький, Д. Зербіно, В. Мілько, О. Сушко, О. Свиридов, Л. Чернишенко. Провід­ні дослід­ники лімфатич. системи 2-ї пол. 20 ст.: А. Архипович, І. Бобрик, І. Кефелі, А. Парахін, М. Сухецька, І. Чайковська, В. Черкасов, О. Шевченко. Загалом найбільший внесок у роз­виток Л. здійснили вчені каф. анатомії людини Київ. мед. університету (нині Нац. мед. університет). Засн. рад. Л. вважають Г. Іосифова, який об­ґрунтував вче­н­ня про лімфатичну си­стему людини й тварин, дослідив будову та функції системи руху лімфи в організмі. Ві­домі рад. вчені в галузі Л.: Л. Етінген, Д. Жданов, Я. Караганов, В. Kу­приянов, М. Сапін, А. Цамерян, В. Шахламов та ін. Результатом дослідж. з фундаментал. Л. стала поява клініч. Л. як галузі медицини, що ви­вчає пита­н­ня, повʼязані з патол. змінами в лім­фатич. системі, роз­робляє методи діагностики, терапії і профілактики шляхом впливу на лімфатичну систему та її біол. оточе­н­ня. Типові хвороби, які є обʼєктом уваги клініч. Л.: лімфедема, лімфаденіт, лімфаденопатія, лімфангіт, лімфома, лімфангіома, лімфо­гранулематоз, лімфатичні набряки, ексудативна ентеропатія тощо. Лікува­н­ням від­повід. хвороб за­ймається фахівець з Л. — лімфолог. Клінічна Л. тісно повʼязана з флебологією — галуз­зю медицини, що ви­вчає будову і функції вен. Разом вони становлять вче­н­ня про судин­ну систему — ангіологію. У клініч. і фундаментал. Л. за­стосовують такі методи дослідж.: лімфо­графію (пряму, не­пряму, радіонуклідну, магніт­но-резонансну), лімфосцинти­­графію, ультра­звук. сканува­н­ня лімфатич. судин (дуплексне, триплексне), мікро­електродну ре­єстрацію скороче­н­ня лімфатич. судин, окремі інʼєкц. методи. Отже, сучасна Л. — інте­гративна медико-біол. наука.

Завантажити статтю