Лімфологія
Визначення і загальна характеристика
ЛІМФОЛО́ГІЯ — розділ анатомії, що вивчає будову і функції лімфатичної системи. Історія відкриття лімфатич. системи походить із антич. часів і пов’язана з іменами Гіппократа, Аристотеля, Еразистрата, Герофіла, а пізніше, в період відродження природн. наук, — з іменами Везалія, Фаллопія, Євстахія. У працях давніх дослідників згадуються судини й вузли, що містять прозору рідину (білу кров), призначення якої тривалий час залишалося нез’ясованим. Лімфатичну систему як сукупність лімфатич. судин і вузлів вперше висвітлено в 17 ст. у працях Г. Азеллі, О. Рудбека і Т. Бартоліна. Термін «лімфатичні судини» відомий із тих часів і належить Т. Бартоліну. У 18–19 ст. знання про структуру лімфатич. системи поглиблено. З’явилися атласи лімфатич. системи авторства П. Масканьї (1787), М. Саппея (1885). У серед. 19 ст. розпочато вивчення фізіол. ролі та функцій лімфатич. системи. Класична фундаментал. Л., що виникла у 20 ст., складається із морфол. і фізіол. аспектів. Знач. внесок у її розвиток зробили укр. науковці, зокрема Ф. Стефаніс, учень проф. М. Тихомирова. На поч. 20 ст. він здійснив систематизов. дослідж. лімфатич. судин шлунку, печінки, нирок; заклав основи класифікації лімфатич. вузлів черев. порожнини; висунув ідею щодо пошарового розташування лімфатич. судин черев. порожнини. Відкриття Ф. Стефаніса стали вагомим доповненням до розуміння анатомії лімфатич. системи. Велике значення для розвитку вітчизн. Л. 1-ї пол. і серед. 20 ст. мають дослідж. М. Спірова, завдяки якому про київ. лімфол. школу дізналися в усьому світі. Він, зокрема, довів, що лімфатичні судини органів черев. порожнини розвиваються в певних її ділянках і захоплюють відповідні ділянки лімфатич. сіток очеревини. Серед ін. укр. дослідників лімфатич. системи того періоду — О. Дольницький, Д. Зербіно, В. Мілько, О. Сушко, О. Свиридов, Л. Чернишенко. Провідні дослідники лімфатич. системи 2-ї пол. 20 ст.: А. Архипович, І. Бобрик, І. Кефелі, А. Парахін, М. Сухецька, І. Чайковська, В. Черкасов, О. Шевченко. Загалом найбільший внесок у розвиток Л. здійснили вчені каф. анатомії людини Київ. мед. університету (нині Нац. мед. університет). Засн. рад. Л. вважають Г. Іосифова, який обґрунтував вчення про лімфатичну систему людини й тварин, дослідив будову та функції системи руху лімфи в організмі. Відомі рад. вчені в галузі Л.: Л. Етінген, Д. Жданов, Я. Караганов, В. Kуприянов, М. Сапін, А. Цамерян, В. Шахламов та ін. Результатом дослідж. з фундаментал. Л. стала поява клініч. Л. як галузі медицини, що вивчає питання, пов’язані з патол. змінами в лімфатич. системі, розробляє методи діагностики, терапії і профілактики шляхом впливу на лімфатичну систему та її біол. оточення. Типові хвороби, які є об’єктом уваги клініч. Л.: лімфедема, лімфаденіт, лімфаденопатія, лімфангіт, лімфома, лімфангіома, лімфогранулематоз, лімфатичні набряки, ексудативна ентеропатія тощо. Лікуванням відповід. хвороб займається фахівець з Л. — лімфолог. Клінічна Л. тісно пов’язана з флебологією — галуззю медицини, що вивчає будову і функції вен. Разом вони становлять вчення про судинну систему — ангіологію. У клініч. і фундаментал. Л. застосовують такі методи дослідж.: лімфографію (пряму, непряму, радіонуклідну, магнітно-резонансну), лімфосцинтиграфію, ультразвук. сканування лімфатич. судин (дуплексне, триплексне), мікроелектродну реєстрацію скорочення лімфатич. судин, окремі ін’єкц. методи. Отже, сучасна Л. — інтегративна медико-біол. наука.
Рекомендована література
Завантажити статтю
