Лінгвістична прагматика
ЛІНГВІСТИ́ЧНА ПРАГМА́ТИКА — розділ лінгвістики, що вивчає вияви субʼєктивного (людського) чинника на всіх рівнях мови й у межах усіх аспектів її функціонування, комунікації людей. Межі проблем. поля Л. п. постійно уточнюються. Так, під впливом концепції мовних ігор і значення як вживання австр. філософа Л. Віттґенштайна у 1960–70-х рр. проблематика Л. п. обмежувалася аспектами індексальності, референції, мовними значеннями у контекстах їхнього вживання. У 1970–80-х рр. досліджували вплив контексту на функціонування мовних одиниць у комунікації, передусім мовленнєвих актів, неконвенціонал. засоби мовленнєвої діяльності людей, схеми інтерпретац. діяльності учасників інтеракції тощо. Наприкінці 1980-х — на поч. 90-х рр. Л. п. асоціювалася зі студіями звʼязків між мовними формами та їхніми користувачами, успішності взаємодії між мовцем і слухачем, зокрема успішності інтерпретації індексал., анафорич. і референцій. засобів мовлення, імплікацій та імплікатур живого спілкування. Згодом ці ж проблеми вивчали із залученням широкого соц. контексту, використанням мовних засобів у комунікації в межах дискурсів і текстів різного функціон. спрямування. Нині Л. п. — міжпредметна сфера дослідж., що вивчає аспекти, повʼязані з субʼєктом мовлення (ілокутивними силами, мовленнєвими тактиками, правилами ведення діалогу, різноманіт. установками, референцією мовця, прагмат. пресупозиціями, емпатією тощо), адресатом мовлення (правилами виведення непрямих смислів, перлокутивними ефектами, типами мовленнєвого реагування тощо), стосунками між учасниками спілкування (формами мовленнєвого спілкування, соц.-етикет. особливостями мовлення та ін.), а також із ситуацією спілкування (інтерпретацією дейктич. знаків, впливами мовленнєвої ситуації на тематику спілкування тощо).
Значну роль у розширенні й уточненні проблем. поля Л. п. відіграли праці укр. лінгвістів. В Україні сформувалися декілька шкіл: київ. (Г. Почепцов, О. Почепцов, В. Карабан, А. Бєлова та ін.), львів. (Ф. Бацевич, К. Кусько, А. Паславська, Т. Яхонтова та ін.), харків. (І. Шевченко, Л. Безугла, Л. Мінкін та ін.). Їхні праці присвяч. питанням прагмат. організації дискурсів, мовленнєвих жанрів, мовленнєвих актів, стратегій і тактик ведення міжособистіс. спілкування. Остан. часом актуал. стали проблеми прагматики міжкультур. комунікації, вияву субʼєктив. чинників у текстах різних типів тощо. Нині виділяють кілька розділів Л. п.: мікропрагматика (вивчає питання прагматики лексич. і грамат. одиниць, дискурсивні слова та їхні особливості, імплікації та імплікатури дискурсу, пресупозиції у висловленні, інференції, референції та анафори, модальність і сфери її вияву, прагмат. аспекти дейксиса, прагмат. аспекти мовленнєвого жанру і мовленнєвого акту), макропрагматика (вивчає інтенціональність, емпатію, погляди учасників комунікації, стратегії й тактики спілкування, принципи, максими і постулати комунікації, категорії ввічливості та ін.), мегапрагматика (досліджує специфіку соц. контексту і його вплив на всі складові комунікат. акту, зокрема дискурси). Окремо виділяють прагматику міжкультур. комунікації в її звʼязках з проблемами організації дискурсу. Нині Л. п. вважають одним із провід. напрямів лінгвістики.
Рекомендована література
Завантажити статтю
