Лісовський Олексій Миколайович

ЛІСО́ВСЬКИЙ Олексій Микола­йович (12(24). 02. 1861, с. Мачухи, нині Полтав. р-ну Полтав. обл. — 15. 02. 1934, м. Краснодар, РФ) — письмен­ник, етно­граф, громадсько-культурний діяч. Закін. Полтав. класичну гімназію (1879), юрид. факультет Новорос. університету в Одесі (1886). Працював у судових палатах Одеси і Харкова; від 1890 — секр. земського суду в Миргороді, де захопився поезією Т. Шевченка; 1892–98 — секр. Полтав. губерн. земської управи. Став одним із організаторів місц. Товариства любителів симф. музики. Пере­клав російською мовою «Песню о Гайавате» Г.-В. Лонґфел­ло (1894). За участь у ліберал. русі 1898 висланий з Полтави. Від 1899 — керівник канцелярії нач. Катерино­слав. залізниці. Був ред. вид. «Описание Криворожского рудного бас­сейна» (1893) і високо­­якіс. путівника «По Екатерининской железной дороге» (Екате­рино­слав, 1903, вып. 1), від­знач. Петров. премією РАН. Написав де­­кілька драм. творів для сцени. 1905 організував страйк залізничників, за що був увʼязнений. Після звільне­н­ня 1906 за­ймався культурно-просвітниц. діяльністю. До червня 1911 прочитав 320 лекцій у 45-ти містах Росії. Від 1884 друкувався в «Одес­ском вестнике», «Новорос­сийском теле­графе», «Одес­ских новостях», «Киевском слове», «Хуторянине», «Южных записках», «Кубанских областных ведомостях». Л. — автор проз. і драм. творів («Збірник творів», С., 1901), фольклор. дослідж. «Опыт изуче­ния малорус­ских дум» (П., 1890), «Био­графия и характеристика кобзаря Т. М. Пархоменко» («Вестник Юга», 1903), а також літературозн. роз­відки «Главные мотивы в поэзии Т. Г. Шевченко» («Одес­ский листок», 1891; окреме вид. — П., 1896), присвяч. аналізу поем «Катерина», «Гайдамаки», «Наймичка», «Неофіти». Критика зу­стріла появу цієї праці загалом несхвально. І. Стешенко на сторінках «Киевской старины» (1896, № 10) аргументовано доводив, що авторові через від­сутність ро­зумі­н­ня ним зав­дань історика літ-ри не вдалося показати справжню сутність шевченків. поезії. Різко негативні оцінки висловлено і на сторінках одес. щотижн. «По морю и суше» (1896, 15 сент.). На думку рецензента, читач у брошурі Л. не зна­йде повної і точної ха­рактеристики поета, поза увагою залишено ви­значал. риси творчості Т. Шевченка, не роз­глянуто осн. мотиви лірики тощо. Водночас зга­дану працю Л. прихильно цитував Микола Євшан у ст. «Тарас Шевченко» (1911; пере­вид. — К., 1998). Л. не раз ви­ступав з лекціями про поета та його спадщину, брав участь у вечорах його памʼяті. Від 1912 — у Катеринодарі (нині Краснодар), працював у правлін­ні товариства Чорномор.-Кубан. залізниці. 1913 був допитаний у справі про «належність до соціал-демократичної української партії» за пропаганду серед козац. насел. ідей про «від­окремле­н­ня України в автономне володі­н­ня під керівництвом батька геть­мана». Пере­бував під таєм. на­глядом поліції. Дійсний член Товариства любителів ви­вче­н­ня Кубан. обл. (від 1912). Під час воєн. дій 1918–20 редагував ж. «Кубанская рада». В остан­ні роки життя був не­змін. ведучим симф. концертів у Краснодарі. Помер від висип. тифу.

Завантажити статтю