Лісохімічна промисловість

Визначення і загальна характеристика

ЛІСОХІМІ́ЧНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ — галузь деревооб­робної промисловості та целюлозно-паперової промисловості, яка обʼєд­нує виробництва хімічної пере­робки деревини. Її сировиною є дровʼяна деревина листяних порід, живиця сосни, сосн. пні, деревні від­ходи, хвоя. До Л. п. від­носять: виробництва, що ґрунтуються на сухому терміч. роз­кла­дан­ні деревини (піроліз; пере­важно листяних порід) і випускають деревне вугі­л­ля, оц­тову кислоту, деревну смолу, метил. спирт, пек, а також числен­ні продукти пере­робки оцто­вої кислоти та смоли; каніфоль­но-скипидарне та смоло-скипидарне виробництва, що дають каніфоль, скипидар, а також різ­номанітні продукти вторин. їхньої пере­робки; дубильно-екс­тракт. і хвойно-ефірне виробництва, які виготовляють дубил. екс­тракти, хвойно-ефірні масла та продукти їх пере­робки. До лісохім. виробництва інколи зараховують пере­робку деревної зелені на вітамін­не борошно та хлорофілокаротин. пасту.

Л. п. ві­ді­грає досить значну роль у нар. госп-ві. Лісохім. продукти необхідні для папер., електротех., металург., нафтохім., гірничодобув., маш.-буд., лакофарб., гумової, текс­тил., фармакол., харч. та ін. галузей промисловості. Вони за­ймають важливе місце в орган. синтезі різноманіт. продуктів, зокрема камфори, терпінгідрату, пахучих речовин, флотац. масел, інсектофунгіцидів, їх за­стосовують у виробництві хім. і синтет. волокон, пластмас, ін. синтет. матеріалів.

Хім. пере­робка деревини в примітив. формі — вуглевипалюва­н­ня, смоло- і дьогтекурі­н­ня — була ві­дома в Україні з давніх часів (див. також Лісові промисли). Виникне­н­ня цих промислів від­носиться до 12 ст. (Поліс­ся), а знач. пошире­н­ня в звʼязку з роз­витком торгівлі вони набули у 15–16 cт. Виготовле­н­ням смоли, дьогтю деревного вугі­л­ля, поташу за­ймалися селяни та на­ймані робітники в маєтках власників ліс. масивів. Ці продукти екс­портували в Англію, Шотландію, Гол­ландію, Францію. До 20 ст. лісохім. виробництво роз­вивалося слабо. Воно було пред­ставлене дріб. ку­стар. під­приємствами, оснащеними най­простішим обладна­н­ням і ямами для вуглевипалюва­н­ня. Унаслідок зроста­ючої потреби зх.-європ. промисловості в оцтовій кислоті певного роз­витку лісохім. виробництво досягло в Закарпат­ті, де наявний багатий ресурс букової деревини. 1868 у Великому Бичкові (нині Рахів. р-ну) та 1894 у Пере­чині (див. Пере­чинський лісохімкомбінат; нині обидва — смт Закарп. обл.) побудували лісохім. заводи. 1910 тут, окрім них, діяли ще 3 заводи — у Вигоді (нині смт Долин. р-ну Івано-Фр. обл.), Сваляві (нині місто Закарп. обл.; див. Свалявський лісокомбінат) та Турʼї Би­стрій (нині село Пере­чин. р-ну). Всі ці під­приємства споживали понад 300 тис. складометрів сировини на рік. На­прикінці 1890-х рр. працював потуж. лісохім. завод біля Кременчука (нині місто Полтав. обл.), побуд. для потреб Кременчуц. чавуноливар. заводу. Він щорічно пере­робляв 75 тис. м³ дров для виготовле­н­ня метил. спирту, оцтових солей кальцію, магнію і свинцю. Індустр. роз­виток лісохім. виробництва в Україні роз­почався у 1920-х рр. 1924 вперше організовано пром. під­сочку сосни та добуто 138 т живиці. Добува­н­ня живиці як вихід. сировини для каніфольно-терпентин. виробництва набуло важливого нар.-госп. значе­н­ня. З цією метою 1934 споруджено та введено в екс­плуатацію Київ. хім. комбінат з круп. каніфольно-терпентин. виробництвом. 1937 на ньому на базі нового ізомеризац. методу роз­почато виробництво синтет. камфори зі скипидару, що ознаменувало новий якіс. етап роз­витку Л. п. У 1930-х рр. для пере­робки осмолу пнів побудовано кілька каніфольно-екс­тр­актив. заводів, організовано пере­робку деревної смоли, виготовле­н­ня формаліну з метил. спирту та виробництво ін. нових лісохім. продуктів. У післявоєн. період під­приємства Л. п. були швидко від­будовані, їхній роз­виток здійснювався на базі нової техніки та пере­дової технології. Збільше­н­ня обсягу виробництва лісохім. продукції досягали шляхом рекон­струкції, роз­шире­н­ня та тех. пере­оснаще­н­ня діючих під­приємств, а також нового будівництва. 1962 на Пере­чин. лісохім. комбінаті замість старих низько­продуктив. реторт споруджено вертикал. реторту без­перерв. дії з автомат. керува­н­ням технол. процесом. Введе­н­ня її в дію до­зволило механізувати та автоматизувати сухоперегон. процес. На комбінаті досягнули знач. успіхів в удосконален­ні технології і освоєн­ні виробництва оцтової кислоти азеотроп. способом, який згодом впроваджено й на Вели­кобичків. лісохім. комбінаті. У 1960-х рр. побудовано формалін. цех на Сваляв. комбінаті, роз­ширено виробництво на Вигод. лісохім. заводі. Для забезпече­н­ня зростаючого виробництва деревних плит сполуч. речовинами на всіх лісохім. під­приємствах, які виробляють формалін, у широких мас­­штабах організовано випуск нового для них продукту — сечовин­ноформальдегід. смол. У цей період значні роботи з роз­шире­н­ня виробництва, оновле­н­ня устаткува­н­ня і удосконале­н­ня технології проведено на найпотужнішому Київ. хім. комбінаті, а також на Коростен. (Житомир. обл.) і Славут. (Хмельн. обл.) лісохім. заводах. Водночас на Київ. хім. комбінаті поряд з каніфольно-терпентин. виробництвом організовано низку нових вироб-в: випуск шарувато-декор. пластиків, поліхлорвініл. плівок і трубок, карбамід. смол та ін. продукції. 1963 на ньому вперше в СРСР освоєно технологію нового методу одержа­н­ня каніфолі та скипидару — без­солеву декантацію живиці. Коростен. і Славут. лісохім. заводи спеціалізувалися на смолоскипидар. виробництві на базі пере­робки пневого осмолу. Вироб-вом скипидару, деревної смоли та вугі­л­ля за­ймалися також під­приємства ліс. господарства — лісгоспи. Вони, крім того, добували живицю, пере­робляли деревну зелень на вітамін­не борошно і хлорофілокаротин. пасту. У рад. час добува­н­ня живиці як вихід. сировини для каніфольно-терпентин. виробництва набуло важливого пром. значе­н­ня. Щорічно десятки тисяч гектарів сосн. дерево­станів від­водили для під­сочки, а обсяг добутої живиці досягав в окремі роки понад 15 тис. т. Вчені, ви­вчаючи закономірності утворе­н­ня і виділе­н­ня смол в деревах хвой. порід, роз­робили про­гресивні способи під­сочки, що забезпечували макс. вихід живиці та повніше викори­ста­н­ня смоло­продуктивності сосн. насаджень.

Нарощува­н­ня виробництва, що від­бувалося до 1990, до­зволило значно збільшити обсяг і асортимент лісохім. продукції. Для задоволе­н­ня нар.-госп. потреб зро­став випуск каніфолі, скипидару, деревного вугі­л­ля, оцтової кислоти, формаліну, деревних смол, етилацетату, понижувача вʼязкості, флотац. масел, карбамід. смол та ін. У 1990-х рр. лісохім. виробництво різко скоротилося, зменшилася кількість під­приємств галузі та кількість працюючих. Нині укр. під­приємства Л. п. роз­міщуються пере­важно в Закарп., Житомир., Хмельн., Львів., Сум., Київ. обл. Осн. напрямом роз­витку Л. п. в Україні є під­вище­н­ня її ефективності на базі впровадже­н­ня нової техніки, сучас. технологій, повнішого викори­ста­н­ня сировини, збільше­н­ня випуску продукції від­повід­но з попитом ринку, роз­шире­н­ня її асортименту і поліпше­н­ня якості. У світі Л. п. найбільш роз­винута в США, Швеції, Фінляндії, Франції, Іспанії, Польщі, Румунії, Індії, Китаї.

Літ.: Уайз Л. Э. Химические сокровища леса / Пер. с англ. Москва; Ленин­град, 1931; Фестер Г. История химической техники / Пер. с нем. Х., 1938; Шаблій О. Л. Лісохімія Карпат. Л., 1967; Лес и деревообрабатывающая промы­шлен­ность Украины. К., 1968; Технология лесохимических производств. Мос­ква, 1987.

В. С. Бондар

Завантажити статтю