Література для дітей та підлітків

ЛІТЕРАТУ́РА ДЛЯ ДІТЕ́Й ТА ПІ́ДЛІТКІВ — художні, публіцистичні, науково-популярні та по­вчальні твори, адресовані дитячій або під­літковій аудиторіям. Початками Л. для д. та п. вважають «По­вча­н­ня» Володимира Мономаха й ін. освітню літературу 14–16 ст., зокрема «Букварь» (Л., 1574) Івана Федорова. В європ. наук. традиції від­ліком власне худож. Л. для д. та п. є перша публікація зб. «Histoires ou contes du temps passé or Les Contes de ma Mère lʼOye» («Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповід­ки минулих часів з по­вчальними висновками», Париж, 1697) Ш. Перро. Її вихід засвідчив збіг трьох осн. джерел походже­н­ня Л. для д. та п.: 1) фольклор, зокрема нар. казка; 2) нац. літ. традиції; 3) від­повідь на потребу су­спільства у збережен­ні спадкоємності морал. цін­ностей в умовах, коли поява капіталіст. способу виробництва спричинила міграц. процеси з сіл до міст: патріархал. спосіб пере­дачі морал. цін­ностей від батька до сина, від матері до дочки урвався. Автор дав поштовх романтикам до ви­вче­н­ня й запису фольклор. джерел, зокрема нім. братам В. та Я. Ґрімм, які здійснили грандіоз. проект: зібрали десятки казок, обробили й видали їх, заклавши фундамент для створе­н­ня Л. для д. та п. на німецькомов. землях. Із матеріалу, ви­даного Ш. Перро і братами Ґрімм, узято сюжети літ. казок Г.-К. Андерсена, О. Пушкіна та ін. письмен­ників у різних країнах. В епоху позитивізму в багатьох країнах почали писати реаліст. твори, адресов. дорослим та юним читачам: Ч. Дік­кенс і В. Скотт — в Англії, Е. Мало — у Франції, В. Гауф — у Німеч­чині, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський та ін. — в Україні. Позитивіст. Л. для д. та п. характеризують від­сутність чіткої адресації саме на юну аудиторію (практично всі твори роз­раховано для дітей і дорослих); зображе­н­ня гострих соц. конфліктів, у яких діти постають не героями, а жертвами; особлива увага до внутр. світу дитини, психологізм; глибока й майже не­прикрита дидактичність, мораль, прагне­н­ня авторів виховувати читача й змінювати світ. У 2-й пол. 19 ст. бурхливий роз­виток Л. для д. та п. у країнах Європи й Пн. Америки зумовив появу величез. кількості видат. творів, чимало з яких і нині складають знач. від­соток дит., під­літк. і дорослої аудиторій, зокрема «Treasure island» («Острів скарбів», Лондон, 1883) Р.-Л. Сті­венсона, «The Jungle book» («Книга джунґлів», Нью-Йорк, 1894) Дж.-Р. Кіплінґа, оповіда­н­ня про Шерлока Холмса (1891–1905), істор., фантаст. і пригодн. повісті А.-К. Дойла, казки О. Вайлда, наук.-фантаст. твори Г. Велса, романи Ж. Верна, В. Гюґо (про Козет­ту й Гавроша — уривки з роману «Les Misérables» — «Знедолені», Париж, 1862), літ. казки Е. Гоф­фман­на, «Le avventure di Pinocchio» («Пригоди Пінок­кіо», Флоренція, 1883) К. Кол­лоді, «пірат.» романи Р. Сабатіні про капітана Блада, дилогія Марка Твена «The adventures of Tom Sawyer» («Пригоди Тома Сойєра», Торонто, 1876) та «The adventures of Huckleberry Finn» («Пригоди Гекл­бер­рі Фінна», Нью-Йорк, 1884), епопея про Люсі Л.-М. Монтґомері, «Nils Holgerssons underbara resa genom Sverige» («Чудесна мандрівка Нільса Гольґерсона з дикими гусьми», Стокгольм, 1906–07) С. Лаґерлеф, трилогія «Детство. Отрочество. Юность» («Современ­никъ», 1852, № 9; 1854, № 9; 1857, № 1) і казки Л. Толстого. Композиц. і стиліст. досконалість, вагомість про­блем, ніякої знижки «на вік читача» і максимально прихов. дидактизм — гол. риси Л. для д. та п. кін. 19 — поч. 20 ст. Це не означає, що автори по­збавляли твори ідеол. наповне­н­ня. Звісно, вони прагнули впливати на читача, порушуючи екзистенц. про­блеми, однак ця ідеологія залишалася в контекс­ті: вдумливий читач сам мав від­крити її в творі. Змінилися також функції юного героя, який уже не жертва сусп. не­справедливості, а субʼєкт дії. Не завжди його вчинки зумовлені рац. причинами, але вмі­н­ня роз­різняти добро і зло, кмітливість та спритність до­зволяють знаходити правил. ріше­н­ня у най­складніших ситуаціях, по­єд­нуючи роз­вʼяза­н­ня обʼєктив. про­блем із субʼєктив. пі­зна­н­ням світу. У багатьох творах саме пі­зна­н­ня світу стало гол. пригодою, навколо якої побудовано сюжет. Типологія сюжетів над­звичайно різноманітна: пригод­ниц. (Ж. Верн, Р.-Л. Стівенсон, Р. Сабатіні), роман-подорож (Ж. Верн, С. Лаґерлеф), наук.-фантаст. (Г. Велс, А.-К. Дойл, Ж. Верн), детектив. (А.-К. Дойл), казк. (Е. Гоф­фманн, К. Кол­лоді), лукаво-ігровий (Марк Твен), епічні сюжети, побудов. на пригоді пі­зна­н­ня, становле­н­ня характеру, доросліша­н­ня (Л.-М. Монт­ґомері). Модернізм роз­крив для Л. для д. та п. нові можливості в сюжетотворен­ні, більш го­строму порушен­ні морал.-психол. про­блем, за­проваджен­ні ігрової стихії. Одним із най­яскравіших письмен­ників, який справив ви­­значал. і тривалий вплив на роз­виток Л. для д. та п., був англ. письмен­ник Льюїс Кер­рол — автор дилогії «Aliceʼs adventures in wonderland» («Пригоди Аліси в країні чудес», 1865) та «Through the Looking-Glass, and What Alice found there» («Крізь дзеркало, і що там побачила Аліса», 1871; обидві — Лондон). Сюжет першого твору — химерний і плутаний: раніше вважалося, що складні композиц. кон­струкції цьому виду худож. творчості не характерні, однак читац. успіх книжки під­твердив доречність і виправ­даність екс­перименту автора. Читачеві тривалий час невтямки, що рухає сюжет, які закони покладено в його основу. І лише ближче до кульмінації стає зро­зуміло, що автор веде з читачем картяр. гру з її хаотич. і випадковим роз­ташува­н­ня карт у колоді, умовністю їхньої вартості для різних ігор, блефом і непередбачуваним результатом. Майже кожен епізод твору — логічна, мист. або морал.-етична загадка, роз­вʼязуючи яку, героїня робить важливий крок на шляху доросліша­н­ня. І коли в кульмінації карти стають «заро­зумілими», самозакохано пе­ребільшують своє значе­н­ня і можливості, Аліса вже до­статньо доросла, щоб сказати: «Ви просто колода карт!» — і припинити гру, роз­валивши казку, тобто дитинство. У другій книзі сюжет, побудов. на основі шахової партії, приводить героїню до певного етапу доросліша­н­ня, зміни своєї вікової ідентифікації та разом з нею — читача. Поч. 20 ст. і в укр. літературі для дітей по­значений зміною естет. принципів, новою якістю письма. Напр., оповіда­н­ня «Хведько-халамидник» В. Вин­ниченка (1920-і рр.) — яскравий приклад модер. письма в Л. для д. та п. Автор ві­ді­йшов від неписаного правила позитивізму — зображати прості характери, уникати негатив. юних персонажів. Попри свій вік Хведько — натура складна й некерована, тому за цими рисами вдачі оточе­н­ня не­здатне роз­гледіти шляхетність, від­вагу й самовід­даність героя. Так само, як не може помітити й негідника в Хведьковому антагоністові. Найстрашніше в оповідан­ні — фінал, коли читач усе побачив, а учасники подій так і лишилися зашорені. Ні­якого щасливого кінця, ніякого покараного зла. Хведько ціною влас. життя пере­міг, адже з ним залишається його гідність. У літературі позитивізму таке ствердже­н­ня індивідуалізму було неможливе. Модерніст. пошуки зна­йшли продовже­н­ня і в зарубіж. Л. для д. та п. 20 ст. Проте роз­виток цього сегмента літ. процесу дуже часто не пере­бував у гол. річищі. Л. для д. та п. роз­вивалася паралельно з літ-рою для дорослих, чимало закономірностей були спільними. Звіс­но, перша сексуал. революція поч. 20 ст. Л. для д. та п. ніяк не торк­нулася, однак уже друга у 1960-х рр. від­чутно по­значилася на творах зх. письмен­ників, які писали для під­літків. Не прижився потік сві­домості, що надовго завоював «дорослу» літературу. Не­прийнятним із цілком очевид. причин для юної аудиторії ви­явився екзистенціалізм. Тоді як естетика абсурду в Л. для д. та п. зʼявилася значно раніше, ніж у по­­воєн. франц. театрі (зокрема у творчості аберіутів у Росії у 1920–30-х рр.). Роз­виток Л. для д. та п. у 20 ст. від­значався зро­ста­н­ням тиражів, появою і бурхливим ростом реклами та PR-техноло­гій, екранізацій, що також під­вищували тиражі. Серед найпомітніших авторів — англ. письмен­ники А.-А. Мілн із кн. «Winnie-The-Pooh and all, all, all» («Вінні Пух і всі-всі-всі», Лондон, 1926) — іронічна і дотепна історія іграшок, якими бавиться Крістофер Робін; К.-С. Льюїс із серією кн. «The Chronicles of Narnia» («Хроніки Нарнії», Лондон, 1950–56) — метафорич. пере­каз хри­стиян. міфу; Дж.-Р. Толкін із кн. «The hobbit, or There and back again» («Гобіт, або Туди і звідти», Лондон, 1937) і кн. «The lord of the rings» («Володар перснів», Бостон, 1954) — захопливий епос дав­нього світу, побудов. на фольк­лорі пн.-європ. народів; Дж. Ро­дарі з алегорич. гуманіст. казк. повістями; А. Ліндґрен — авторка різноманітна, серед творів якої — повісті про самотність дитини у світі «Pippi Långstrump» («Пеппі Довгапанчоха», 1945) та «Lillebror och Karlsson på taket» («Малий і Карлсон, що живе на даху», 1955), дит. детектив «Mäs­terdetektiven Blomkvist» («Знаменитий детектив Блюмквіст», 1946), казк. повісті з коха­н­ням і любовʼю як рушій. силами сюжету «Ronja rövardotter» («Роня, дочка роз­бійника», 1981; усі — Стокгольм); фін. письмен­ниця Т.-М. Янс­сон із дотеп. «родин. сагою» про мумі-тролів (1945–70); австр. письмен­ниця К. Нестлінґер із химер. творами, в яких тварини одягають люд. одяг і живуть люд. жи­т­тям. Феноменально популярна серія романів «Harry Potter» («Гаррі Пот­тер», Лондон, 1997–2007) англ. пись­мен­ниці Дж. Роулінґ увібрала досвід Л. для д. та п. понад вікової історії цілого континенту. Авторці вдалося по­єд­нати традиц. для казок два світи в одній худож. реальності, до­зволити обом світам пере­тинатися в найбільш непередбачувані способи — і по­єд­нати цей світ із жанром шкіл. повісті, завжди популярної серед юних читачів. Якщо ж зважити на дивовижне почу­т­тя гумору, нерідко досить ризикованого, успіх книжок про юного чаклуна стає зро­зумілим. Після створе­н­ня 1956 Почес. списку Г.-К. Андерсена десятки письмен­ників з різних країн світу стали лауреатами, що також під­вищило тиражі їхніх книжок у світі.

Укр. досвід Л. для д. та п. у 20 ст. був унікальним. На поч. 1920-х рр. у цьому сегменті працювали пере­важно молоді письмен­ники (виняток складали хіба що М. Во­роний, П. Тичина та С. Васильченко, жоден з яких після 1917 не написав більше 1–2 творів для цієї аудиторії). Крім пере­рваності літ. традиції, існувала ще одна об­ставина, що змушувала молодих авторів починати практично з нуля: від 1923 у СРСР заборонено казки, фантастику й «авантюрність», тобто пригодн. жанри. Заборона йшла з Москви, одним з осн. її субʼєктів була Н. Крупська. Жодне видавництво не мало права порушити заборони, усі б-ки повин­ні були знищити фантаст., пригодн. або казк. книжки у своїх фондах. Тому у 1920-і рр. створ. мало високохудож. творів для дітей. Заборону офіційно знято 1934 на Всеукр. парт. нараді у справах «дит.» літ-ри. Прикметно, що тоді ж зʼявилося звинуваче­н­ня на адре­су харків. педологів, нібито це вони забороняли писати казки всім рад. письмен­никам. Педологію як про­гресив., новатор. напрям пед. науки було знищено, як і педологів. Утім, і в цей час талановиті твори для дітей зʼявлялися. Насамперед варто згадати вірші Н. Забіли, оповіда­н­ня про тварин М. Йогансена, «Лісові казки» О. Іваненко. Подальший роз­виток Л. для д. та п. в Україні від­бувався під на­глядом і диктатом держ. і парт. органів. Від неї вимагали бути слухняним інструментом у справі вихова­н­ня під­ростаючого поколі­н­ня. Л. для д. та п. 1930–50-х рр. лишається вираз. індикатором того, яке ж нове поколі­н­ня планувало виростити керівництво держави, яке саме майбутнє воно уявляло ідеальним для українського народу. Був реанімований давно забутий модер. літ-рою феодал. пед. принцип: вихова­н­ня дітей на зразках для наслідува­н­ня. Література на­вчала дітей добре вчитися, бути слухняними, без­за­стережно вірити кер-ву країни, зраджувати друзів або батьків, якщо вожді народу вважали їх шкідливими для будівництва комунізму, не шкодувати нічого (навіть життя) заради своєї рад. вітчизни — усе в межах гол. принципу комуніст. моралі, проголошеного 1920 В. Леніним: «Моральним є те, що корисне для побудови комунізму». Тільки в 1960-і рр. Л. для д. та п. повернулася до заг.-люд. цін­ностей, почала роз­мовляти з читачем не мовою плаката й наказу, а мовою гри, гумору, стверджувати високі морал. якості. Д. Білоус — автор поет. книг для дітей: «Пташині голоси» (1956), «Про чотириногих, рогатих і без­рогих» (1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Веселий кут» (1979), «Гриць Гачок» (1986), «В класі і в лісі» (1990), «Диво калинове. Чари барвінкові» (1994), «За Україну молюся», «Даруй словам одвічну силу» (обидві — 2000; усі — Київ). В. Бандурак написав гуморист. зб. для дітей «Як бичка на суддю ви­вчили» (К., 1958). У творах І. Багмута, В. Близнеця, М. Він­грановського, Є. Гуцала, А. Кос­тецького, В. Нестайка, Гр. Тютюн­ника та ін. дітям і під­літкам за­пропоновано нові дискурс та принципи худож. образності, далекої від примітив. образів соцреалізму. Напр., І. Багмут писав пере­важно твори для дітей та про дітей, зокрема, намагався створити химер. пригодниц. твір для дітей, у якому гол. героєм був кіт («Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим», К., 1964). Б. Комар створив низку оповідань для дітей, зокрема «Як Горобець пе­реміг Наталочку» (1964), «Бджо­линий мед» (1976), фантаст. повість «Мандрівний вулкан» (1980; усі — Київ). В. Близнець видав зб. оповідань для дітей «Ойойкове гніздо» (1963), повість-казку «Земля Світлячків» (1979; 1989; 1999; усі — Київ). Героїня його повісті «Женя і Синько» (К., 1974) дівчинка Женя знаходить крихіт. чортика Синька, який пові­домляє, що він береже бугало — маленький вогник, що є символом нар. духу. Завдяки йому Женя по­єд­нує місто й село, роз­ташовує живу природу серед урбаніст. пейзажу. Маленький паросток проро­стає крізь бетон­ні пере­кри­т­тя будинку й досягає поверху, де живе дівчинка, й лагідно проро­стає між пальцями її ноги. Це складна метафора, але довіра до читача — одна з ви­значал. рис нової Л. для д. та п. Десятки книжок М. Пригари виховували в укр. дітей любов до Батьківщини, зокрема істор. казки й повісті «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козаць­кий» (1972; 2004; усі — Київ). У пер­ші роки незалежності укр. Л. для д. та п. роз­вивалася не­просто. Фінанс. чин­ники заважали видавництвам налагодити регуляр. випуск вартіс. і якіс. книжок, що від­ображалося на стимулах до праці в «дит.» письмен­ників. В остан­ні роки спо­стерігаємо бум «дит.» книжки. Вид-ва «Веселка», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», Видавн. дім «Києво-Могилян. академія», «Смолоскип» (усі — Київ), «Вид-во Старого Лева» (Львів), «Бог­дан» (Тернопіль), «Ранок» (Харків) та ін. щороку випускають чимало книжок, конкуренція на ринку стає важливим фактором зро­ста­н­ня худож. та видавн. якості ви­дань. Над­звичайно важливою для роз­витку цього сегмента літ-ри є наявність оператив. і кваліфіков. критики. Популярні сайти «Літакцент», «Барабука», «Буквоїд» та ін. виконують цю важливу функцію в літ. процесі. Зʼявилося чимало нових імен, із новою наснагою працюють уже знані письмен­ники. І. Андрусяк, Ю. Бед­рик, Л. Воронина, О. Дерманський, А. Качан, Сашко Лірник, О. Лущевська, Г. Малик, З. Мен­затюк, М. Павленко, Т. Прохасько, В. Рутківський, М. Савка, Г. Тка­чук, Т. Стус та ін. демонструють нові можливості дит. і під­літк. книжки.

Ви­вче­н­ням теорії та історії Л. для д. та п. за­ймалися такі дослідники й критики: А. Гурбанська, В. Моренець, Е. Огар, М. Слабошпицький, Б. Чайковський, Т. Качак, Л. Кіліченко, О. Ку­пріян, Р. Стаднійчук, Т. Стус. У Львові створ. Н.-д. центр ви­вче­н­ня літ-ри для дітей (засн. і кер. — У. Баран).

Завантажити статтю