Література для дітей та підлітків

ЛІТЕРАТУ́РА ДЛЯ ДІТЕ́Й ТА ПІ́ДЛІТКІВ  — художні, публіцистичні, науково-популярні та повчальні твори, адресовані дитячій або підлітковій аудиторіям. Початками Л. для д. та п. вважають «Повчання» Володимира Мономаха й ін. освітню літературу 14–16 ст., зокрема «Букварь» (Л., 1574) Івана Федорова. В європ. наук. традиції відліком власне худож. Л. для д. та п. є перша публікація зб. «Histoires ou contes du temps passé or Les Contes de ma Mère l’Oye» («Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками», Париж, 1697) Ш. Перро. Її вихід засвідчив збіг трьох осн. джерел походження Л. для д. та п.: 1) фольклор, зокрема нар. казка; 2) нац. літ. традиції; 3) відповідь на потребу суспільства у збереженні спадкоємності морал. цінностей в умовах, коли поява капіталіст. способу виробництва спричинила міграц. процеси з сіл до міст: патріархал. спосіб передачі морал. цінностей від батька до сина, від матері до дочки урвався. Автор дав поштовх романтикам до вивчення й запису фольклор. джерел, зокрема нім. братам В. та Я. Ґрімм, які здійснили грандіоз. проект: зібрали десятки казок, обробили й видали їх, заклавши фундамент для створення Л. для д. та п. на німецькомов. землях. Із матеріалу, виданого Ш. Перро і братами Ґрімм, узято сюжети літ. казок Г.-К. Андерсена, О. Пушкіна та ін. письменників у різних країнах. В епоху позитивізму в багатьох країнах почали писати реаліст. твори, адресов. дорослим та юним читачам: Ч. Діккенс і В. Скотт — в Англії, Е. Мало — у Франції, В. Гауф — у Німеччині, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський та ін. — в Україні. Позитивіст. Л. для д. та п. характеризують відсутність чіткої адресації саме на юну аудиторію (практично всі твори розраховано для дітей і дорослих); зображення гострих соц. конфліктів, у яких діти постають не героями, а жертвами; особлива увага до внутр. світу дитини, психологізм; глибока й майже неприкрита дидактичність, мораль, прагнення авторів виховувати читача й змінювати світ. У 2-й пол. 19 ст. бурхливий розвиток Л. для д. та п. у країнах Європи й Пн. Америки зумовив появу величез. кількості видат. творів, чимало з яких і нині складають знач. відсоток дит., підлітк. і дорослої аудиторій, зокрема «Treasure island» («Острів скарбів», Лондон, 1883) Р.-Л. Сті­венсона, «The Jungle book» («Книга джунґлів», Нью-Йорк, 1894) Дж.-Р. Кіплінґа, оповідання про Шерлока Холмса (1891–1905), істор., фантаст. і пригодн. повісті А.-К. Дойла, казки О. Вайлда, наук.-фантаст. твори Г. Велса, романи Ж. Верна, В. Гюґо (про Козетту й Гавроша — уривки з роману «Les Misérables» — «Знедолені», Париж, 1862), літ. казки Е. Гоффманна, «Le avventure di Pinocchio» («Пригоди Піноккіо», Флоренція, 1883) К. Коллоді, «пірат.» романи Р. Сабатіні про капітана Блада, дилогія Марка Твена «The adventures of Tom Sawyer» («Пригоди Тома Сойєра», Торонто, 1876) та «The adventures of Huckleberry Finn» («Пригоди Гекл­беррі Фінна», Нью-Йорк, 1884), епопея про Люсі Л.-М. Монтґомері, «Nils Holgerssons underbara resa genom Sverige» («Чудесна мандрівка Нільса Гольґерсона з дикими гусьми», Стокгольм, 1906–07) С. Лаґерлеф, трилогія «Детство. Отрочество. Юность» («Современникъ», 1852, № 9; 1854, № 9; 1857, № 1) і казки Л. Толстого. Композиц. і стиліст. досконалість, вагомість проблем, ніякої знижки «на вік читача» і максимально прихов. дидактизм — гол. риси Л. для д. та п. кін. 19 — поч. 20 ст. Це не означає, що автори позбавляли твори ідеол. наповнення. Звісно, вони прагнули впливати на читача, порушуючи екзистенц. проблеми, однак ця ідеологія залишалася в контексті: вдумливий читач сам мав відкрити її в творі. Змінилися також функції юного героя, який уже не жертва сусп. несправедливості, а суб’єкт дії. Не завжди його вчинки зумовлені рац. причинами, але вміння розрізняти добро і зло, кмітливість та спритність дозволяють знаходити правил. рішення у найскладніших ситуаціях, поєднуючи розв’язання об’єктив. проблем із суб’єктив. пізнанням світу. У багатьох творах саме пізнання світу стало гол. пригодою, навколо якої побудовано сюжет. Типологія сюжетів надзвичайно різноманітна: пригод­ниц. (Ж. Верн, Р.-Л. Стівенсон, Р. Сабатіні), роман-подорож (Ж. Верн, С. Лаґерлеф), наук.-фантаст. (Г. Велс, А.-К. Дойл, Ж. Верн), детектив. (А.-К. Дойл), казк. (Е. Гоффманн, К. Коллоді), лукаво-ігровий (Марк Твен), епічні сюжети, побудов. на пригоді пізнання, становлення характеру, дорослішання (Л.-М. Монт­ґомері). Модернізм розкрив для Л. для д. та п. нові можливості в сюжетотворенні, більш гострому порушенні морал.-психол. проблем, запровадженні ігрової стихії. Одним із найяскравіших письменників, який справив ви­значал. і тривалий вплив на розвиток Л. для д. та п., був англ. письменник Льюїс Керрол — автор дилогії «Alice’s adventures in wonderland» («Пригоди Аліси в країні чудес», 1865) та «Through the Looking-Glass, and What Alice found there» («Крізь дзеркало, і що там побачила Аліса», 1871; обидві — Лондон). Сюжет першого твору — химерний і плутаний: раніше вважалося, що складні композиц. конструкції цьому виду худож. творчості не характерні, однак читац. успіх книжки підтвердив доречність і виправданість експерименту автора. Читачеві тривалий час невтямки, що рухає сюжет, які закони покладено в його основу. І лише ближче до кульмінації стає зрозуміло, що автор веде з читачем картяр. гру з її хаотич. і випадковим розташування карт у колоді, умовністю їхньої вартості для різних ігор, блефом і непередбачуваним результатом. Майже кожен епізод твору — логічна, мист. або морал.-етична загадка, розв’язуючи яку, героїня робить важливий крок на шляху дорослішання. І коли в кульмінації карти стають «зарозумілими», самозакохано пе­ребільшують своє значення і можливості, Аліса вже достатньо доросла, щоб сказати: «Ви просто колода карт!» — і припинити гру, розваливши казку, тобто дитинство. У другій книзі сюжет, побудов. на основі шахової партії, приводить героїню до певного етапу дорослішання, зміни своєї вікової ідентифікації та разом з нею — читача. Поч. 20 ст. і в укр. літературі для дітей позначений зміною естет. принципів, новою якістю письма. Напр., оповідання «Хведько-халамидник» В. Винниченка (1920-і рр.) — яскравий приклад модер. письма в Л. для д. та п. Автор відійшов від неписаного правила позитивізму — зображати прості характери, уникати негатив. юних персонажів. Попри свій вік Хведько — натура складна й некерована, тому за цими рисами вдачі оточення нездатне розгледіти шляхетність, відвагу й самовідданість героя. Так само, як не може помітити й негідника в Хведьковому антагоністові. Найстрашніше в оповіданні — фінал, коли читач усе побачив, а учасники подій так і лишилися зашорені. Ні­якого щасливого кінця, ніякого покараного зла. Хведько ціною влас. життя переміг, адже з ним залишається його гідність. У літературі позитивізму таке ствердження індивідуалізму було неможливе. Модерніст. пошуки знайшли продовження і в зарубіж. Л. для д. та п. 20 ст. Проте розвиток цього сегмента літ. процесу дуже часто не перебував у гол. річищі. Л. для д. та п. розвивалася паралельно з літ-рою для дорослих, чимало закономірностей були спільними. Звіс­но, перша сексуал. революція поч. 20 ст. Л. для д. та п. ніяк не торк­нулася, однак уже друга у 1960-х рр. відчутно позначилася на творах зх. письменників, які писали для підлітків. Не прижився потік свідомості, що надовго завоював «дорослу» літературу. Неприйнятним із цілком очевид. причин для юної аудиторії ви­явився екзистенціалізм. Тоді як естетика абсурду в Л. для д. та п. з’явилася значно раніше, ніж у по­­воєн. франц. театрі (зокрема у творчості аберіутів у Росії у 1920–30-х рр.). Розвиток Л. для д. та п. у 20 ст. відзначався зростанням тиражів, появою і бурхливим ростом реклами та PR-техноло­гій, екранізацій, що також підвищували тиражі. Серед найпомітніших авторів — англ. письменники А.-А. Мілн із кн. «Winnie-The-Pooh and all, all, all» («Вінні Пух і всі-всі-всі», Лондон, 1926) — іронічна і дотепна історія іграшок, якими бавиться Крістофер Робін; К.-С. Льюїс із серією кн. «The Chronicles of Narnia» («Хроніки Нарнії», Лондон, 1950–56) — метафорич. переказ хри­стиян. міфу; Дж.-Р. Толкін із кн. «The hobbit, or There and back again» («Гобіт, або Туди і звідти», Лондон, 1937) і кн. «The lord of the rings» («Володар перснів», Бостон, 1954) — захопливий епос дав­нього світу, побудов. на фольк­лорі пн.-європ. народів; Дж. Ро­дарі з алегорич. гуманіст. казк. повістями; А. Ліндґрен — авторка різноманітна, серед творів якої — повісті про самотність дитини у світі «Pippi Långstrump» («Пеппі Довгапанчоха», 1945) та «Lillebror och Karlsson på taket» («Малий і Карлсон, що живе на даху», 1955), дит. детектив «Mäs­terdetektiven Blomkvist» («Знаменитий детектив Блюмквіст», 1946), казк. повісті з коханням і любов’ю як рушій. силами сюжету «Ronja rövardotter» («Роня, дочка розбійника», 1981; усі — Стокгольм); фін. письменниця Т.-М. Янссон із дотеп. «родин. сагою» про мумі-тролів (1945–70); австр. письменниця К. Нестлінґер із химер. творами, в яких тварини одягають люд. одяг і живуть люд. життям. Феноменально популярна серія романів «Harry Potter» («Гаррі Поттер», Лондон, 1997–2007) англ. пись­менниці Дж. Роулінґ увібрала досвід Л. для д. та п. понад вікової історії цілого континенту. Авторці вдалося поєднати традиц. для казок два світи в одній худож. реальності, дозволити обом світам перетинатися в найбільш непередбачувані способи — і поєднати цей світ із жанром шкіл. повісті, завжди популярної серед юних читачів. Якщо ж зважити на дивовижне почуття гумору, нерідко досить ризикованого, успіх книжок про юного чаклуна стає зрозумілим. Після створення 1956 Почес. списку Г.-К. Андерсена десятки письменників з різних країн світу стали лауреатами, що також підвищило тиражі їхніх книжок у світі.

Укр. досвід Л. для д. та п. у 20 ст. був унікальним. На поч. 1920-х рр. у цьому сегменті працювали переважно молоді письменники (виняток складали хіба що М. Во­роний, П. Тичина та С. Васильченко, жоден з яких після 1917 не написав більше 1–2 творів для цієї аудиторії). Крім перерваності літ. традиції, існувала ще одна обставина, що змушувала молодих авторів починати практично з нуля: від 1923 у СРСР заборонено казки, фантастику й «авантюрність», тобто пригодн. жанри. Заборона йшла з Москви, одним з осн. її суб’єктів була Н. Крупська. Жодне видавництво не мало права порушити заборони, усі б-ки повинні були знищити фантаст., пригодн. або казк. книжки у своїх фондах. Тому у 1920-і рр. створ. мало високохудож. творів для дітей. Заборону офіційно знято 1934 на Всеукр. парт. нараді у справах «дит.» літ-ри. Прикметно, що тоді ж з’явилося звинувачення на адре­су харків. педологів, нібито це вони забороняли писати казки всім рад. письменникам. Педологію як прогресив., новатор. напрям пед. науки було знищено, як і педологів. Утім, і в цей час талановиті твори для дітей з’являлися. Насамперед варто згадати вірші Н. Забіли, оповідання про тварин М. Йогансена, «Лісові казки» О. Іваненко. Подальший розвиток Л. для д. та п. в Україні відбувався під наглядом і диктатом держ. і парт. органів. Від неї вимагали бути слухняним інструментом у справі виховання підростаючого покоління. Л. для д. та п. 1930–50-х рр. лишається вираз. індикатором того, яке ж нове покоління планувало виростити керівництво держави, яке саме майбутнє воно уявляло ідеальним для українського народу. Був реанімований давно забутий модер. літ-рою феодал. пед. принцип: виховання дітей на зразках для наслідування. Література навчала дітей добре вчитися, бути слухняними, беззастережно вірити кер-ву країни, зраджувати друзів або батьків, якщо вожді народу вважали їх шкідливими для будівництва комунізму, не шкодувати нічого (навіть життя) заради своєї рад. вітчизни  — усе в межах гол. принципу комуніст. моралі, проголошеного 1920 В. Леніним: «Моральним є те, що корисне для побудови комунізму». Тільки в 1960-і рр. Л. для д. та п. повернулася до заг.-люд. цінностей, почала розмовляти з читачем не мовою плаката й наказу, а мовою гри, гумору, стверджувати високі морал. якості. Д. Білоус — автор поет. книг для дітей: «Пташині голоси» (1956), «Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Веселий кут» (1979), «Гриць Гачок» (1986), «В класі і в лісі» (1990), «Диво калинове. Чари барвінкові» (1994), «За Україну молюся», «Даруй словам одвічну силу» (обидві — 2000; усі — Київ). В. Бандурак написав гуморист. зб. для дітей «Як бичка на суддю вивчили» (К., 1958). У творах І. Багмута, В. Близнеця, М. Вінграновського, Є. Гуцала, А. Кос­тецького, В. Нестайка, Гр. Тютюнника та ін. дітям і підліткам запропоновано нові дискурс та принципи худож. образності, далекої від примітив. образів соцреалізму. Напр., І. Багмут писав переважно твори для дітей та про дітей, зокрема, намагався створити химер. пригодниц. твір для дітей, у якому гол. героєм був кіт («Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим», К., 1964). Б. Комар створив низку оповідань для дітей, зокрема «Як Горобець пе­реміг Наталочку» (1964), «Бджо­линий мед» (1976), фантаст. повість «Мандрівний вулкан» (1980; усі — Київ). В. Близнець видав зб. оповідань для дітей «Ойойкове гніздо» (1963), повість-казку «Земля Світлячків» (1979; 1989; 1999; усі — Київ). Героїня його повісті «Женя і Синько» (К., 1974) дівчинка Женя знаходить крихіт. чортика Синька, який повідомляє, що він береже бугало — маленький вогник, що є символом нар. духу. Завдяки йому Женя поєднує місто й село, розташовує живу природу серед урбаніст. пейзажу. Маленький паросток проростає крізь бетонні перекриття будинку й досягає поверху, де живе дівчинка, й лагідно проростає між пальцями її ноги. Це складна метафора, але довіра до читача — одна з визначал. рис нової Л. для д. та п. Десятки книжок М. Пригари виховували в укр. дітей любов до Батьківщини, зокрема істор. казки й повісті «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козаць­кий» (1972; 2004; усі — Київ). У пер­ші роки незалежності укр. Л. для д. та п. розвивалася непросто. Фінанс. чинники заважали видавництвам налагодити регуляр. випуск вартіс. і якіс. книжок, що відображалося на стимулах до праці в «дит.» письменників. В останні роки спостерігаємо бум «дит.» книжки. Вид-ва «Веселка», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», Видавн. дім «Києво-Могилян. академія», «Смолоскип» (усі — Київ), «Вид-во Старого Лева» (Львів), «Богдан» (Тернопіль), «Ранок» (Харків) та ін. щороку випускають чимало книжок, конкуренція на ринку стає важливим фактором зростання худож. та видавн. якості видань. Надзвичайно важливою для розвитку цього сегмента літ-ри є наявність оператив. і кваліфіков. критики. Популярні сайти «Літакцент», «Барабука», «Буквоїд» та ін. виконують цю важливу функцію в літ. процесі. З’явилося чимало нових імен, із новою наснагою працюють уже знані письменники. І. Андрусяк, Ю. Бед­рик, Л. Воронина, О. Дерманський, А. Качан, Сашко Лірник, О. Лущевська, Г. Малик, З. Мен­затюк, М. Павленко, Т. Прохасько, В. Рутківський, М. Савка, Г. Тка­чук, Т. Стус та ін. демонструють нові можливості дит. і підлітк. книжки.

Вивченням теорії та історії Л. для д. та п. займалися такі дослідники й критики: А. Гурбанська, В. Моренець, Е. Огар, М. Слабошпицький, Б. Чайковський, Т. Качак, Л. Кіліченко, О. Купріян, Р. Стаднійчук, Т. Стус. У Львові створ. Н.-д. центр вивчення літ-ри для дітей (засн. і кер. — У. Баран).

Рекомендована література

1. Література. Діти. Час: Зб. літ.-крит. ст. про дит. літературу. К., 1976–90. Вип. 1–15;
   Google Scholar Internet
2. Кіліченко Л. Українська дитяча література: Навч. посіб. К., 1988;
   Google Scholar Internet
3. Історія української літератури: У 2 т. К., 1988;
   Google Scholar Internet
4. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2. К., 1998;
   Google Scholar Internet
5. Шалагінов Б. Дитяча література: до питання історичної періодизації // СіЧ. 2013. № 7.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю