Літератури Інститут ім. Т. Шевченка НАНУ

Визначення і загальна характеристика

ЛІТЕРАТУ́РИ Ін­ститут ім. Т. Шевченка НАНУ — науково-дослідна установа, що за­ймається ви­вче­н­ням української та світової літератур, збе­реже­н­ням і дослідже­н­ням рукописної спадщини українських письмен­ників. Засн. 1926 у Хар­кові як Ін­ститут Т. Шевченка з філією в Києві у системі Нар. комісаріату освіти УСРР. Ін­ститут продовжив і по­глибив набутки двох літературозн. комісій, організованих 1919 у Києві з ініціативи С. Єфремова у складі Істор.-філол. від­ділу УАН, для дослідж. спадщини Т. Шевченка та ін. укр. письмен­ників, збира­н­ня від­­повід. рукопис. і біогр. матеріалів. Складався з кабінетів: літ-ри дошевченків. доби, біо­графії Т. Шевченка (діяв у складі Київ. філії), творчості Т. Шевченка, післяшевченків. літ-ри (також у Київ. філії), жовтн. літ-ри та бібліо­графії. 1929 до Ін­ституту при­єд­нано н.-д. кафедри літературо­знавства та укр. літ-ри в Хар­кові. 1932 при ньому організовано музей Т. Шевченка, на базі якого 1933 від­крито Галерею картин Т. Шевченка в Харкові (згодом її фонди пере­дано у но­во­створ. Держ. музей Т. Шевченка у Києві). 1933 Ін­ститут пере­дано у ві­да­н­ня ВУАН і реорганізовано в НДІ Т. Шевченка. Від 1936 — Ін­ститут укр. літ-ри ім. Т. Шев­ченка АН УРСР у Києві, створ. унаслідок обʼ­єд­на­н­ня НДІ, колектив якого було майже повністю знищено внаслідок масових ре­пресій, з його Київ. філією і Літ. комісією Всеукр. асоц. марк­сист.-ленін. н.-д. ін­ститутів. Від 1952 — сучасна назва. Під час 2-ї світової війни (1941–44) в м. Уфа (Башкорто­стан, РФ) діяв обʼ­єд­на­ний Ін­ститут мови і літ-ри на базі Ін­ститутів укр. літ-ри та мово­знавства. У структурі Ін­ституту — 10 від­ділів (рукопис. фондів і текс­тології, укр. давньої літ-ри, укр. класич. літ-ри, укр. літ-ри 20 ст., шевченко­знавства, теорії літ-ри, світ. літ-ри, словʼян. літ-р, компаративістики, наук.-інформ.); б-ка; архів рукописів. Рукопис. фонд Ін­ституту нараховує понад 100 тис. од. рукописів укр. мит­ців від 14 ст. до сьогодні і є на­­дба­н­ням заг.-нац. значе­н­ня. Бібліотека (засн. 1926) — унікал. зібр. худож. текс­тів та праць літературозн. профілю укр. та ін. європ. мовами (200 тис. од.). Напрями наук. діяльності: укр. література від найдавніших часів до сьогодні; література і нац. від­роджен­ня; порівнял. історія укр. літ-ри; шевченко­знавство; сучасна тео­рія літ-ри і методологія літе­ратурозн. дослідж.; історія зарубіж. літ-р; рос. література та ін. словʼян. літ-ри; укр. література діаспори; література нац. меншин в Україні; історія укр. літ-ри; дже­релозн. і текс­тол. дослідж. укр. літ-ри; порівнял. літературо­­знавство; літературозн. бібліо­­графія. Тематика наук. дослідж. Ін­ституту від­повід­ає пріоритет. напрямам сучас. світ. науки про літературу. Ін­ститут має вагомі наук. досягне­н­ня у справі пере­осмисле­н­ня замовчуваних явищ та імен, поверне­н­ня читачеві заборонених з ідеол. міркувань творів, ви­значе­н­ня місця укр. літ-ри у світ. літ. процесі, оцінки тенденцій і спрямува­н­ня літ-ри після проголоше­н­ня незалежності України. В Ін­ституті працюють 96 н. с., з них — 3 академік, 2 чл.-кор., 18 д-рів та 55 канд. н. Серед ві­домих учених — І. Айзеншток, Д. Багалій (1926–32 — директор), О. Білецький (1939–41, 1944–61 — директор), Ю. Бойко, В. Бородін, Г. Вер­вес, А. Гозенпуд, М. Грицюта, М. Ґудзій, І. Дзеверін (1978–91 — директор), І. Дзюба, О. Дорошкевич, О. Засенко, Д. Затонський, Ю. Івакін, О. Камінчук, Є. Кирилюк, П. Колесник, Д. Копиця, В. Коряк, А. Костенко, В. Крекотень, С. Крижанівський, Н. Кру­тікова, Ю. Лавріненко, С. Маслов, Л. Махновець, М. Мацапура, В. Мельник, В. Микитась, О. Мишанич, Б. Навроцький, Л. Новиченко, Є. Перлін, С. Пилипенко, М. Плевако, Ф. Погребен­ник, П. Приходько, Г. Сивокінь, О. Синявський, П. Тичина (1936–38, 1942–43 — директор), Д. Ча­лий, Н. Чамата, Є. Шабліовський (1933–35 — директор), М. Шамота (1961–78 — директор), А. Шамрай, В. Шубравський, Н. Шумило, Б. Якуб­ський, М. Яценко, М. Яшек, М. Жулинський (від 1991 — директор), Д. Наливайко, Т. Гундорова, М. Су­лима, Л. Генералюк, В. Дончик, Н. Мазепа, П. Михед, Р. Мовчан, Л. Мороз, Н. Овчаренко, І. Павлюк, Р. Радишевський, Т. Рязанцева, Г. Сиваченко, Л. Скупейко, В. Смілянська, Л. Тарнашинська. Щорічно спів­роб. Ін­ституту публікують фундам. моно­графії, наук. збірники, стат­ті в періодиці, що різнопланово висвітлюють най­актуальніші про­блеми сучас. гуманітаристики, активно видають літ. спадщину України, проводять наук. кон­греси, конф. та симпозіуми, присвяч. творчості класиків укр. літ-ри, авангардизму, модернізму й постмодернізму, про­блемам звʼязків укр. літ-ри з літ-рами ін. народів світу. Серед ґрунт. вид. — «Українська література» А. Шамрая (Х., 1927), «Антична література: Хрестоматія» (1938), «Хрестоматія кри­тичних матеріалів про нову укра­їнську літературу» С. Шаховського (т. 1, 1940), «Нарис історії української літератури» (1945), «Іван Франко. Зі­бра­н­ня творів» у 20-ти (1950–56) та 25-ти (1976) т., «Василь Стефаник. Повне зі­бран­ня творів» у 3-х т. (1953), «Історія української літератури» у 2-х (1954–56; 1987–88), 8-ми (1967–71) та 12-ти (т. 1–4, 2013–14) т., зб. «Леся Українка. Публікації, стат­ті, дослідже­н­ня» у 2-х т. (1954–56), «Панас Мирний. Зі­бра­н­ня творів» у 5-ти (1954–55) та 7-ми (1968–71) т., «Марко Вов­чок. Зі­бра­н­ня творів» у 6-ти (1955–56) та 7-ми (1964–67) т., «Грабовський П. А. Зі­бра­н­ня творів» у 3-х т. (1959–60), «Українські письмен­ники: Біо­бібліо­графічний словник» у 5-ти т. (1960–65; усі — Київ), «Т. Г. Шевченко и рус­ские революцион­ные де­мократы» Є. Шабліовського (Мос­ква, 1962) та «Тарас Шевченко» Є. Кирилюка (К., 1964; обидві — Ленін. премія, 1964), «Тарас Шев­ченко. Зі­бра­н­ня творів» у 6-ти т. (1963–64), «Білецький О. І. Зі­бра­н­ня праць» у 5-ти т. (1965–66), «Нечуй-Левицький І. С. Зі­бра­н­ня творів» у 10-ти т. (1965–68), зб. «Словʼянське літературо­знавство і фольклористика» (вип. 1–19, 1965–91), «Не ілюстрація — від­кри­т­тя!» Л. Новиченка (1967; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1968), зб. «Пита­н­ня текс­тології» (вип. 1–5, 1968–89), «Гуманізм і соціалістичний реалізм» М. Шамоти (1976; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1978), «Леся Укра­їнка. Зі­бра­н­ня творів» у 12-ти т. (1975–79), «Шевченківський словник» у 2-х т. (1976–77; Державна премія України ім. Т. Шев­ченка, 1980), «Іван Франко. Повне зі­бра­н­ня творів» у 50-ти т. (1976–86; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1988), «Чер­нышевский и Украина» Є. Шабліовського (1978; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1979), «Поетичний світ Максима Риль­ського» Л. Новиченка, «Сторінки життя і творчості Василя Стефаника» Ф. Погребен­ника, «Укра­їнська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість» О. Мишанича (усі — 1980), «Бібліотека української літератури» (від 1982), «Із забу­т­тя — в без­смертя» М. Жулинського (1990; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1992), «Бо то не просто мова, звуки...» І. Дзю­би (1991), «Історія української літератури XХ ст.» у 2-х т. за ред. В. Дончика (1993–95; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1996), «Історія української літератури XIХ ст.» (кн. 1–3, 1995–96), «Дискурс модернізму в українській літературі» С. Павличко (1997), «Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст.» Д. Наливайка (1998; Державна премія України ім. Т. Шев­ченка, 1999; усі — Київ), «Модер­низм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящ­ных и неизящных искус­ств» Д. Затонського (Х., 2000), «Fe­mina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії О. Ко­билянської» Т. Гундорової (2002), «Тарас Шевченко. Повне зі­бра­н­ня творів» у 12-ти т. (2003–14), «З потоку літ і літпотоку» В. Дон­чика (2003), «Мої обрії» М. Коцюбинської (Національна премія України імені Т. Шевченка, 2005), «Василь Стус: життя як творчість» (обидві — 2004; Нац. премія Укра­їни ім. Т. Шевченка, 2007), «Історія української літератури ХІХ ст.» (кн. 1–2, 2005–06), «Українська драматургія XVII–XVIII ст.» М. Су­лими (2005), кн. публіцистики «Ave, Europa» О. Пахльовсь­кої (2008; Національна премія України імені Т. Шевченка, 2010), «Шевченківська енциклопедія» в 6-ти т. (2012–15), «Історія української культури» у 5-ти т. (2014; М. Жулинський та М. Бондар — Державна премія України в галузі науки і техніки, 2014), антологія «Українська літературна критика ХХ ст.» у 2-х т. (т. 1, 2015; усі — Київ). При Ін­ституті діють Центри: амер. літ. студій в Україні (від 2005), германістики (від 2006), дослідж. літ-р, мов і культур Японії, Кореї та Китаю (від 2010), дослідж. літ-ри фентезі (від 2015). За під­тримки Ін­ституту в університетах України успішно працюють центри з про­блем ви­вче­н­ня Біблії, літ-ри періоду Ренесансу, творчості В. Шек­спіра, Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Вин­ниченка, В. Стуса та літ-ри сх. регіонів України. За про­грамами, під­ручниками, посібниками та хрестоматіями, під­готовленими спів­роб. Ін­ституту, на­вчаються школярі та студенти України. Ін­ститут спів­працює з наук. центрами США, Італії, Німеч­чини, Канади, Австралії, Польщі, Бол­гарії, Румунії, Білорусі, РФ; видає ж. «Слово і час» (від 1957; до 1990 — «Радянське літературо­­знавство»; до 2009 — спільно з НСПУ) та «Спадщина. Літературне джерело­знавство. Текс­тологія» (від 2004), зб. наук. праць «Літературо­знавчі обрії. Праці молодих учених» (від 2000), щоріч. «Гоголе­знавчі студії» (від 2001), «Літературна компаративістика» й «Американські літературні студії в Україні» (обидва — від 2004) та ін.

Літ.: Ін­ститут літератури ім. Т. Г. Шев­ченка НАН України, 1926–2001: Сторінки історії, 75. 2003; Вісімдесят і далі...: Коротка історія Ін­ституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 2010 (обидві — Київ).

М. М. Сулима

Завантажити статтю