Літературна періодика

Визначення і загальна характеристика

ЛІТЕРАТУ́РНА ПЕРІО́ДИКА — журнальні та газетні ви­да­н­ня, що містять твори словесного мистецтва, критичні та публіцис­тичні матеріали, які висвітлюють літературний процес, пита­н­ня культури, мистецтва та інших сфер су­спільного життя. Літ. часописи ре­презентують гол. складові літ. процесу та від­ображають заг. тенденції роз­витку сучас. літ-ри, здійснюючи їхній крит. аналіз. Літ.-художні журнали роз­­рахов. на широке коло читачів і виконують важливу комунікат. функцію між явищами літ. життя та їхньою рецепцією, популяризуючи художню творчість, громад.-політ. думку, нові філос. ідеї та мист. напрями.

У літ.-ху­дож. журналах традиційно пред­­ставлено рубрики «Поезія», «Про­за», «Драматургія», «Публіцистика», «Критика» тощо. Роз­виток укр. наук. і літ.-публіцист. періодики припав на 1-у пол. 19 ст., коли, не­зважаючи на соц. і нац. гнобле­н­ня, зро­стала та ідейно міцніла нац. культура українського народу. Центром літ. життя в Україні став Харків, де почали виходити перші укр. ж. «Украинскій вѣст­никъ» (1816–19), «Харьковскій Демокритъ» (1816), «Украинскій журналъ» (1824–25); ви­дано перші в Україні альманахи «Украинскій альманахъ» (1831), «Утре­н­няя звѣзда» (1833), «Украинскій сборникъ» (1838; 1841), «Моло­дикъ» (1843–44) та ін. У 1-й пол. 19 ст. зародилася вітчизн. література нар. мовою в Галичині. 1832 засн. патріот. гурток серед студентів Львів. греко-катол. духов. семінарії — «Руська Трійця» (очолив М. Шашкевич, соратниками стали І. Вагилевич та Я. Головацький), яка прагнула під­няти місц. говірку до рівня літ. нар. мови. Ви­даний 1837 у Будапешті альманах «Русалка Днѣстровая» став початком новіт. укр. літ-ри в Зх. Україні, а також віхою у формуван­ні нац. сві­домості.

На­ступ. етап роз­витку укр. періодики повʼя­заний із виходом першого укр. су­спільно-політ. і літ.-мист. ж. «Осно­ва» (С.-Петербург, 1861–62; ред. В. Білозерський, П. Куліш, М. Ко­стомаров), де друкували окремі твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова, чимало рец., статей, що пропагували твори укр. письмен­ників. У г. «Черниговскій листокъ» (1861–63, ред. Л. Глібов) публікували рец. на твори укр. друку та інформацію про вихід нових літ. творів. Посиле­н­ня реакції після реформи, указ 1863 про заборону укр. ви­дань припинили вихід періодики на Над­дні­прян. Україні, тому письмен­ники звернулися до галиц. ви­дань. У 1870–80-х рр. у звʼязку з діяльністю І. Франка та його послідовників зароджується рев.-демократ. журналістика. Видавали ж. «Друг», «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Народ», «Зоря», «Житє і слово». Перший всеукр. літ.-наук. і громад.-політ. щомісяч. ж. «Літературно-науковий вісник» засн. 1898 у Львові з нагоди 100-літ. ювілею нової укр. літ-ри (усього 109 т.). Провід­на роль у редакції належала М. Гру­шевському, І. Франкові, О. Маковею, В. Гнатюку. Велику увагу приділяли осмислен­ню літ. процесу, роз­глядаючи його як важливий чин­ник формува­н­ня нац. сві­домості; публікували матеріали з етно­графії, етнології, фольк­лористики.

Важливу роль в історії роз­витку укр. філос. думки, культури, журналістики ві­ді­грав щомісяч. ж. «Труды Кіевской духовной академіи» (1860–1917), де чільне місце за­ймали роз­думи на філос.-етичні теми В. Завітневича, П. Ліницького, О. Но­вицького та ін.; матеріали з історії православ. Церкви в Україні, про багатовік. шлях українського народу, літописи, що ставали джерелами для наук. роботи, ви­вче­н­ня культур., літ., мист., фольклор. спадщини. Перший багато­профіл. істор.-літ. ж. «Кіевская старина» (1882–1906, від 1907 — українською мовою під на­звою «Україна»; усьо­го 96 т.) завдяки київ. генерал-губернатору М. Драгомирову став осередком укр. просвітн. руху. На діяльність вид. поміт. вплив справили В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський, О. Левицький. Навколо журналу з вираз. нац. спрямува­н­ням згуртувалися найвидат­ніші пред­ставники тогочас. укр. еліти — історики, етно­графи, лі­тератори, мово­знавці: Д. Багалій, В. Ікон­ников, І. Каманін, М. Костомаров, Д. Яворницький, М. Сум­цов, Т. Рильський, Б. Грінченко, М. Петров, О. Потебня, письмен­ники Марко Вовчок, І. Карпенко-Карий, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Леся Українка, І. Франко та ін. Жур­нал був центром із найширших про­блем україно­знавства; стат­ті, спогади, документи з історії, археології, етно­графії, крає­­знавства, літературо­знавства України і нині мають пі­знавал. значе­н­ня. Від 1992 виходить наук.-популяр. ж. «Київська старовина», де вміщують публікації з церк.-реліг. про­блематики, жит­тєписи церк. діячів, святих. Поряд із мемуарами, худож. і наук.-популяр. біо­графіями друкують стат­ті з теорії та історіо­графії біогр. дослідж., з питань джерело­знавства, вводять у наук. обіг архівні матеріали; популяризують істор.-краєзн. роз­відки, висвітлюють життя зх. і сх. укр. діаспори.

У склад. умовах післярев., соц. та нац. катаклізмів бурхливе, часом яскраве літ.-мист. життя від­значалося спонтан­ністю, строкатістю і супереч­ливістю. Літератори зосере­джувалися навколо своїх пере­важно недовготривалих часописів та альманахів. Активізувалася укр. преса: газети видавали не лише в губерн. центрах, а й у повіт. осередках. Із культурол. і літ.-мист. ви­дань слід від­значити ж. «Шлях» (1917–18, ред. М. Шаповал), «Літературно-критичний альманах» (1918), квартальник історії, літ-ри, культури й мистецтва «Наше минуле» (Київ, 1918–19; ред. В. Королів-Старий, М. Зеров). 1917 в Україні було 106 друков. вид., 1918 — 212. Першим спеціалізов. вид. укр. критики та бібліо­графії став літопис укр. письменства «Книгарь» (1917–19; ред. В. Королів-Старий, М. Зеров), з яким спів­­працювали С. Єфремов, Д. Дорошенко, В. Модзалевський, С. Петлюра, Л. Старицька-Черняхівська, К. Широцький. Оперативно і кваліфіковано подавали огляди книжк. продукції; низку публікацій присвячено Т. Шев­ченку, Г. Квітці-Основʼяненку, Марку Вовчку, О. Кобилянській, І. Нечую-Левицькому.

Особливу роль у роз­витку літературозн. наук. періодики ві­діграли період. часописи УАН. З метою створе­н­ня джерелозн. бази як фундаменту для подальшого роз­витку науки 1919 організовано Археогр. комісію (1-й голова — Д. Багалій, від 1924 — М. Грушевський), яка у період. збірниках публікувала істор. документи, памʼятки старовини. У звʼязку з екон. труднощами 1924 ви­дано 1-й збірник — літопис С. Величка в серії «Памʼятки українського письменства XVI–XVII вв.», до 1929 — «Український архео­графічний збірник» (т. 1–3). Виходив «Бюлетень Етно­графічної комісії УАН» (1926–30-і рр.). У ж. «Етно­графічний вісник» (1925–32, 10 кн.; ред. А. Лобода і В. Пет­ров) публікували дослідж., стат­ті, пові­домле­н­ня, огляди з укр. етно­графії. Спадкоємцями вид. стали часописи «Український фольклор» (1937–39), «Народна творчість та етно­графія» (від 1957).

Результати роботи Комісії давнього укр. письменства публікували у наук. вид.: «Записки Історико-філологічного від­ділу ВУАН» (1919–31, 26 кн.), «Збірник Історико-філологічного від­ділу ВУАН» (матеріали з історії, літературо­знавства, мово­знавства, етно­графії, фольклористики, мистецтво­знавства; 1921–31 ви­йшло 105 номерів у ви­гляді моно­графій: «Західно-руські літописи як памʼятки літератури» (1921, вип. 1; 1929, вип. 2) Ф. Сушиць­кого, «Нарис української історіо­­графії» (1923, т. 1, вип. 1; 1925, вип. 2) Д. Багалія, «Історія укра­їнської літератури» (1925, т. 4; 1926, т. 5) М. Грушевського, «“Сло­во о полку Ігоревім”: Памʼятка фе­одальної України-Руси ХІІ віку» (1926) В. Пере­тца; «Етно­графічний збірник» (1925–32). У вид. «Науковий збірник Ленін­градського товариства дослідників української історії, пись­менства і мови» (1928, вип. 1; 1929, вип. 2; 1931, вип. 3) друку­вали матеріали зі вступ. ста­т­тя­ми, коментарями та примітками. Серед публікацій — «Студії над українськими історичними народ­ними піснями XV ст.» І. Франка, «До пита­н­ня про джере­ла Ізбор­ника Святослава 1076 р.» Д. Абра­мовича. Вид. Філол. секції ВУАН пере­важно виходили за ред. А. Кримського; Істор. секції ВУАН — за ред. М. та О. Грушевських. У «Записках...» друкували наук. роз­відки, пові­домле­н­ня, рец., бі­бліогр. огляди тощо; праці про літ. та фольклорні памʼятки часів Київ. Русі та України доби середньовіч­чя. З літературозн. і фольклор. дослідж. ви­ступали А. Кримський, В. Перетц, С. Ма­слов, М. Возняк, І. Айзеншток та ін., які продовжували традиції старої школи укр. літературо­знавства. У «Записках» зокрема опубл.: «Замітки до історії українського письменства XVII–XVIII вв.» (1923) П. Попова, «Сводный Патерик у пів­ден­но-словʼянських, українському та московському письменствах» (1927) І. Єреміна, «Форма та ком­позиція “Слова о полку Ігоревім”» М. Грунського, «До студій над давньою українською повістю» О. Назаревського, «Памʼят­ки ХІ–XVIII ст. про князів Бориса та Гліба» Н. Кістяківської (усі — 1928), «Твори І. Некрашевича» (1929) С. Бугославського.

На поч. 1930-х рр. формою ре­пресій стала заборона дослідн. діяльності. Було знищено під­готовлені до друку «Записки Історико-філологічного від­ділу» (кн. 26–27), «Український архео­графічний збірник» (т. 9), закрито ж. «Укра­їна». 1930 ліквідовано всі серійні вид. за ред. М. Грушевського. Історію укр. рад. літ.-худож. та громад.-політ. періодики роз­почав ж. «Мистецтво» (1919–20), що згуртував літ.-мист. сили, які боролися за рад. владу або спів­чували їй. 1921–23 виходив ж. «Шляхи мистецтва» (5 номерів). Засн. журнали й альманахи літ. організацій — «Плуг» (1922–32), «Гарт» (1927–32) та ін., ілюстров. тижневики «Червоний перець» (1922, 1927–34), «Глобус» (1923–35), у Донецьку — «Донбасс» (1923), Харкові — «Червоний шлях» (1923–36), Одесі — ж. «Шквал» (1924–33), «Металеві дні» (1930–33). Важливу роль у роз­витку укр. літ-ри рад. періоду ві­ді­грав ж. «Життя й революція» (1925–34). У цих літ.-худож. вид. значне місце за­ймали стат­ті з питань теорії, історії та критики літ. процесу; друкували також етногр. та археол. матеріали, інформацію про літ. новини, зарубіжну літературу, рец., огляди. Літ.-худож. і громад.-політ. орган СПУ ж. «Всесвіт» (1925–34, Харків; 1-й ред. — В. Блакит­ний) — ілюстров. двотижневе вид., поновлено 1958 як щомісячник; висвітлював літ. процес і життя зарубіж. країн, друкував пере­клади, літ.-крит. стат­ті тощо. Часопис «Радуга» засн. 1927 російською мовою як орган СПУ в Києві, згодом виходив як «Красное слово» (орган ВУСПП у Харкові), 1933 — орган Оргкомітету СПУ під на­звою «Лит­строй», 1934–37 — «Советская литература», під час 2-ї світової війни не виходив, від­новлений як «Советская Украина» (від 1948 — альманах, від 1951–63 — журнал). Часопис укр. літ-ри 20–21 ст. — ж. «Дні­про» (засн. 1927 під на­звою «Молодняк» як орган молодняків. угрупова­н­ня укр. рад. письмен­ників; 1-й гол. ред. — П. Усенко, від 1984 — М. Луків). В

елику роль у роз­витку укр. літ-ри ві­ді­грав ж. «Віт­чизна» — літ.-худож. та громад.-політ. орган СПУ, засн. 1933 як «Радянська література» у Харкові, 1934–41 — у Києві, редакцію еваку­йовано до м. Уфа (Башкор­то­стан, РФ), 1943 — до Москви, 1944 — знову в Києві; гол. ред. — І. Кулик, І. Микитенко, Ю. Яновський, О. Гончар, Л. Новиченко, Л. Дмитерко та ін. У Львові виходив ж. «Жовтень» — літ.-худож. та громад.-політ. орган СПУ, засн. 1940 як «Література і мистецтво» (1-й ред. — О. Десняк), 1945–51 — під на­звою «Радянський Львів», від 1990 — «Дзвін». У Харкові 1956 засн. ж. «Прапор» — літ.-худож. і громад.-політ. орган СПУ, 1991 пере­йменов. на ж. «Березіль». Літ.-худож. та громад.-політ. орган НСПУ — ж. «Київ» (засн. 1983, гол. ред. — В. Дрозд, П. Пере­бийніс, О. Васильківський, В. Ба­ранов, від 2014 — Т. Зарівна). Екс­клюзивні проз. та поет. текс­ти, пере­клади з ін. мов, літ.-крит., мемуарні, публіцист., мистецтвозн. стат­ті друкує літ.-культу­рол. часопис «Курʼєр Кривбасу» (1994, м. Кривий Ріг Дні­проп. обл.; гол. ред. — Г. Гусейнов).

Укр. літ. процес 1-ї пол. 20 ст. висвітлював літ.-крит. часопис з питань історії та теорії літ-ри — «Радянське літературо­знавство» (засн. 1938 Ін­ститутом літ-ри АН УРСР) — перше академ. вид. літературозн. праць, задумане як серія темат. збірників, присвяч. певним літ. по­статям, про­блемам, явищам. До 1957 (з пере­рвою 1941–46) здійснено 19 вип.; відп. ред. 1–4 та 5–6 кн. — І. Стебун, А. Величков, Д. Копиця, від 7–8 кн. (1947) — голова редколегії та відп. ред. дир. Ін­ституту літ-ри АН УРСР академік О. Білецький. 1990 пере­йменовано на «Слово і час», де вміщували інформ., докум. матеріали, висвітлювали актуал. пита­н­ня про традиц. й модерні, методол. та інтер­претац. під­ходи, засвоє­н­ня новіт. зарубіж. естет.-філос. систем і методик. Часопис «Сучасність» (по­став на базі двотижневика «Сучасна Україна» і місячника «Українська літературна газета», які видавало Укр. товариство закордон. студій) — місячник літ-ри, мистецтва, сусп. життя, виходив від 1961 упродовж трьох десятиліть у Мюнхені (Німеч­чина), потім — у США, від 1992 — у Києві. Серед гол. ред. — І. Кошелівець (1961–66, 1976–77), В. Бурґгардт (1967–70), Б. Крав­ців (1970–75), М. Скорупська (1978), Ю. Шевельов (1978–81). Наук.-метод. ж. «Українська мова і література в школі» засн. у Києві 1963, від 1994 — «Дивослово».

Часопис «Критика» (1997, Київ) засн. літературо­знавцем, істориком культури Г. Грабовичем за під­тримки Укр. наук. ін­ституту Гарвард. університету. Публікує есе­їстику, публіцистику та рец., є інструментарієм між­дисциплінар. обговоре­н­ня соц., політ., літ. і культур. про­блем су­спільства. Осн. орган НСПУ, літопис письмен­ниц.-біогр. життя — г. «Літературна Україна» (1927, Київ). 1996 засн. «Вісник Книжкової палати», де висвітлюють пита­н­ня стандартизації у галузі видавн. і бібліотеч. справи, публікують істор. та літературозн. роз­відки про ві­домих діячів книги, письмен­ників, інформацію про діяльність б-к, видавництв, огляди між­нар. та вітчизн. книжк. ярмарок, ві­домості про читац. конф., презентації книг.

У каталозі перед­плат. ви­дань зареєстровано часописи для україномов. («Березіль», «Всесвіт», «Дзвін», «Дні­про», «Київ», «Курʼєр Кривбасу», «Літературний Тернопіль», «Літературний Чернігів», «Українська культура») та російськомов. («Радуга», «Ренес­санс») читачів. Зʼявилися літ. вид. у новому форматі: часопис мист. спрямува­н­ня «Річ» (2000), ж. «Потягʼ76» (2003, присвяч. літ. контактам між країнами Центр. і Сх. Європи), літ.-мист. та публіцист. часопис «Січеслав» (2004–12), літ.-крит. ж. «Київська Русь» (2006), літ.-мист. ж. «Provocatio: поезія, проза, есеї» (2007), літ. часопис «Нео­палима купина» (2008). Жанр.-темат. часописи — літ. ж. «Український детектив» (2006), ж. «Укра­їнський фантастичний оглядач» (2007, публікують україномовну фантастику, крит. огляд літ. і кінофантастики), худож. часопис «Містеріум» (2007, журнал анонімів, псевд., ролей і масок), часопис сучас. культури «Шо» (2005), ж. «Простори» («ПроStory», 2008), літ.-мист. альманах «Фор­ма[р]т» (2001–02, від 2012) та ін.

Літ.: Покажчик змісту «Літературно-наукового вістника»: Т. 1–20 (1898–1902). Л., 1903; «Життя й революція»: 1925–1934: Системат. покажч. змісту. Л., 1970; Історія української дожовтневої журналістики. Л., 1983; Історія української літератури. К., 1988; Рева Л. Г. Культурно-освітні процеси в Українській державі // Студії з архів. справи та до­­кументо­знавства. К., 1999. Т. 5; Семків Р. Українська літературна періодика кінця девʼяностих («страх і трепет») // Література плюс. 1999. Ч. 17–20; «Літературно-науковий вістник»: Покажч. зміс­ту: Т. 1–109 (1898–1932). К.; Нью-Йорк, 2000; Українські часописи Львова: Істор.-бібліогр. дослідж.: У 3 т. Л., 2001–03; Скупейко Л., Дончик В. Наукова періодика: «Радянське літературо­­знавство», «Слово і час» // Ін­ститут літ-ри ім. Т. Шев­ченка НАНУ: 1926–2001: Сторінки історії: 75. К., 2003; Рева Л. Г. Бібліо­графія часопису як дзеркало епохи // СіЧ. 2005. № 8; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: Істор.-бібліогр. дослідж. Л., 2007–14; Рева Л. Г. Михайло Іванович Драгомиров: штрихи до порт­рета // Військ. та культ.-осв. спадщина генерала М. Драгомирова: Зб. наук. публікацій. Вип. 2. Конотоп, 2010; Левицька О. Літературно-художні часописи в сучасному літературному дискурсі // Полі­графія і видавн. справа. 2011. Вип. 1(53).

Л. Г. Рева, О. C. Левицька

Завантажити статтю