Літопис книг

«ЛІТО́ПИС КНИГ» – державний бібліографічний покажчик України. Вид. Книжк. палати України (Київ). Засн. 1924 як «Літопис українського друку». Періодичність, назва та види матеріалів, що реєструються, змінювалися: 1924 – 12 номерів щомісяця, 1925–26 – двічі на місяць, 1927–28 – щотижня, 1929–30 – 4 номери щоквартально, 1935 – щомісяця, 1936–40 – 24 вип. щороку, 1945–83 – щомісяця, від 1984 – двічі на місяць. 1935 перейм. на «Літопис друку». 1931–34 не виходив, матеріали за ці роки видано 1936 під назвою «Літопис друку УСРР: систематичний покажчик». 1924–28 у літописі реєстрували книги й брошури, графічні та нотні вид., календарі, таблиці, аркушеві та період. вид., 1929 – книжк. та нотні вид., 1930 – книжк., нотні, офіц. вид., журнал. статті, рец. тощо, 1935 – книжк. і нотні вид. Від 1936 почали виходити окремими серіями «Літопис друку. Книги», «Літопис друку. Журнальні статті», «Літопис друку. Рецензії», від 1937 – «Літопис друку УРСР. Книги», «Літопис друку. Газетні статті», від 1938 – «Літопис друку. Твори образотворчого мистецтва», від 1954 – «Літопис музичної літератури» («Літопис нот»), від 1973 – «Літопис періодичних видань УРСР». 1942–45 літописи не видавали. 1951 опубл. системат. покажчик «Літопис друку УРСР. Книги» за 1942–44. У 1996 Книжк. палатою України засн. серію «Національна бібліографія України», у якій видають покажчики відповідно до видового відображення матеріалів. Це розгалужена система поточ. бібліогр. інформування – «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей», «Літопис образотворчих видань», «Літопис нот», «Літопис картографічних видань» і «Літопис авторефератів дисертацій». Літописи видаються на основі аналізу вид., що надійшли до Книжк. палати України як обов’язк. прим. «Л. к.» містить поточну інформацію про книги і брошури всіх видів і типів: офіц., наук., наук.-популярні, громад.-політ., наук.-вироб., навч., довідк., реліг., літ.-художні, вид. для дітей та юнацтва, що виходять в Україні. Вміщується інформація про вид., що вийшли накладом понад 100 прим. Вид. з питань бібліографії та літ.-художні відображають незалежно від накладу. Системат. розміщення матеріалу, усередині рубрик – алфавітне. Бібліогр. записи групують за міжнар. системою класифікації «Універсальна десяткова класифікація» (УДК), що охоплює всі галузі знань. Опис джерел – за держ. стандартами. У кожному вид. подають допоміжні покажчики: імен., геогр., предмет., назв, перелік мов (окрім укр.), якими надруковано книги. До 24-го номера «Л. к.» додають покажчик серій, вип. яких зареєстровано упродовж року. Бібліогр. опис документів у літописах здійснюють мовою оригіналу. Наклад – 76–87 прим. Головний редактор – М. Сенченко (від 2013).

Літ.: Про видання «Літопису українського друку» // Літопис укр. друку. 1924. Ч. 1; Багрич М. І. Державна реєстрація друку // Держ. бібліографія на Україні (1922–1962): зб. ст. К., 1962. Вип. 1; Книжкова палата України (1918–1998): наук.-допоміж. бібліогр. покажч. К., 1999; Сенченко Н. М. Книжкова палата України: становлення державної бібліографії. К., 1999; Устіннікова О. Державні поточні бібліографічні покажчики як безоплатна реклама видавничої продукції // Вісн. Книжк. палати. 2007. № 7; Її ж. Біля витоків державної бібліографії: (до 85-річчя «Літопису українського друку») // Там само. 2009. № 12; Очеретяна Л. «Літопис книг» у структурі інформаційного забезпечення суспільства // Там само. 2011. № 4.

Т. В. Добко

Рекомендована література

Про видання «Літопису українського друку» // Літопис укр. друку. 1924. Ч. 1;
Багрич М. І. Державна реєстрація друку // Держ. бібліографія на Україні (1922–1962): зб. ст. К., 1962. Вип. 1;
Книжкова палата України (1918–1998): наук.-допоміж. бібліогр. покажч. К., 1999;
Сенченко Н. М. Книжкова палата України: становлення державної бібліографії. К., 1999;
Устіннікова О. Державні поточні бібліографічні покажчики як безоплатна реклама видавничої продукції // Вісн. Книжк. палати. 2007. № 7;
Її ж. Біля витоків державної бібліографії: (до 85-річчя «Літопису українського друку») // Там само. 2009. № 12;
Очеретяна Л. «Літопис книг» у структурі інформаційного забезпечення суспільства // Там само. 2011. № 4.