Ліхцов Михайло Степанович

ЛІХЦО́В Михайло Степанович (06. 09. 1929, м. Тирасполь, нині Молдова — 20. 01. 2009, Черкаси) — письменник, журналіст, винахідник. Член НСЖУ (1957). Вихову­вався у дитбудинку через арешт батьків 1937 за політ. звинуваченнями. Від 1944 — у Черкасах. Закін. факультет журналістики Київ. університету (1960). Працював у Черкасах: від 1954 — у г. «Черкаські вісті»: завідувач відділу; від 1956 — заступник гол. ред. обл. комітету по телебаченню і радіомовленню; від 1960 — гол. ред., в. о. нач. обл. газетно-книжк. упр.; 1963 — пом. 1-го секр. обкому партії. Товари­шував із В. Симоненком. 22 серп­ня 1968 від імені вигаданого товариства «Симоненкові друзі» надіслав до г. «Літературна Україна» листівку, в якій засуджував введення рад. військ до Чехо­словаччини; 26 серпня розмістив у Черкасах листівку із закликом протестувати проти окупації. Звинувач. в укр. бурж. націоналізмі, засудж. до 3-х р. концтаборів для політ. в’язнів у Мордовії (РФ). Тривалий час перебував під наглядом органів КДБ. Через 7 р. зміг друкуватися під влас. ім’ям. У публікаціях порушував проблеми екон. і соц.-культур. розвитку краю, викривав злочини комуніст. режиму. Реабіліт. 1991. Автор путівників «По Дніпру широкому» (Чк., 1959; 1962) та «Шевченківські місця Черкащини» (Дн., 1967), співав­тор кн. «Корсунь-Шевченківська битва» (К., 1968). Писав вірші (частину з них покладено на му­зику), новели, есе, гуморески. Присвятив Т. Шевченку нарис «В дорогу веде любов» («Вітчиз­на», 1964, № 4), поезії «Балада про гору Чернечу» («Черкаська правда», 1964, 31 травня), «Тара­сова верба» («Черкаський край», 2000, 7 березня). У концтаборі у техніці інтарсії дерева виконав два портрети Кобзаря (один зберігається у Шевченків. нац. заповіднику у м. Канів Черкас. обл.). Займався конструюванням (понад 10 автор. свідоцтв на винаходи, 30 раціоналізатор. пропозицій). Автор кн. «Умілим рукам — для городу і саду» (Чк., 1998). У Черкас. краєзн. музеї зберігаються його фотокартки, документи, особисті речі, передані дружиною.

Завантажити статтю