Лобода Володимир Вікторович
ЛОБОДА́ Володимир Вікторович (06. 07. 1943, Дніпропетровськ — 18. 12. 2023, Львів) — живописець, графік, скульптор, поет. Син Віктора, чоловік Людмили Лобод. Навчався мистецтву приватно у Б. Білозірського, В. Самодриги, М. Соколова (1957–60), Київському художньому інституті (1965–68), закінчив архітектурний факультет Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту (1971). Від 1981 на творчій роботі у Львові. Учасник мистецьких виставок від кін. 1960-х рр. Персональні — у Львові (1989–90), Каневі (Черкаська обл., 1991), Любліні (Польща, 1994), Москві (2001, 2007). Еволюціонував від умовного до фігуративного живопису. Створював олійні та акварельні краєвиди, портрети, ню; гравюри в руслі постмодерністської концепції, скульптури та монументально-декоративної роботи з пісковику, вапняку, граніту, металу і дерева. Використовував основні графічні техніки (акварель, лінорит, офорт, літографія тощо). Створив вітражі «Лірика», «Комедія», «Епос», «Драма» (усі — 1974, для театр. бару), «Півтори квітки розквітло», «Шість дівочих облич», «Чотири пташки», «Шість риб» (усі — 1977, для театр. кафе), два вітражі для крамниці «Синій птах» (1976; усі — Дніпропетровськ, не збережено). Організував 1988 артистичне товариство «Степ» у Дніпропетровську. Про його творчість знято кілька телефільмів. Писав вірші. Проілюстрував зб. «Кобзар» Т. Шевченка, поему «Мазепа» Дж. Байрона, власну кн. гравюр і поезії «Голод — Реквієм» (усі — Львів, 2010). Деякі роботи зберігаються у Шевченківському національному заповіднику (Канів), Сумському ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- живопис — «Спрага» (1969), «Скіфська баба» (1970), «Доярка» (1971), «Тривога» (1972), «Мазепа і Марія» (1975), «Поет» (1976), «Крим. Гурзуф» (1977), «Таємна вечеря» (1981), «Діалог», «Мовчання», «Жидівський цвинтар» (усі — 1982), «Степ» (1984), «Самотня» (1985), «Руїна Воскресенської церкви» (1987), «Три осики. Поле дозріває», триптих «Спас у степах» (усі — 2008); серія «Історичні та громадські діячі (Портрет нації)» (від 1979); п’ятнадцятиділ. іконостас, присвяч. Страстям Христовим (1989, Львів. галерея мистецтв); цикл «На рядні» (2008–10); графіка — цикли ліноритів: «Абетка» (1975), «Постаті» (1976), «Галичина» (1983), «Голод. Реквієм» (1984), «Козак Мамай», «І. Мазепа», «Моління», «Тарас Бульба», «Велика мандрівка в Україну» (усі — 1986), «Дерево життя», «Тисячоріччя хрещення Русі-України», «Гравці», «Журба, надія і краса», «Розмови, примхи, теревені», «У ріднім краї — емігрант, на батьківський землі — чужинець» (усі — 1987); лінорити — «Примхи», «Пустка», «Слово», «Шлях» (усі — 1985); скульптури — «Сонце Ярило», «Дніпро з порогами», «Мати. Пієта» (усі — 1970), «Козак Мамай», «Три грації» (обидві — 1971), «Адам і Єва» (1978), «Дерево життя» (1981), «Самотня в степу» (1998), «Поет», «Птахи» (обидві — 2006); скульптурна композиція «Небесна Сотня» (2014).
Рекомендована література
- Климчук О. На барикадах, яких нема // Україна. 1989. № 18;
- «І день іде, і ніч іде…»: Каталог. Канів, 1991;
- Володимир Лобода: Каталог. Л., 2012.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
