ЛО́ГВИН Григорій Никонович (09(22). 05. 1910, с. Косівка, нині Олександрій. р-ну Кіровогр. обл. — 07. 03. 2001, Київ) — архітектор, мистецтво­знавець, аквареліст. Батько Ю. Логвина. Канд. архітектури (1948), д-р мистецтво­знавства (1968). Заслужений діяч мистецтв України (1996), засл. арх. України (1999). Почес. чл. Укр. академії архітектури (1992). Член НСАУ (1946) і НСХУ (1965). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1993), премії Фундації Т. і О. Антоновичів (1996) і «Ви­зна­н­ня» (2000). Медаль ім. М. Грушевського НТШ (1992). Учасник 2-ї світової вій­ни. Навч. у Харків. худож. ін­ституті (1931–34), ін­ституті інж. комунал. господарства (1934–36), Моск. ін­ституті образотвор. мистецтв (1938–41). Працював викл., архітектором-практиком. 1947–2001 — у НДІ теорії та історії архітектури і містобудува­н­ня (Київ), де обі­ймав посади кер. сектору, пров. н. с., ст. н. с.-консуль­танта. Автор знач. кількості наук. публікацій, путівників і книг, які ілюстрував влас. фото­графіями. Досліджував укр. арх-ру, малярство, графіку, скульпту­ру. Особливу увагу приділив укр. мистецтву та арх-рі доби бароко, роз­витку архіт.-мист. шкіл у 17–18 ст. Довів, що у 15 ст. в Україні сформувався тип «оборон. церков» і від­булося пере­несе­н­ня деревʼяної кон­струкції залому в мурува­н­ня, що мало вирішал. значе­н­ня для подальшого роз­витку укр. архітектури. Дослідив становле­н­ня та тенденції роз­витку укр. мистецтва 1240–1540, яке ґрунтувалося на засадах естетики європ. Пере­двідродже­н­ня й стало провісником гуманіст. реаліст. мистецтва укр. Від­роджен­ня 16–17 ст. Ви­значив і про­аналізував особливості почерку май­стрів мозаїк і фресок Софій. со­­бору, об­ґрунтував дату його спорудже­н­ня — 1017/1019–1030. Був одним із засн. і організаторів Укр. товариства охорони памʼяток історії та культури, Музею нар. архітектури та побуту України у с. Пи­рогів. Один з ініціаторів вид. «Іс­торія українського мистецтва» у 6-ти т.