КУГУЛЬТІ́НОВ Давид (Көглтин Дава; 13. 03. 1922, с. Абганер-Гаханкіни, нині Есто-Алтай, Калмикія, РФ — 17. 06. 2006, м. Еліста, Калмикія) — калмицький поет, пере­кла­­дач. Нар. поет Калмикії (1969). Держ. пре­мія РРФСР ім. М. Горького (1967), Державна премія СРСР (1976). Учас­ник 2-ї світової війни. 1945 ре­прес. 1956 реабіліт. За­­кін. Літ. ін­ститут у Москві (1960). Очолював СП Калмикії. Писав кал­­миц. і рос. мовами. Автор зб. «Бah нacнa шʏлгʏд» («Пісні юності», 1940), «Уphц» («Урожай», 1965), «Җиphл болн ухал­лhн» («Життя і роз­думи», 1967), «Hасн» («Вік», 1970), «Hи­иhин недр» («Сутність дружби», 1985), «Əмдрлин зʏʏцəн» («Гармонія життя», 1986), «Җuph­­лин хаалhар» («Дорогою життя», 1988), «Tөөрсн герл» («Світло, що заблукало», 1990), «И на­зва­ли Имя Его» (1999); поем «Дурн болн дəн» («Любов і війна», 1959), «Хаарта унун» («Жива вода», 1960), «Сар-Герл» («Сар Герел», 1964), «Ухана буцлт» («Бунт ро­зуму», 1965–71), «Моабит гидг тʏ­ʏрмд» («Моабітський вʼязень», 1988; про М. Джаліля) та ін. У поезії К. органічно по­єд­нано досвід світ. письменства і давні традиції усної творчості калмиц. народу, особливості його світос­при­йма­н­ня та естет. ідеалу. Роз­думи над терни­стою долею свого народу і людства загалом, прагне­н­ня пі­знати нац. джерела й діалектику духов. жит­тя сучасника, утвердити високі морал.-етичні критерії — основа його твор. пошуків. К. неодно­разово бував в Україні, брав участь у Днях калмиц. літ-ри на Запоріж­жі (1971), 7-му зʼ­їзді СПУ (1976), Шевченків. святі «В сімʼї вольній, новій…» (1983), ви­ступав на ювіл. вечорі до 80-річчя від дня народж. М. Бажана (1984), з яким товаришував від 1940-х рр. У г. «Літературна Україна» від 11 жовтня 1984 К. зі­знався: «Щоразу, коли буваю на Україні, я ніби повертаюся в країну моєї молодості. Молодість завжди прекрасна, хай на­віть у ній війна… Я кровʼю скропив землю України, і вона мені стала рідною назавжди… В роки війни пі­знав усю доброту, благородство, мужність українсько­го народу, ви­вчив його мову, на­стільки ви­вчив, що вже потім пе­рекладав Шевченка без під­ряд­ників». Захоплено сказав про глибоке істор. корі­н­ня укр. куль­тури, про її світ. значе­н­ня: «Ско­ро­стиглих культур немає, а є багатовікова робота духу: Маруся Чурай, Сковорода, Шевчен­ко, Франко, Леся Українка — імена, які сяють зорями першої величини на небозводі Всесвіту» («Радянська Україна» від 10 бе­резня 1983).

Тема України звучить у багатьох творах К. Кал­миц. мовою він пере­клав вірші «Заповіт», «Не женися на багатій…», «Ой чого ти почорніло…», «І тут, і всюди — скрізь погано…», «Хоча лежачого й не бʼють…», «Не завидуй багатому…», «Минають дні, минають ночі…», «Не спало­ся, — а ніч як море…», «На улиці не­ве­село…», «Г. З.» («Немає гір­ше, як в неволі…»), «Буває, іноді ста­рий…», «Ой умер старий бать­ко…», «У Бога за дверима лежала сокира…», «Не дай, Господи, нікому…», які уві­йшли до калмиц. вид. творів Т. Шевченка «Стихс» («Вірші», 1939) та «Шулгуд» («Поезії», 1964; обидва — Еліста). Присвятив Т. Шев­ченкові вірші «Вічний часу океан» (1989), ст. «Право учитися» («Друг читача», 1976, 15 липня), «Вічний “Заповіт”» («Радянська Україна», 1983, 10 березня). Укр. мовою окремі твори К. пере­клали А. Малишко, О. Новицький, М. Романченко, Ю. Петренко, П. Осадчук, Д. Луценко, С. Тель­нюк, П. Ребро та ін. Образ К. від­­творили у своїх віршах П. Мах («На Шевченківському святі», 1984) та І. Драч («Роз­мова з Давидом Кугультіновим», 1985).