Лойко Олег Антонович

ЛО́ЙКО Олег Антонович (Лойка Алег Антонавіч; 01. 05. 1931, м. Слонім, нині Гроднен. обл., Білорусь — 19. 11. 2008, там само) — білоруський письмен­ник, літературо­знавець, пере­кладач. Доктор філологічних наук (1969), професор (1971), член-кореспондент АН Білорусі (1989). Державна премія Білоруської РСР (1990). Член СП СРСР (1960). Закін. Білорус. університет (Мінськ, 1953). Працював у ньому 1956–2004: завідувач кафедри білорус. літ-ри (1985–2000), водночас декан (1990–96). Кер. університет. обʼ­єдн. «Узлёт» (1964–89). Дебютував віршами 1943 у «Баранавіцкай газеце». У багатьох поезіях — роз­думи над склад. про­блемами сучасності, тонкий ліризм, глибока віра в людину, щирість почут­тів, інтелектуалізм, філос. роз­думи, звʼязок із нар. творчістю. Автор зб. «На юначым шляху» (1959), «Задумен­ныя пералескі» (1961), «Дарогі і летуцен­ні» (1963), «Блакітнае азерца: Вершы і паэмы» (1965), «Каб не плакалі кані» (1967), «Дзівасіл» (1969), «Калі ў дарозе ты...: Вы­бранае» (1971), «Шчырасць» (1973), «Пачуц­ці: Ввершы і паэ­­ма», «Расколдован­ное Полесье» (обидві — 1976), «Лінія жыцця» (1978), «Скрыжалі: Вы­бранае» (1981), «Няроўныя даты» (1983), «Грайна» (1986), «Пралескі ў акопах» (1987), «Балады вайны і міру» (1988), «Талая вясна: Вершы і паэмы» (1990; усі — Мінськ). Для дітей написав поет. зб. «Як Тоня рэха шукала» (1962), «Карагод дзівосных прыгод» (1966), «Каля млына» (1972), «Дзе хто начуе?» (1977), «Пра дзеда Аяяй і бабку Оёёй» (1984), «Кніжка Надзейкі» (1987; усі — Мінськ), «Дрэва жыцця: Книга аднаго лёсу» (Слонім, 2004). Ви­вчав історію білорус. літ-ри, закономірності роз­витку нац. лірики і поеми, теорію сучас. поезії, про­блеми реалізму і романтизму; творчість М. Бог­дановича, А. Міцкевича, Якуба Коласа; білорус.-укр., білорус.-польс. літ. звʼязки. Під­готував моно­графії «Адам Міцкевіч і беларуская літаратура» (1959), «“Новая зямля” Якуба Коласа: Вытокi, велiч, хараство» (1961), «Максім Баг­дановіч» (1966), «Беларуская паэзiя пачатку XX стагод­дзя» (1972), «Гiсторыя беларускай лiтарату­­ры. Дакастрычнiцкi перыяд» (ч. 1–2, 1977–80; 1989), «Паэзiя i час» (1981; усі — Мінськ), «Янка Купала» (Москва, 1982; аудіокнига — Мінськ, 2010), «Як агонь, як вада...: Раман-эсэ пра Янку Купалу» (Мінськ, 1984; 2000), «Скорина» (Москва, 1989), «Францыск Скарына, або Сонца маладзіковае: Раман-эсэ» (1990; Державна премія Білоруської РСР, 1990), під­ручника «Старабеларуская літаратура» (2001), навч. посібника «Раўнакутны трохвугольнік, або Ад Палямона до Максіма Танка» (2003), «За­ймальная літаратура» (2009; усі — Мінськ). 1990 за сценарієм Л. знято д/ф «Максім Баг­дановіч. Апокрыф». Пере­клав білорус. мовою з франц. зб. «У ме­­сяцавым ззян­ні» (1974) П. Верлена, з нім. — «Спа­ткан­не і ро­стань» (1981) Й.-В. Ґете, «Улада песняспеву» (1997) Ф. Шіл­лера, окремі твори рос., укр. (зокрема П. Тичини, Є. Плужника), польс. та ін. поетів. Пере­клав та укладав двотомну антологію польс. поезії 20 ст. «Напярэймы: ад Буга да Варты» (Мінск, 2003). Україні присвятив поезії «Паэма Церасвянскай даліны», «Львоў­скія элегіі», «Пахаван­не Улазіслава Казака», «Караткевіч у Кіеє­ве», «Каламыйкі», «Караімы пакідаюць Чуфут-Кале» та ін. Деякі твори Л. пере­клали Р. Лубківсь­кий, П. Скунць, В. Лучук, Л. Череватенко, С. Литвин, B. Моруга, М. Львович та ін.

Завантажити статтю