ЛО́КТЄВ Вадим Михайлович (03. 05. 1945, Київ) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1983), професор (1997), академік НАНУ (2003). Заслужений діяч науки і техніки України (2000). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1977, 1990), премії ім. К. Синельникова (1985) та ім. М. Боголюбова (2006) НАНУ. Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2005) та 4-го (2012) та 3-го (2018) ступ. Золота медаль ім. В. Вернадського НАНУ (2014). Закін. Київський університет (1968), де 1982–97 за сумісництвом й викладав на фіз. і радіофіз. ф-тах. 1967–2013 — в Ін­ституті теор. фізики НАНУ (Київ): 1987–93 — зав. лаб. електрон. процесів у молекуляр. впорядков. структурах від­ділу теорії багаточастинк. систем, 1993–2013 — завідувач від­ділу неліній. фізики конденсов. стану; водночас від 1998 — завідувач кафедри заг. і теор. фізики Нац. тех. університету України «Київ. політех. ін­ститут»; від 2013 — гол. ред. Великої укр. енциклопедії. Академік-секр. Від­діл. фізики і астрономії НАНУ (2004–25). Один з най­авторитетніших пред­ставників всесвітньо ві­домої теор. школи академік АНУ О. Давидова. Осн. дослідж. присвячені теорії твердого тіла, зокрема оптики, фізики магніт. явищ, тео­рії не­впорядк. середовищ, над­провід­ності. Як автору та спів­­автору йому належать: перед­баче­н­ня (разом з Ю. Гайдідеєм) явища біекситон. роз­щепле­н­ня та поляризації спектрал. ліній у зоні двочастинк. по­глина­н­ня; перед­баче­н­ня (разом з В. Островським) нового ліній. магнітооптич. ефекту, який раніше вважався неможливим, квант. теорія магнетиків з великим внеском спін-орбітал. взаємодії, яка уві­йшла до під­ручників з теорії магнетизму, і концепція (разом з В. Калитою) про квант. магнітні фазові пере­ходи типу зміще­н­ня; перед­баче­н­ня магніт. структури однієї з низькотемператур. фаз твердого кисню (структура Л.) і поясне­н­ня магніт. та оптич. властивостей цього унікал. кріо­кри­стала; перед­баче­н­ня ефекту аномал. під­силе­н­ня інфрачервоного по­глина­н­ня в антиферомагнетиках з домішками (разом з М. Івановим і Ю. Погорєловим) і теорія не­впорядк. магнетиків (теорія Іванова–Л.–Погорєлова домішк. станів великого радіуса в кри­сталах); теорія магнітозгин­них хвиль у пластинах і стрижнях (разом з В. Барʼяхтаром і С. Рябченком); теорія електрон. спектра (разом Ю. Гайдідеєм) і новий нефонон. механізм спарюва­н­ня носіїв у високотемператур. над­провід. мідних оксидах (механізм Гайді­дея–Л.–Вебера); зʼясува­н­ня (разом з Ю. Халак) причини порогового характеру акустолюміне­сценції і рельєф для руху сходинки на гвинт. дис­локаціях в іон­них кри­сталах (потенціал Л.–Халак); узагальне­н­ня (разом з В. Гусиніним і С. Шараповим) теорії Бардіна–Купера–Шріфера на металеві системи з довіл. густиною носіїв, яке описало кросовер від надплин­ності до над­провід­ності і появу псевдощілини в квазічастинк. спектрі носіїв; теорія (разом Ю. Погорєловим) над­провід­ності в допованих, або т. зв. поганих, металах, в яких формува­н­ня над­провід. конденсату можливе лише в скінченому інтервалі концентрацій носіїв як це має місце в сполуках високотемператур. над­провід­ників, янтелерівський механізм спарюва­н­ня в фулеритах (разом з Е. Пашицьким); теорія (разом з О. Гомонай) домено­утворе­н­ня в антиферомагнетиках, що спирається на магнітопружну взаємодію та уявле­н­ня про тензор роз­деформува­н­ня і перед­баче­н­ня ефекту форми, або залежності частот АФМР від форми зразка; перед­баче­н­ня (разом з Ю. Халак) орієнтац. домен. структури у фулериті; теорія (разом з О. Гомонай) крутил. моменту, що викликаний спін-поля­ризов. струмом в антиферомагнетиках; теорія (разом з А. Бугрі­єм) бозе-айнштайнів. неодно­рід. у просторі конденсації магнонів у тонких феромагніт. плівках, яка може від­бутися при високих (включно з кімнатною) т-рах.