Локтєв Вадим Михайлович

ЛО́КТЄВ Вадим Михайлович (03. 05. 1945, Київ) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1983), професор (1997), академік НАНУ (2003). Заслужений діяч науки і техніки України (2000). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1977, 1990), премії ім. К. Синельникова (1985) та ім. М. Боголюбова (2006) НАНУ. Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2005) та 4-го (2012) та 3-го (2018) ступ. Закін. Київський університет (1968), де 1982–97 за сумісн. й викладав на фіз. і радіофіз. ф-тах. 1967–2013 — в Інституті теор. фізики НАНУ (Київ): 1987–93 — зав. лаб. електрон. процесів у молекуляр. впорядков. структурах відділу теорії багаточастинк. систем, 1993–2013 — завідувач відділу неліній. фізики конденсов. стану; водночас від 1998 — завідувач кафедри заг. і теор. фізики Нац. тех. університету України «Київ. політех. інститут»; від 2013 — гол. ред. Великої укр. енциклопедії. Від 2004 — академік-секр. Відділ. фізики і астрономії НАНУ. Один з найавторитетніших представників всесвітньо відомої теор. школи академік АНУ О. Давидова. Осн. дослідж. присвячені теорії твердого тіла, зокрема оптики, фізики магніт. явищ, тео­рії невпорядк. середовищ, надпровідності. Як автору та спів­автору йому належать: передбачення (разом з Ю. Гайдідеєм) явища біекситон. розщеплення та поляризації спектрал. ліній у зоні двочастинк. поглинання; передбачення (разом з В. Островським) нового ліній. магнітооптич. ефекту, який раніше вважався неможливим, квант. теорія магнетиків з великим внеском спін-орбітал. взаємодії, яка увійшла до підручників з теорії магнетизму, і концепція (разом з В. Калитою) про квант. магнітні фазові переходи типу зміщення; передбачення магніт. структури однієї з низькотемператур. фаз твердого кисню (структура Л.) і пояснення магніт. та оптич. властивостей цього унікал. кріо­кристала; передбачення ефекту аномал. підсилення інфрачервоного поглинання в антиферомагнетиках з домішками (разом з М. Івановим і Ю. Погорєловим) і теорія невпорядк. магнетиків (теорія Іванова–Л.–Погорєлова домішк. станів великого радіуса в кристалах); теорія магнітозгинних хвиль у пластинах і стрижнях (разом з В. Бар’яхтаром і С. Рябченком); теорія електрон. спектра (разом Ю. Гайдідеєм) і новий нефонон. механізм спарювання носіїв у високотемператур. надпровід. мідних оксидах (механізм Гайді­дея–Л.–Вебера); з’ясування (разом з Ю. Халак) причини порогового характеру акустолюміне­сценції і рельєф для руху сходинки на гвинт. дислокаціях в іонних кристалах (потенціал Л.–Халак); узагальнення (разом з В. Гусиніним і С. Шараповим) теорії Бардіна–Купера–Шріфера на металеві системи з довіл. густиною носіїв, яке описало кросовер від надплинності до надпровідності і появу псевдощілини в квазічастинк. спектрі носіїв; теорія (разом Ю. Погорєловим) надпровідності в допованих, або т. зв. поганих, металах, в яких формування надпровід. конденсату можливе лише в скінченому інтервалі концентрацій носіїв як це має місце в сполуках високотемператур. надпровідників, янтелерівський механізм спарювання в фулеритах (разом з Е. Пашицьким); теорія (разом з О. Гомонай) доменоутворення в антиферомагнетиках, що спирається на магнітопружну взаємодію та уявлення про тензор роздеформування і передбачення ефекту форми, або залежності частот АФМР від форми зразка; передбачення (разом з Ю. Халак) орієнтац. домен. структури у фулериті; теорія (разом з О. Гомонай) крутил. моменту, що викликаний спін-поля­ризов. струмом в антиферомагнетиках; теорія (разом з А. Бугрі­єм) бозе-айнштайнів. неодно­рід. у просторі конденсації магнонів у тонких феромагніт. плівках, яка може відбутися при високих (включно з кімнатною) т-рах.

Завантажити статтю