Лотоцька Наталія Василівна
ЛОТО́ЦЬКА Наталія Василівна (20. 09. 1938, с-ще Більшівці, нині селище Галицького р-ну Івано-Франківської обл. — 21. 12. 2007, Київ) — актриса. Дочка В. Лотоцького. Народний артист України (1993). Закінчила філологічний факультет Львівського університету (1959), студію при Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (1961; викл. Б. Тягно), на сцені якого відтоді грала. Від 1963 — у Києві: актриса Національного драматичного театру ім. І. Франка; водночас 1968–98 — ведуча радіопрограми «Від суботи до суботи»; 1986–97 викладала в Університеті культури і мистецтв: доцент кафедри сценічної мови. Володіла великою сценічною привабливістю, щедрим даром виразного драматичного слова, пластичною культурою; її виконавський стиль базувався на природному інтелектуальному та лірико-драматичному вияві. Майстерно виконувала характерні ролі, гнучкий психолого-аналітичний талант проявила у виставах зарубіжній драматургії. Знялася у фільмах «Чому посміхалися зорі» (1966, реж. І. Шмарук), «Буйна» (1990, т/ф, 2 cерії, реж. В. Василенко), «Мина Мазайло» (1991, реж. С. Проскурня), «Царівна» (1994, 20 серій, реж. С. Туряниця). 2013 у рідному с-щі Л. встановлено меморіальну дошку.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Маруся («Лимерівна» Панаса Мирного), Прісенька («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки), Амата («Енеїда» за І Котляревським), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Качинська («Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Світлана («Веселка» М. Зарудного), Оля, Галя («Сторінка щоденника», «В степах України» О. Корнійчука), Наталка («Горлиця» О. Коломійця), Софія Павлівна («Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим), Коробочка («Брате Чичиков» Н. Садур за М. Гоголем), Поліна («Солдатська вдова» М. Анкілова), Інна («Колеги» за В. Аксьоновим), Ґолда («Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом; Державна премія України ім. Т. Шевченка, 1993), Урсула («Багато галасу даремно» В. Шекспіра), Місіс Пірс («Піґмаліон» Б. Шоу), Арміда («Привиди» Е. де Філіппо), Вона («Маячня удвох» Е. Йонеско), Фрейк («Кар’єра Артуро Уї» Б. Брехта), Рікка («Юстина» Х. Вуолійокі).
Рекомендована література
- Жежера В. Сімнадцять сірників від Лотоцької // УТ. 1993. № 5;
- Мелешкіна І. Тихий ювілей // Там само. 2013. № 5.
Завантажити статтю
Людина 
