Лоцманська Кам’янка

Визначення і загальна характеристика

ЛО́ЦМАНСЬКА КА́МʼЯНКА — історична місцевість на сході Соборного ра­йону Дні­пра (у радянський період і 1991–2016 — Дні­пропетровськ), на правому березі р. Дні­про, колишнє поселе­н­ня дні­провських лоцманів. Ін. назви — Лоц-Камʼянка, Камʼянка. Гол. вулиці: Б. Мільмана, Яснополянська та Лоцманська. На Зх. межує з колиш. козац. с. Мандриківка (нині місцевість Дні­пра), на Пд. — з колиш. козац. містечком Старі Кодаки (нині село Дні­пров. р-ну). На тер. Л. К. виявлено поселе­н­ня білозер. культури, зна­йдено артефакти давньорус. часу. Здавна на цих землях роз­міщувалися козац. за­ймища. Історія Л. К. роз­починається у 1630-х рр. во­дночас зі зведе­н­ням Кодац. фортеці, коли виникла необхідність по­стій. профес. проведе­н­ня ко­зац. суден через Дні­прові пороги. Спочатку поселе­н­ня мало назву Камʼянка. На думку письмен­ника та фольклориста 19 ст. О. Афанасьєва-Чужбинського, назву поселен­ню дали чисел. виходи каменю на його тер. Колись тут протікала р. Камʼянка, яка починалася в одній із балок. Під час Визв. війни за універсалом Б. Хмельницького кіль­кість берег. варти козаків-лоцманів збільшено, зокрема вони були створ. біля усіх найбільших порогів. По­ступово невелике лоцман. поселе­н­ня пере­творилося на слободу. 1737 тут зведено Камʼян. ретраншемент. За твердже­н­ням історика Д. Яворницького, 1750 за наказом Запороз. коша сюди пере­вели час­тину річників з Ненаситец. (за на­звою найнебезпеч. з Дні­прових порогів) берег. сторожі та греб. флотилії. Від поч. 1770-х рр. тут почали селитися й селяни-втікачі, які рятувалися на пн. запороз. землях від татар. набігів, окрім профес. козац. річників, вже мешкали й їхні родини. Після знище­н­ня Запороз. Січі 1775 козац. лоцман. служба самоліквідувалася. Згодом лоцман. діяльність від­новлено цар. владою. 1787 лоцмани з Л. К. провели через усі пороги велику цар. флотилію Катерини ІІ під час подорожі у Крим. За наказом цар. влади їх звільнили від податків і військ. повин­ностей. Їм виплачували заробітну платню з держ. казни. Й надалі жит­тєвий і профес. устрій лоцманів був подібний до козацького. Двічі на рік — перед початком навігації та перед її заверше­н­ням — лоцмани обирали собі отамана, його помічника, скарб­ника та писаря. Вони проводили через пороги човни між Катеринославом (нині Дні­про), Ка­мʼянкою (нині місцевість Амур-Нижньодні­пров. р-ну Дні­пра), Огрін­ню, Чаплями (нині обидва — місцевості у Самар. р-ні Дні­пра) та Кічкасом (нині місцевість Запоріж­жя), о-вом Хортиця, Олек­сандрівськом (нині Запоріж­жя; уся від­стань складала бл. 80 км). Лоцмани поділялися на 2 стат­ті: пред­ставники 1-ї проводили судна, 2-ї — тільки плоти; ви­­окремлювали й 3-ю ста­т­тю — пом. лоцманів. Тут також ремонтували судна. 1794 у Л. К. збудували першу церкву. 1811 до лоцманів зарахували всіх жит. Л. К. і Старих Кодаків віком від 20-ти до 60-ти р. 1784–1923 Л. К. — у складі Катеринослав. пов.; 1784–1925 — Катеринослав. губ. У 19 — на поч. 20 ст. була центром адм.-тер. одиниці Лоцман. контора Дні­пров. порогів, якій під­порядковувалися Старі Кодаки та с. Широке (нині Солонян. р-ну Дні­проп. обл.). Збереглася адм. будівля, у якій роз­міщувалася контора лоцманів (нині наркол. лікарня). 1872 у Л. К. мешкали 2022, 1885 — 2063 особи. З прокладе­н­ням у 1870-х рр. — на поч. 20 ст. кількох черг Катеринин. і Лозово-Севастоп. (нині Придні­пров. і Пд.) залізниць екс­плуатувати річк. транс­порт побл. Катеринослава та Олександрівська стали дещо менше. 1785 у Л. К. налічувалося 42, 1787 — 120, 1909 — 300 лоцманів. 1908 від­крито 2-класну земську школу. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. Від 1923 у складі Дні­проп. округи існував Лоцман-Камʼян. р-н. Згодом Л. К. як окремий насел. пункт ліквідовано та при­єд­нано до Дні­пропетровська. 1932 після затопле­н­ня порогів і спорудже­н­ня Дні­прогесу (див. також Дні­провське водо­сховище, Дні­провський кас­кад ГЕС) лоцман. професія втра­тила свою актуальність. Лоцмани стали необхідними знову на період 1941–46, коли вдруге зʼявилися дні­прові пороги. У 1941 рад. війська перед від­ступом пі­дірвали греблю Дні­прогесу, нім. окупац. влада частково від­новила станцію, але перед своїм від­ступом 1943 також знищила. На­прикінці 1960-х рр. роз­­почато спорудже­н­ня дні­пров. мікрора­йону Пере­мога (до 1975 мав робочу назву Лоцманський масив; забудовується донині), за проектува­н­ня якого арх. П. Нірінберг, М. Ро­занов, О. Хавкін, Є. Яшунський, А. Воловик 1983 отримали держ. премію СРСР. На Зх. місцевості зведені масиви Пере­мога-5 і Пере­мога-6. У 1980-х рр. на Сх. на кручі над Л. К. побудовано масив Сокіл. 2000 через р. Дні­про від­крито Пд. міст, який без­посередньо виходить на Л. К. і сполучає мікрора­йони Пере­мога та Придні­провський. 1994 у Лоцман-Ка­мʼян. Будинку культури з ініціативи Г. Омельченка (вважається остан. дні­пров. лоцманом) від­крито єдиний в Україні Музей історії лоцманів Дні­прових порогів. Є міська гімназія № 130. Діє Свято-Микол. церква УПЦ МП. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, памʼятний знак лоцманам. У Л. К. народилися парт. і рад. діяч І. Казанець та військ. діяч, двічі Герой Радянського Союзу О. Федоров. Разом із Д. Яворницьким сюди неодноразово при­їжджав художник І. Рєпін. 1910–21 тут мешкали О. Косач-Кривинюк, яка працювала земським лікарем, і її чоловік М. Кривинюк. Багато разів у неї гостювала сестра Леся Українка. У цей період у Л. К. функціонував самодіял. театр. За пере­казами місц. лоцманів, звідси Дні­пром через пороги до Хортиці прямував Т. Шевченко. Існує легенда, що Кобзар не злякався бурхливих порогів, а лоцманам казав: «Укра­їнці — сини Дні­пра, тож він ніколи не завдасть їм шкоди».

Літ.: Ромашко В. А. Жилище Белозерской культуры поселения Лоцманская Каменка в Надпорожье // Вісн. Дні­проп. університету. Сер. Історія та археологія. 2001. Вип. 6; Дні­провські лоцмани і нариси з історії та історіо­графії. Хн., 2012; Коченевська Р. В. Лоцманська Камʼянка на Січеславщині — колиска славних лицарів // Промінь Просвіти. 2013, 17 черв.; Ченцова Н. В. До історії громади Дні­провських лоцманів // Січеслав. альм. 2014. № 7; Букреєва А. Міць Лоцманської Камʼянки // Рідне слово. 2015, 29 черв.

В. В. Манюк

Завантажити статтю