КУДА́Ш Сайфі (Ҡудаш Сәйфи; 21. 09(03. 10). 1894, с. Кляшево Уфимської губернії, нині Башкорто­­стан, РФ — 29. 06. 1993, м. Уфа, Башкорто­стан, похований у рідному селі) — башкирський письмен­ник, пере­кладач. Член Спілки письмен­ників СРСР (1934). Народний поет Башкирської АРСР (1964). Державні нагороди СРСР. На­вчався у медресе (1915–18). Учи­телював, працював у редакції газет. Очолював Спілку письмен­ників Башкорто­стану (1943–48). Писав башкирською, татарською і російською мовами. Основні теми творів К. — соціалістичні пере­творе­н­ня в Башкорто­стані, героїка 2-ї світової війни. Автор романів у віршах «Ҡушҡайын» («Кушкаїн», 1936), збірок поезій «Саҡырау» («Заклик», 1942), «Бөтә йөрәктән» («Від усьо­го серця», 1943), «Һөйөү hүҙ­ҙә­ре» («Слова зі­зна­н­ня», 1981), «Книга судьбы» (1983), історико-біо­графічної повісті «Яҙҙы ҡаршыла­ғанда» («Назу­стріч весні», 1954; про М. Гафурі та Г. Тукая), низки творів для дітей. Українським темам при­святив поеми «Зу­стріч» (1939), «Помста» (1941), «Думи опівно­чі» (1942), вірші «Живи, Україно» (1943), «Лист у Київ» (1947), «Бра­терство» (1954), «М. Т. Рильському» (1958) та ін. Досліджував українську літературу, зокрема творчість Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини. Пере­клав окремі тво­ри Т. Шевченка, І. Франка, П. Пан­ча, П. Тичини та ін.