Колокольцов Василь Григорович

Визначення і загальна характеристика

КОЛОКО́ЛЬЦОВ Василь Григорович (27. 12. 1867, Харків, за ін. даними — с. Верхня Писарівка, нині Вовчан. р-ну Харків. обл. — 29. 09. 1934, Париж) — громадсько-політичний діяч, меценат. 1877 вступив до Харків. гімназії, 1879–86 навч. у Пет­­ров. Полтав. кадет. корпусі. 1891 закін. Петровсько-Розумов. с.-г. і лісову академію побл. Москви, згодом переїхав до Верхньої Пи­­сарівки, де опікувався успадк. маєтком. Активно займався бла­­годійниц. діяльністю: облаштував у маєтку дит. притулок на 100–150 дітей, школу для дефектив. дітей, земську лікарню з амбулаторією, земську кіннопошт. станцію, відділ. інфекц. лі­­карні, школу садівництва й городництва, 2-класне училище та квартири для вчителів. 1893 (за ін. даними — 1897) обраний головою Вовчан. повіт. земської управи, згодом — Харків. губерн. земської управи. Здійснив мас­­ш­­табні перетворення, внаслідок яких Вовчан. пов. за темпами благоустрою, розвитку культури й освіти 1910–13 посідав 2-е м. у Рос. імперії після Моск. повіту. У Вовчанську за кошти, отрима­­ні від продажу садиб К. і проведення ярмарок і лотерей, побудовано приміщення учител. семінарії, Нар. будинку, історико-археол. музею, земської управи. Член партії кадетів. 1912–17 — ред. «Волчанского земского листка».

Під час 1-ї світової вій­ни на тер. свого маєтку організував шпиталі. Після гетьман. перевороту за пропозицією Ф. Лизогуба увійшов до складу РМ Української Держави: у травні–жовтні 1918 — Міністр земел. справ. У ході реорганізації звільнив частину співроб. (насамперед при­­хильників соціалізації землі), на­­полягав на використанні у діловодстві російської мови, що викликало опір з боку службовців, признач. за часів УЦР. Ініціював ухва­­лення низки законів у галузі с. господарства, працював над проектом помірк. аграр. реформи. 17 жовтня 1918 підписав запис­­ку 9-ти міністрів із вимогою переорієнтації зовн. політики Укра­­їнської Держави із Четвертного союзу на Антанту та встановлен­­ня федератив. зв’язку із небіль­­шов. Росією, після чого уряд від­­правлено у відставку. Після падіння Гетьманату приєднався до Білого руху: у березні–вересні 1919 — нач. упр. землеробства і землевпорядкування Особл. на­­ради А. Драгомирова при головнокомандувачі ЗС Пд. Росії А. Де­­нікіні. На еміграції мешкав у Гре­­ції, Сербії, Німеччині, Франції. 1925–34 працював на заводі «Рено» побл. Парижа. 1930 створив і очолив Вовчан. земляцтво, яке згодом увійшло до Харків. земляцтва у Парижі (був чл. його правління та почес. головою). Через важку хворобу покінчив життя самогубством. 2007 на честь 140-­річчя від дня народж. К. йому встановлено пам’ятник у Вовчанську.

Завантажити статтю