Колокольцов Василь Григорович

КОЛОКО́ЛЬЦОВ Василь Григорович (27. 12. 1867, Харків, за ін. даними — с. Верх­ня Писарівка, нині Вовчан. р-ну Харків. обл. — 29. 09. 1934, Париж) — громадсько-політичний діяч, меценат. 1877 вступив до Харків. гімназії, 1879–86 навч. у Пет­­ров. Полтав. кадет. корпусі. 1891 закін. Петровсько-Ро­зумов. с.-г. і лісову академію побл. Москви, згодом пере­їхав до Верх­ньої Пи­­сарівки, де опікувався успадк. маєтком. Активно за­ймався бла­­годійниц. діяльністю: облаштував у маєтку дит. притулок на 100–150 дітей, школу для дефектив. дітей, земську лікарню з амбулаторією, земську кін­нопошт. станцію, від­діл. інфекц. лі­­карні, школу садівництва й городництва, 2-класне училище та квартири для вчителів. 1893 (за ін. даними — 1897) обраний головою Вовчан. повіт. земської управи, згодом — Харків. губерн. земської управи. Здійснив мас­­ш­­табні пере­творе­н­ня, внаслідок яких Вовчан. пов. за темпами благоустрою, роз­витку культури й освіти 1910–13 посідав 2-е м. у Рос. імперії після Моск. повіту. У Вовчанську за кошти, отрима­­ні від продажу садиб К. і проведе­н­ня ярмарок і лотерей, побудовано приміще­н­ня учител. семінарії, Нар. будинку, історико-археол. музею, земської управи. Член партії кадетів. 1912–17 — ред. «Волчанского земского листка».

Під час 1-ї світової вій­ни на тер. свого маєтку організував шпиталі. Після геть­ман. пере­вороту за пропозицією Ф. Лизогуба уві­йшов до складу РМ Української Держави: у травні–жовтні 1918 — Міністр земел. справ. У ході реорганізації звільнив частину спів­роб. (насамперед при­­хильників соціалізації землі), на­­полягав на викори­стан­ні у діловодстві російської мови, що викликало опір з боку службовців, при­знач. за часів УЦР. Ініціював ухва­­ле­н­ня низки законів у галузі с. господарства, працював над проектом помірк. аграр. реформи. 17 жовтня 1918 під­писав запис­­ку 9-ти міністрів із вимогою пере­орієнтації зовн. політики Укра­­їнської Держави із Четвертного союзу на Антанту та встановлен­­ня федератив. звʼязку із небіль­­шов. Росією, після чого уряд від­­­правлено у від­ставку. Після паді­н­ня Геть­манату при­єд­нався до Білого руху: у березні–вересні 1919 — нач. упр. землеробства і земле­впорядкува­н­ня Особл. на­­ради А. Драгомирова при головнокомандувачі ЗС Пд. Росії А. Де­­нікіні. На еміграції мешкав у Гре­­ції, Сербії, Німеч­чині, Франції. 1925–34 працював на заводі «Рено» побл. Парижа. 1930 створив і очолив Вовчан. земляцтво, яке згодом уві­йшло до Харків. земляцтва у Парижі (був чл. його правлі­н­ня та почес. головою). Через важку хворобу покінчив життя самогубством. 2007 на честь 140-­річ­чя від дня народж. К. йому встановлено памʼятник у Вовчанську.

Літ.: Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. К.; Філадель­­фія, 1995; Корновенко С. В. В. Г. Колокольцев і аграрна реформа П. Скоропадського // Геть­манат П. Скоропадсь­­кого: історія, по­статі, контроверсії: Зб. пр. Всеукр. наук. конф., 19–20 трав. 2008. К., 2008; Яневський Д. Б. Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Х., 2010.

В. Р. Мараєв

Завантажити статтю