Колоніалізм
КОЛОНІАЛІ́ЗМ (франц. colonialisme, від лат. colonia — поселення) — політика країни чи групи країн, спрямована на підкорення іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. Політичну основу колоніалізму становило насильницьке позбавлення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, узурповані метрополіями.
Розрізняють збройний колоніалізм — підкорення силою, шляхом колоніальних воєн (Велика Британія — в Індії, Франція — в Алжирі та інші) і договірний колоніалізм — примусове нав’язування нерівноправних угод про визнання васальної залежності, встановлення протекторату (Велика Британія — князівствам басейну Перської затоки, Франція — Марокко, Тунісу тощо). Особливою формою є переселенський колоніалізм — переселення окремих верств населення метрополій до колоній (грецькі колонії у Північному Причорномор’ї, британські — у Північній Америці, Австралії та інші).
Унаслідок встановлення колоніального контролю виникають нерівноправні відносини між колонізатором (метрополією) та колонією (провінцією), що знаходить вияв у:
- політичному пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;
- різному порядку формування та функціонування державних інституцій метрополії та колонії;
- обмеженні населення колонії в правах.
Виокремлюють 2 основні етапи становлення та розвитку колоніальної системи:
- перший збігається з періодом Великих географічних відкриттів (15–16 ст.), у ході яких європейські держави захоплювали великі території в Африці й Америці (Португалія, Іспанія) або здійснювали торговельну експансію, встановлюючи нерівноправні торговельні відносини з країнами Сходу (Англія, Нідерланди), що стало початком створення колоніальної системи;
- другий тривав від 16 до початку 20 ст., коли більша частина світу виявилася поділеною між порівняно невеликою кількістю держав-метрополій. У цей період сформувалися й існували Британська, Німецька, Іспанська, Нідерландська, Португальська, Російська, Французька колоніальні імперії; значні колоніальні володіння мали Бельгія, Данія, Італія, США, Японія та інші країни. Їм належало понад 50 % території Азії та 90 % — Африки. Площа найбільшої колоніальної імперії — Британської — становила 32,5 млн км2, а власне Англії — лише 309,8 тис. км2 (менше 1 %).
У 1914 близько 60 % населення Землі проживало у колоніях або на залежних територіях. Боротьба за переділ колоній між провідними країнами світу стала однією з причин Першої світової війни. У другій половині 1940-х — на початку 1960-х років унаслідок визвольної боротьби народів відбувся розпад колоніальної системи, десятки колишніх колоній стали незалежними і суверенними державами. Генеральна Асамблея ООН у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 оголосила колоніалізм міжнародним злочином проти людськості. У цьому акті зафіксовано, що всі народи мають право на самовизначення, а колоніалізм суперечить Статутові ООН і шкодить розвитку співробітництва та встановленню миру у всьому світі. ООН закликала покласти край колоніалізму у будь-яких формах. Однак прихильники концепції модернізації вважають, що, попри різні форми гноблення, перетворення, які здійснювали метрополії в колоніях, об’єктивно сприяли їхньому соціально-економічному розвитку. На противагу їм значна частина дослідників акцентує увагу на негативних наслідках колоніалізму, зокрема О. Грабович у статті «Колоніялізм і його спадщина в Україні» (1994) та «Колоніяльна спадщина в сьогоднішній Україні» (2013) пише про викривлення у психології українців, які стали наслідком 300-річного перебування у становищі колонії: «Безініціативність, нерішучість, страх приймати індивідуальні рішення, ірраціональний страх та розмаїті фобії, недовірливість, пасивність і байдужість до всього, колективна депресія, зневіра в майбутньому».
Повний розпад колоніальної системи фактично завершився у 1970-х роках. Останньою великою колонією, яка отримала незалежність, стала Намібія (1990). Нині під владою деяких держав (Великої Британії, Нідерландів, США, Франції) перебувають кілька невеликих, здебільшого острівних територій. Утім, їхній правовий режим тільки окремими елементами нагадує систему відносин між колоніями і метрополіями.
У другій пол. 20 — на поч. 21 ст. на зміну колоніалізму прийшов неоколоніалізм — намагання метрополій нав’язати колишнім колоніям (нині суверенним державам) нерівноправні стосунки. Так, Росія через економічний тиск і механізми культурно-інформаційної комунікації активно просуває на території країн, які постали після розпаду СРСР (насамперед України й Білорусі), концепцію «русского мира» (Pax Russica) — своєрідну політичну, економічну, культурну реінкарнацію Російської імперії (або СРСР) у сучасних формах Митного, Євразійського союзів чи новітніх концепцій. Виявом реалізації цієї мети стала прихована (завуальована) і відкрита військова агресія Росії, починаючи з поч. 2014 на Півдні та Південному Сході України.
Рекомендована література
Завантажити статтю
