Колоніалізм

КОЛОНІАЛІ́ЗМ (франц. colonialisme, від лат. colonia — поселе­н­ня) — політика країни чи групи країн, спрямована на під­коре­н­ня іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. Політичну основу колоніалізму становило насильницьке по­збавле­н­ня населе­н­ня колоній можливостей реалізовувати свої суверен­ні права, узурповані метрополіями.

Роз­різняють збройний колоніалізм — під­коре­н­ня силою, шляхом колоніальних воєн (Велика Британія — в Індії, Франція — в Алжирі та інші) і договірний колоніалізм — примусове навʼязува­н­ня нерівноправних угод про ви­зна­н­ня васальної залежності, встановле­н­ня протекторату (Велика Британія — князівствам басейну Перської затоки, Франція — Марок­ко, Тунісу тощо). Особливою формою є пере­селенський колоніалізм — пере­селе­н­ня окремих верств населе­н­ня метрополій до колоній (грецькі колонії у Пів­нічному Причорноморʼї, британські — у Пів­нічній Америці, Австралії та інші).

Унаслідок встановле­н­ня колоніального контролю виникають нерівноправні від­носини між колонізатором (метрополією) та колонією (провінцією), що знаходить вияв у:

• політичному пануван­ні метрополії і, від­повід­но, домінуван­ні одного етносу чи нації;
• різному порядку формува­н­ня та функціонува­н­ня державних ін­ституцій метрополії та колонії;
• обмежен­ні населе­н­ня колонії в правах.

Ви­окремлюють 2 основні етапи становле­н­ня та роз­витку колоніальної системи:

• перший збігається з періодом Великих гео­графічних від­крит­тів (15–16 ст.), у ході яких європейські держави захоплювали великі території в Африці й Америці (Португалія, Іспанія) або здійснювали торговельну екс­пансію, встановлюючи нерівноправні торговельні від­носини з країнами Сходу (Англія, Нідерланди), що стало початком створе­н­ня колоніальної системи;
• другий тривав від 16 до початку 20 ст., коли більша частина світу виявилася поділеною між порівняно невеликою кількістю держав-метрополій. У цей період сформувалися й існували Британська, Німецька, Іспанська, Нідерландська, Португальська, Російська, Французька колоніальні імперії; значні колоніальні володі­н­ня мали Бельгія, Данія, Італія, США, Японія та інші країни. Їм належало понад 50 % території Азії та 90 % — Африки. Площа найбільшої колоніальної імперії — Британської — становила 32,5 млн км², а власне Англії — лише 309,8 тис. км² (менше 1 %).

У 1914 близько 60 % населе­н­ня Землі проживало у колоніях або на залежних територіях. Боротьба за пере­діл колоній між провід­ними країнами світу стала однією з причин Першої світової війни. У другій половині 1940-х — на початку 1960-х років унаслідок визвольної боротьби народів від­бувся роз­пад колоніальної системи, десятки колишніх колоній стали незалежними і суверен­ними державами. Генеральна Асамблея ООН у Декларації про на­да­н­ня незалежності колоніальним країнам і народам 1960 оголосила колоніалізм між­народним злочином проти людськості. У цьому акті зафіксовано, що всі народи мають право на самови­значе­н­ня, а колоніалізм суперечить Статутові ООН і шкодить роз­витку спів­робітництва та встановлен­ню миру у всьому світі. ООН закликала покласти край колоніалізму у будь-яких формах. Однак прихильники концепції модернізації вважають, що, попри різні форми гнобле­н­ня, пере­творе­н­ня, які здійснювали метрополії в колоніях, обʼєктивно сприяли їхньому соціально-економічному роз­витку. На противагу їм значна частина дослідників акцентує увагу на негативних наслідках колоніалізму, зокрема О. Грабович у стат­ті «Колоніялізм і його спадщина в Україні» (1994) та «Колоніяльна спадщина в сьогоднішній Україні» (2013) пише про викривле­н­ня у психології українців, які стали наслідком 300-річного пере­бува­н­ня у становищі колонії: «Без­ініціативність, нерішучість, страх при­ймати індивідуальні ріше­н­ня, ір­раціональний страх та роз­маїті фобії, недовірливість, пасивність і байдужість до всього, колективна де­пресія, зневіра в майбутньому».

Повний роз­пад колоніальної системи фактично завершився у 1970-х роках. Остан­ньою великою колонією, яка отримала незалежність, стала Намібія (1990). Нині під владою деяких держав (Великої Британії, Нідерландів, США, Франції) пере­бувають кілька невеликих, здебільшого острівних територій. Утім, їхній правовий режим тільки окремими елементами нагадує систему від­носин між колоніями і метрополіями.

У другій пол. 20 — на поч. 21 ст. на зміну колоніалізму при­йшов неоколоніалізм — намага­н­ня метрополій навʼязати колишнім колоніям (нині суверен­ним державам) нерівноправні стосунки. Так, Росія через економічний тиск і механізми культурно-інформаційної комунікації активно просуває на території країн, які по­стали після роз­паду СРСР (насамперед України й Білорусі), концепцію «рус­ского мира» (Pax Russica) — своєрідну політичну, економічну, культурну реінкарнацію Російської імперії (або СРСР) у сучасних формах Митного, Євразійського союзів чи новітніх концепцій. Виявом реалізації цієї мети стала прихована (завуальована) і від­крита військова агресія Росії, починаючи з поч. 2014 на Пів­дні та Пів­ден­ному Сході України.

Літ.: Винар Б. Еконо­мічний колоніалізм в Україні. Париж, 1958, Нью-Йорк, Львів, Париж, 2005; R. Aldrich, J. Connell. The Last Co­­lonies. Cambridge, 1998; Сі­­кора Б. Російська економічна екс­пансія в Україні. К., 2003; Ева М. Томсон. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм / Пер. з англ. К., 2006.

В. П. Капелюшний

Завантажити статтю