КОЛЯНЧУ́К Олександр Микола­йович (02. 04. 1932, с. Вілька Тарнівсь­ка, Холмщина, Польща — 07. 05. 2023, м. Пере­мишль Під­карпатського воєводства, Польща) — історик, громадський діяч. Чоловік Лідії, батько Ярослава Колянчу­ків. Орден князя Ярослава Муд­рого 5-го ступеня (2007). У 1947 разом із родиною під час акції «Вісла» пере­селений до Пів­нічно-Західної Польщі. Закінчив Ольштинську рільни­чо-технічну академію (1957). Працю­­вав у мережі сільськогосподарських ко­оперативів і системі сільськогосподарської освіти, зокрема 1974–78 — за­ступник директора Центру про­­­гресу в сільському господарстві Ольштинського воєводства, 1985–93 — головний директор Центру про­гресу в сільському господарстві Сє­­радзького воєводства; водночас 1983–87 — член Ради освіти при міністрі рільництва Польщі, спів­­­робітник низки сільськогосподарських журналів; від 1998 — за­ступник директора Пів­ден­но-Східного наукового ін­ституту в м. Пере­мишль. У Національному університеті «Львівська політехніка» здобув ступінь кандидата історичних наук за моно­графію «Українська військова еміграція в Польщі. 1920–1939» (Л., 2000). За­ступник голови воєводської управи в Ольштині (1959–65), член головної упра­­ви (1971–73) Українського су­спільно-куль­турного товариства, член головної ради Обʼ­єд­на­н­ня українців у Польщі (1996–2001). Член редколегії, від­повід­альний редактор радіопередач українською мовою в Ольштині (1958–76), за­ступник голови про­грамної ради радіо Ряшів-Жешув (2004–08). Досліджує про­блеми рільницт­ва, польсько-українські від­носини першої половини 20 ст. (інтернува­н­ня Армії УНР й організацію військових структур української емі­­грації в Польщі, су­спільно-політичну і господарську діяльність українців, депортованих 1944–47). Нагороджений Золотим і Срібним хрестами заслуги (1958, 1972), Кавалерським хрестом від­родже­н­ня Польщі (1985).