КОМА́НДУВА­Н­НЯ — керівний офіцерський склад, пред­ставники якого очолюють військові формува­н­ня, установи, заклади. К. військових формувань (ок­ремих під­роз­ділів, частин, зʼєд­нань, обʼ­єд­нань) складаєть­ся з командира (начальника), його першого за­ступника — начальник штабу та іншого за­ступника (із бо­йової під­готовки, озброє­н­ня, виховної роботи, тилового забезпече­н­ня тощо). Командир частини (під­роз­ділу) — посадова особа командного складу в ЗС, що здійснює керівництво під­роз­ділом, частиною, кораб­лем, зʼ­єд­на­н­ням. У більшості країн світу командир є єдиноначальником і несе особисту від­повід­аль­ність за бо­йову під­готовку, вихова­н­ня, військової дисципліну, мо­рально-психологічний стан особового складу, готовність і збереже­н­ня озброє­н­ня, бо­йової техніки й транс­порту, матеріально-побутового і медичного забезпече­н­ня частини (під­­роз­ділу). Командирами при­значають осіб офіцерського, старшинського або сержантського складу залежно від їх­ньої під­готовки в атестаційному порядку. Терміном «К.» також по­знача­ють процес викона­н­ня особами командного складу функцій щодо керівництва військовими формува­н­нями, військами (силами), установами, закладами. З метою під­вище­н­ня професійного рівня та під­трима­н­ня компетентності командного складу (пере­важно тактичного та оператив­но-стратегічного ланок) у ЗС багатьох країн світу практикують цензове К. Так, для при­значе­н­ня на посаду командира полку чи бригади офіцер повинен не менше 6-ти місяців (під час бо­йових дій — не менше 2-х) командувати баталь­йоном (дивізіоном, ескадрильєю). Цензове К. може не рег­ламентуватися законодавчими ак­тами, але його за­стосовує пере­­важна більшість командувачів (командирів, начальників) і кадрових органів у ЗС усіх країн світу. Оперативне К. — вид обʼ­єд­на­н­ня у ЗС, що включає військової формува­н­ня різних ві­домств і родів військ. Роз­різняють тимчасові оперативні К., які створюють на період викона­н­ня силовими структурами держави певних зав­дань у мирний і воєн­ний час (зокрема для лік­відації наслідків техноген­них ката­строф можуть залучати частини і зʼ­єд­на­н­ня механізованих, танкових, інженерних, хімічних, внутрішніх військ, авіацію, кораб­лі тощо); і по­стійні, що включають частини і зʼ­єд­на­н­ня Сухопутних військ, Повітряних і Військово-морських сил, прикордон­них та внутрішніх військ, які мають оперативні зав­да­н­ня що­до від­би­т­тя агресії, веде­н­ня територіальної оборони та нейтралізації незакон­них збройних формувань. Піс­ля здобу­т­тя незалежності у струк­турі ЗС України створено по­стійні Західне, Пів­нічне і Пів­ден­не оперативні К.