Командування

КОМА́НДУВА­Н­НЯ — керівний офіцерський склад, пред­ставники якого очолюють військові формува­н­ня, установи, заклади. К. військ. формувань (ок­ремих під­роз­ділів, частин, зʼєд­нань, обʼ­єд­нань) складаєть­ся з командира (нач.), його 1-го заст. — нач­штабу та ін. заст. (із бо­йової під­готовки, озброє­н­ня, вихов. роботи, тилового забезпече­н­ня тощо). Командир частини (під­роз­ділу) — посадова особа команд. складу в ЗС, що здійснює керівництво під­роз­ділом, частиною, кораб­лем, зʼ­єд­на­н­ням. У більшості країн світу командир є єдиноначальником і несе особисту від­повід­аль­ність за бо­йову під­готовку, вихова­н­ня, військ. дисципліну, мо­рально-психол. стан особового складу, готовність і збереже­н­ня озброє­н­ня, бо­йової техніки й транс­порту, матеріал.-побут. і мед. забезпече­н­ня частини (під­­роз­ділу). Командирами при­значають осіб офіцер., старшин. або сержант. складу залежно від їх­ньої під­готовки в атестац. поряд­ку. Терміном «К.» також по­знача­ють процес викона­н­ня особами команд. складу функцій щодо керівництва військ. формува­н­нями, військами (силами), установами, закладами. З метою під­вище­н­ня профес. рівня та під­трима­н­ня компетентності команд. складу (пере­важно тактич. та оператив­но-стратег. ланок) у ЗС багатьох країн світу практикують цензове К. Так, для при­значе­н­ня на посаду командира полку чи бригади офіцер повинен не менше 6-ти місяців (під час бо­йових дій — не менше 2-х) командувати баталь­йоном (дивізіоном, ескадрильєю). Цензове К. може не рег­ламентуватися законодав. ак­тами, але його за­стосовує пере­­важна більшість командувачів (командирів, нач.) і кадрових органів у ЗС усіх країн світу. Оперативне К. — вид обʼ­єд­на­н­ня у ЗС, що включає військ. формува­н­ня різних ві­домств і родів військ. Роз­різняють тимчас. оперативні К., які створюють на період викона­н­ня силовими структурами держави певних зав­дань у мирний і воєн. час (зокрема для лік­відації наслідків техноген. ката­строф можуть залучати частини і зʼ­єд­на­н­ня механізов., танк., інж., хім., внутр. військ, авіацію, кораб­лі тощо); і по­стійні, що включають частини і зʼ­єд­на­н­ня Сухопут. військ, Повітр. і Військ.-мор. сил, прикордон. та внутр. військ, які мають оперативні зав­да­н­ня що­до від­би­т­тя агресії, веде­н­ня територ. оборони та нейтралізації незакон. зброй. формувань. Піс­ля здобу­т­тя незалежності у струк­турі ЗС України створ. по­стійні Зх., Пн. і Пд. оперативні К.

Завантажити статтю