Корнілов Володимир Миколайович

КОРНІ́ЛОВ Володимир Миколайови (29. 06. 1928, Дніпропетровськ — 08. 01. 2002, Москва) — письменник, літературний критик. Член СП СРСР (1965–77, виключ. за виступ на захист А. Сахарова; поновл. 1988), Франц. ПЕН-клубу (1975). Закін. Літ. інститут ім. М. Горь­кого (Москва, 1950). Дебютував 1953. Писав російською мовою. Автор поеми «Шофер» (1961); зб. «При­стань» (1964), «Возраст» (1967), «Надежда», «Музыка для себя» (обидві — 1988), «Польза впечатлений» (1989), «Избранное» (1991), «Самые мои стихи» (1995), «Перемены» (2002; усі — Москва); повістей «Сказать не желаю» (С.-Петербург, 1973), «Девочки и дамочки» («Грани», 1974, № 94), «Без рук, без ног» («Континент», 1974, № 1; 1975, № 2); романів «Демобилизация» (1976), «Каменщик, каменщик…» (1980; оби­два — Франкфурт-на-Майні); крит. розвідок «Покуда над стихами плачут…» (1997), «Суета сует» (1999; обидві — Москва). Творчість К. відзначається утвер­дженням заг.-люд. цінностей, тя­жіє до простоти форми і точно­сті змісту. Автор низки статей для «Большой энциклопедии Ки­рилла и Мефодия».

Рекомендована література

1. Паперный З. Необычайность про­стоты: Стихи В. Корнилова // Труд. 1964, 23 дек.;
   Google Scholar Internet
2. Иверни В. Попытка времени (Проза Владимира Корнилова) // Континент. 1976. № 9;
   Google Scholar Internet
3. Аннинский Л. Пред волею и бедой // Новый мир. 1988. № 2;
   Google Scholar Internet
4. Рассадин С. Пленник времени // Знамя. 1989. № 5.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю