КОРНІ́ЛОВ Володимир Микола­йови (29. 06. 1928, Дні­пропетровськ — 08. 01. 2002, Москва) — письмен­ник, літературний критик. Член СП СРСР (1965–77, виключений за ви­ступ на захист А. Сахарова; поновлений 1988), Французького ПЕН-клубу (1975). Закінчив Літературний ін­ститут імені М. Горь­кого (Москва, 1950). Дебютував 1953. Писав російською мовою. Автор поеми «Шофер» (1961); збірки «При­­стань» (1964), «Возраст» (1967), «Надежда», «Музыка для себя» (обидві — 1988), «Польза впечатлений» (1989), «Из­бран­ное» (1991), «Самые мои стихи» (1995), «Пере­мены» (2002; усі — Москва); повістей «Сказать не желаю» (Санкт-Петербург, 1973), «Девочки и дамочки» («Грани», 1974, № 94), «Без рук, без ног» («Континент», 1974, № 1; 1975, № 2); романів «Демобилизация» (1976), «Каменщик, каменщик…» (1980; оби­два — Франкфурт-на-Майні); критичних роз­відок «Покуда над стихами плачут…» (1997), «Суета сует» (1999; обидві — Москва). Творчість К. від­значається утвер­дже­н­ням загальнолюдських цін­ностей, тя­жіє до простоти форми і точно­сті змісту. Автор низки статей для «Большой энциклопедии Ки­рил­ла и Мефодия». У 1977 на знак протесту проти його від­рахува­н­ня Г. Владимов ви­йшов зі складу СП СРСР.