Луговик-Сениця Микола Миколайович
ЛУГОВИ́К-СЕНИ́ЦЯ Микола Миколайович (псевд.: Зорро, Лесь Місяць; 10. 01. 1946, с. Дем’янці Переяслав-Хмельн. р-ну Київ. обл.) — письменник, літературознавець. Онук П. Сениці. Член НСПУ (1989). Закін. Ніжин. пед. інститут (Черніг. обл., 1976). Працював у Музеї нар. архітектури та побуту в Переяславі-Хмельницькому, у пресі та на радіо, видавництві «Молодь», ред. ж. «Основа» та «Слово і час» у Києві. На творчій роботі. Один із представників зорової поезії, створив новий вид поезомалярства — малювання літерами, майстер літ. паліндрома. Художньо-естет. спрямування творчості: пошуки у царині метафорики, поняття слова, семант. знака як візуал. образу, вірша як візуал. об’єкта. Його поезії притаманна фантазія, що виростає з міфу, фольклору, скарбів, малярства, переплітається зі звич. життєвими реаліями. Пише також для дітей. Окремі вірші перекладено англ., франц. та рос. мовами. Лауреат Всеукр. конкурсу на кращий твір про молодь (1986), переможець кількох вітчизн. і міжнар. конкурсів конфігурац. поезії та поезомалярства. Учасник міжнар. конф. з проблем укр. поезії у США, Канаді та Україні, зокрема Міжнар. конф. із зорової поезії «Eye Rhymes» в Альберт. університеті (м. Едмонтон, Канада, 1997), а також Міжнар. бієнале поезії у Льєжі (Бельгія, 2010).
Додаткові відомості
- Основні твори
- Відблиски на сурмах. К., 1982; Вічне перо. К., 1986; Врятоване пташенятко. К., 1987; Скрипка для Орфея. К., 1991; Заболів у зубра зуб. К., 1992; Дирижабль. К., 2001; Графіті та фрески мого храму. Л., 2003; Танець дельфінів. Л., 2004; Вірші, які не годують. Л., 2010; І мерзнуть лапки гусячі на шибці. Л., 2013; Млеко од овці пастиря Миколая. К., 2013; Пришли мені з Парижу три зорі. К., 2014; Мої дівчатка грають на сексофоні. К., 2015; Сова у вітряку. К., 2016.
Рекомендована література
- Сердюк П. Змістовність і художність невіддільні // Дніпро. 1987. № 8;
- Мойсієнко А. Зоровірші М. Луговика на тлі української візуальної поезії від давнини до сьогодні // Київ. 2007. № 7–8;
- Зорова поезія Миколи Луговика // Всесвіт. 2009. № 9–10.
Завантажити статтю
Людина 
