Луговськой Володимир Олександрович

ЛУГОВСЬКО́Й Володимир Олександрович (Луговской Владимир Александрович; 18. 06(01. 07). 1901, Москва — 05. 06. 1957, м. Ялта, нині АР Крим, похов. у Москві) — російський поет. Член СП СРСР (1934). Навч. у Моск. університеті (1918). Пішов на фронт, де служив у шпиталі. Друкувався від 1924. Перша зб. «Сполохи» (1926) перейнята молодечим пафос. сприйняттям воєн. дій 1918–20; наступна «Мускул» (1929) поетизує більшов. переворот 1917 та соціаліст. будівництво. Вплив конструктивізму, що трактувався як шкідливий для твор. розвитку поета, насправді відіграв скоріше позитивну роль у його подальшому становленні (зб. «Страдания моих друзей», 1930). Враження від поїздки у Середню Азію склали основу поет. епопеї «Большевикам пустыни и весны» (кн. 1 — 1931, кн. 2 — 1933, кн. 3 — 1948). У зб. публіцист. віршів «Европа» Л. розповів про подорож до Туреччини, Греції, Італії. Автобіогр. поеми зб. «Жизнь» (1933) тяжіють до філос.-поет. стилю. Творчу самобутність поета засвідчили зб. «Каспийское море» (1936) та «Новые стихи» (1941): в умовах тиску соцреаліст. догм він зберіг романт. патетику, енергію поет. мислення та яскраву метафоричність. Найповніше це виявилося у творчості остан. років («Солнцеворот», 1956; «Лирика», «Синяя весна», «Середина века», усі — 1958). Укр. мотиви представлені зб. «Крымские стихотворения» та циклом «Украина» (обидва — 1954). Переклав 1939 російською мовою поезії Т. Шевченка «“Не кидай матері!” — казали...», «Один у другого питаєм», «Минули літа молодії». Укр. поетові присвятив вірш «Шевченко на Аральском море» з циклу «Украина». Виразні ремінісценції з шевченків. «Заповіту» містить вірш Л. «Сестре Украине» (1954). Усі зазнач. твори опубл. у Москві. Окремі поезії Л. переклали М. Упеник, О. Жолдак.

Тв.: Собрание сочинений. Т. 1–3. Москва, 1988–89.

Літ.: Соловей Э. Поэтический мир В. Луговского. Москва, 1977.

Е. С. Соловей

Основні твори

Собрание сочинений. Т. 1–3. Москва, 1988–89.