Лужицькі мови

ЛУ́ЖИЦЬКІ МО́ВИ — мови, що належать до групи західнослов’янських мов. Поширені у середовищі етнічних лужичан, які проживають у Німеччині на території земель Саксонія (регіон використання верхньосерболужицької, або верхньолужицької, мови) та Бранденбурґ (переважає нижньосерболужицька, або нижньолужицька, мова). За різними оцінками, обидві мови нині використовують від 60-ти до 80-ти тис. осіб. Найбільше спільних рис Л. м. мають із сусідніми чеською, польською, а також із кашубською та нині вимерлою полабською мовами.

У сучасних Л. м., а також у їхніх діалектах спільні західнослов’янські мовні риси найповніше збереглися у словах, пов’язаних з явищами природи, сільським госп-вом тощо. Суттєвий вплив на процес формування літературних Л. м., який загалом завершився наприкінці 17 — на поч. 18 ст., мало безпосереднє сусідство лужичан з німецькомовним населенням. Разом з тим це багатовікове сусідство, а також історичні процеси, які відбувалися на німецьких землях, унеможливили створення лужичанами як власної держави, так і єдиної Л. м. До 16 ст. Л. м. використовували лише в усній формі. Поява перших писемних пам’яток Л. м. (реліг. змісту) тісно пов’язані з поширенням процесів Реформації.

Найдавнішою пам’яткою лужицької писемності вважають переклад тексту Нового Заповіту, зроблений 1548 на базі одного з численних діалектів Л. м. Перша друкована книга Л. м. (також мала діалектну основу) — збірник лужицьких церковних пісень — з’явилася 1574. Значним поштовхом для подальшого розвитку Л. м. став процес т. зв. слов’янського відродження (від 1840). Активізація культурне життя лужичан, розвитку лужицької літератури, мистецтва тощо призвела до суттєвого збагачення Л. м., зокрема до лексичного наповнення шляхом запозичень з ін. слов’янських мов. Так, основою для появи у Л. м. значної кількості нео­логізмів у цей період стала чеська мова.

Обмежена сфера застосування Л. м., як у минулому, так і нині, є значним чинником, що сповільнює їхній повноцінний розвиток. Словниковий запас Л. м. є значно меншим, ніж, напр., німецької чи інших європ. мов. Водночас процеси, пов’язані з поширенням останнім часом у згаданих мовах термінів-інтернаціоналізмів (переважно англомов. походження), повною мірою торкнулися і Л. м. Носії Л. м. використовують їх (або їхні діалекти) переважно у побуті. Хоча нині у Німеччині ними видають твори, друкують періодичні видання, ставлять вистави у театрах. У містах Баутцен та Котбус функціонують лужицькі гімназії, Л. м. вивчають також у низці початкових і середніх шкіл цих регіонів. Повномасштабну підготовку фахівців з Л. м. від 1951 здійснюють у Ляйпцизькому університеті.

У межах факультативу верхньосерболужицьку мову викладають у Львівському університеті, який від 1984 у співпраці з Сербським інститутом (Баутцен) проводить міжнародні семінари з питань розвитку Л. м., літератури, культури, історії лужицьких сербів (станом на 2014 проведено 14 семінарів). З метою популяризації Л. м. у світі Сербський інститут також періодично організовує у Баутцені літні мовні школи для іноземних слухачів.

Завантажити статтю