Лукаш Микола Олексійович

ЛУКА́Ш Микола Олексі­йович (19. 12. 1919, м. Кролевець, нині Сум. обл. — 29. 08. 1988, Київ) — пере­кладач, літературо­знавець, мово­знавець. Член СПУ (1956–73, від 1987). Літ. премії ім. М. Риль­ського (1988) та ім. М. Зерова (1993). Учасник 2-ї світової вій­ни. Навч. у Київ. університеті (1937–41), закін. Харків. пед. ін­ститут іноз. мов (1947). Викладав англ., нім., франц. мови у ВНЗах Харкова (1947–53), очолював від­діл поезії ж. «Всесвіт» (1958–60). Пере­кладав з бл. 20-ти мов твори класиків світ. літ-ри різних жанрів, стилів, літ. напрямів. Серед пере­кладів — «Фауст» Й.-В. Ґете (1955; 1969; 1981; 2001), «Пані Боварі» Ґ. Флобера (1955; 1961; 1987; 2002), «Овеча криниця. Со­бака на сіні» Лопе де Веґи (1962), «Декамерон» Дж. Бок­кач­чо (1964; 1969; 1985; 2000; 2003), поезії Р. Бернса (1959, 1965; у спів­­авт. з В. Мисиком), «Трагедія людини» І. Мадача (1967), лірика П. Верлена (1968; у спів­­авт. з М. Рильсь­ким та Г. Кочуром), поезії Г. Апол­лінера (1984), «Премудрий ідаль­го Дон Кіхот з Ламанчі» М. де Сер­вантеса (1995; у завершен­ні А. Пе­репаді). Пере­кладав лібрето до опер, зокрема «Приборка­н­ня но­ровливої» В. Шебаліна (лібрето А. Гозенпуда за мотивами однойм. драми В. Шек­спіра), «Лючія ді Лам­мермур» Г. Доніцет­ті (лібрето С. Кам­марано за мотивами роману В. Скот­та «Лам­мермурська наречена»), «Дон Жуан, або Покараний роз­пусник» В.-А. Моцарта (лібрето Л. да Пон­те за сюжетом старовин. іспан. легенди). Л. зробив знач. внесок в укр. лексико­графію, уклавши унікал. картотеку лексико-фразе­ол. матеріалів для майбут. словника української мови, повнішого, за його задумом, від словника Б. Грінченка. Збирав матеріали і до фразеол., синонім. словників, словника укр. прі­звищ та словника евфемізмів (після смерті Л. були повністю знищені). Величезну ерудованість й обі­знаність Л. у царині рідного слова засвідчили його рец. на 1-й т. укр.-рос. словника (1954; гол. ред. І. Кириченко), рец. (не­опубл.) на польс.-укр. словник (1958–60; за ред. Л. Гумецької), конкретна допомога у під­готовці до друку матеріалів до синоніміч. словника української мови А. Баг­мета (1958), вичитува­н­ня матеріалів до 1-го т. «Словника мови Шевченка» (1964; відп. ред. В. Ващенко). Актуал. залишаються пере­кладозн. та мовозн. студії Л., числен­ні рец., які свідчать про енциклопед. зна­н­ня пе­рекладача у галузі мови, літ-ри, історії, культури. Заслуговують поваги його принцип. громадян. позиція і від­верте проти­стоя­н­ня тоталітар. системі, що спричини­ли виключе­н­ня із СПУ (1973) та повне від­луче­н­ня від літ. процесу на понад 10 р. Конкрет. приводом до цього став лист на захист І. Дзюби, цькованого за працю «Інтернаціоналізм чи русифі­кація?», у якому Л. сам за­про­по­нував від­бути увʼязне­н­ня замість свого однодумця. Тривале пере­бува­н­ня в опалі пі­дірвало його здоровʼя, але не змусило покаятися. 1989 ред. «Всесвіту» засн. премію ім. Л. за найкращий худож. пере­клад або високо­профес. ста­т­тю про мистецтво пере­кладу, опубл. у журналі. Л. Чере­ватенко упорядкував вид. «Наш Лукаш» у 2-х кн. (К., 2009–11).

Завантажити статтю